WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія села Чемеринці - Курсова робота

Історія села Чемеринці - Курсова робота

Створення Української Повстанської Армії відіграло велику роль в розвитку України Ще до 1942 року, в окремих районах,створювалися загони визвольних змагань. На Волині такі загони очолював Боринець. Тут же виникло "Лозове козацтво". На Сколівщині вже в 1942 році діяли українські партизани проти німців, про що підтверджують жертви німецьких облав. Вигідні умови для боротьби з німцями мала таж Волинь: край лісів, боліт, озер та хуторів. Тому в даній місцевості поблизу доріг, які вели на схід, по яких щоденно рухалися автомашини, на залізничних магістралях вагони з бойовою технікою, мали вигідні умови для організацій диверсійних акцій проти підрозділів німецької армії. Коли німці зазнали поразки під Сталінградом, на Західноукраїнські землі хлинули сили більшовицької партизанки. Це відомі похіди С.Ковпака, Наумова, Бегми, Шунаєва та ін.

Українські партизани на Волині 14 жовтня 1942 року проголосили себе Українською Повстанською Армією. Тут були не лише вихідці з Волині. В боях проти німців на Волині брали участь наші земляки Івахів Василь з Подусова, Ільницький Михайло з Турківщини. Також були хлопці з Бродівського, Новояворівського районів.

Фронт котився на захід. В 1943 році на Волині силами УПА важко поранено командуючого першим Українським фронтом генерала армії Ватутіна. Гинули і німецькі високі чини та солдати.

Активізувалось створення загонів УПА. На початку 1944 року в ліси Волині, Галичини, Буковини пішли сотні тисяч юнаків, яким загрожувало бути вивезеними на примусові роботи в Німеччину - остарбайтери.

Бої під Новояричевим, в 1944 році в Уневі, в Сколе і інших місцях – яскраві приклади активної діяльності УПА. Після Тернопільської операції, яка майже три місяці стримувала наступ червоноармійців, яку Гітлер назвав "малими воротами до Берліну", вище командування УПА зібрало нараду на Сколівщині, де за вказівкою центру було вирішено розділити сили на дві частини. Перша мала завдання. при наступі на Прикарпаття. піти за лінію Керзона, а друга частина -розформовувалася на загони самооборони та сотню"сіроманців". Загони самооборони створювалися з молоді кожного села, а "сіроманці" мали завдання йти на схід для організації диверсійних акцій на залізничних та автомагістралях проти більшовицьких сил. Загін самооборони існував і в Чемеринцях. Сотник Курило Роман, станичний Шеремета Михайло під керівництвом надрайонного проводу брали участь в усіх акціях, що мали місце в наших регіонах З загону Курило Р., Грендиш Степан пропав безвісти в час нападу на гестапо в Поморянах. Роса Ярослав брав участь в бою в районах Станіславщини.

В основному, при наступі радянських військ, на залишених німецьким тиловим силам землях загони УПА здійснювали акції проти колишніх членів КПЗУ та тих, що вислуговувався при німцях, що багато нашкодило національному відродженню, зокрема поліцейських та перекладачів.

В серпні 1944 року в селі Гусиному, що на Турківщині, було вбито Різака – перекладача, та 14 колишніх активних членів КПЗУ. В цій акції брали участь повстанці сотні Ворона.

20 липня 1944 року війська Першого Українського фронту вступили в село. Весь загін Курило Романа пішов в ліси. При загарбанні Західної України радянськими військами повстанці почали боротьбу з силами більшовизму. Вони організувували напади на міліцейські підрозділи, окремі частини підрозділів внутрішніх військ та органів НКВС. Так, загін УПА напав на гарнізон, що знаходився в приміщенні теперішньої шкільної їдальні, роззброїв його. Було спалено молотарку.

Захопивши село, чиновники скороспечених районних організацій почали створювати місцеве самоврядування. На зборах новоствореної сільської Ради було обрано головою Шеремету Василя, секретарем – Дацка Михайла. В умовах більшовицького режиму голові сільської Ради було важко працювати. З перших днів доводилося відправляти мешканців села на фронт у діючу армію, залучати молодь до відправки в фабрично-заводські училища, збирати податки, виконувати плани по здачі зерна, м'яса, молока, яєць, шкіри, вовни – як обов'язкові поставки. Щоденно в селі стояли невеликі підрозділи внутрішніх військ, приїздили в справах працівники НКВС. В селі були їх агенти, які нашіптували, хто чим дихає. Знали вони і про партизанів.

Фронт покотився в Карпати, а тут почалися облави проти загонів УПА. Серед загонів УПА також не існувало монолітної єдності, були старі кривди, народжувалися нові. В цих умовах НКВС засилає в партизанські осередки колишніх наумівців, які були навчені в Ленінградській школі навиків ведення підпільної війни. Наумівці часто переодягалися в одяг партизанів і робили пограбування селян, щоб викликати зневагу до повстанців.

По-друге, давали себе знати мародери. В наших регіонах діяли загони польської партизанки, яка сподівалася відновити панування Польщі на цих землях. Загони польської партизанки складалися з колишніх мазурів, а також поляків-старожилів.

Між загоном УПА і польською партизанкою існували старі образи. "Ніхто не був забутий, ніщо не було забуто". Одні одним мстили, як могли. Одні знищили родину Мартиняка, інші спали хутір Голий Кінець і побили поляків. Черга прийшла на голову сільради, якого повісили біля церкви, а мертве тіло так закинули, що жінка і родина не змогли знайти тіло1.

Польським партизанам довелося воювати на дві сторони. В бою, в с.Смереківка, загинув наш односельчанин Адам Краєвський. Марія Лис згадує: "Перед вечором в селі Кузбаниця, де я жила в хаті під лісом, появилися більшовицькі солдати. Стало вечоріти. Ніч була темна. До нас в хату зайшли українські партизани. Я сказала, що в селі є військо радянське. Вони відповіли, що про це знають. Я нагодувала їх. Вони вийшли і забули біля стола карабін, який я винесла їм і віддала. За хатою я почула російську мову: "Сколько Вас?" Відповідь: "Понад 300". Бою не було. В хату зайшов Кулеба Василь і сказав, що їх великий загін йде на схід".1 Це були стрільці сотні "сіроманці", які дійшли під Зборів до села Конюхів і були розбиті силами НКВС.

З-під Конюхова Очкусь Максим, Поляк Ярослав, Кулеба Василь повернулися в село. Зайшли до Мерзи Ілька і заховалися в погріб. На Кучерівці були енкаведисти, які підійшли до погреба, що був закритий. Повернулися назад. "Мерза відкрив погріб, і ми втекли ровом у ліс"2, а коли солдати прийшли вдруге, вони були вже в лісі.

З 1945 року майже щотижня силами внутрішніх військ здійснювалися облави. Сексоти місцевого походження, маючи тісні контакти з НКВС, висліджували шляхи воїнів УПА, їх боївки, доносили в НКВС, а ці в час облав організовували засади і вбивали повстанців. Так загинули на шляху з П'ятина Шеремета Михайло, ,Волошин Василь, на Ґуральні – Штангерт Іван. Провокаторами були місцеві жителі, а також наумівці. Наумов ,після війни ,був начальником Дрогобицької обласної тюрми. Політичні в'язні Булеца Михайло та Федько Василь розповідали, що цей катюга годував тюремників людським м'ясом.

Всі добре розуміли, що партизанам потрібна їжа.. Тому час від часу в когось було забрано порося, бичка чи інше. Настав сприятливий час для "бурхлтвої" діяльності мародерів Це приводило до обурення виснаженних війною селян. Тому повної підтримки повстанці не мали. Сіялася ворожнеча, яка проявилась у протиборстві.

Повстанці були озброєні дуже погано. Якщо в 1944–1946 роках знаходили німецькі та радянські боєприпаси, переховані з часу війни, то у 1946–1950 роках їм потрібно було здобувати зброю в боях.

У 1974 році ,під час будівництва дороги до Смереківки, бульдозерист викопав 45 боєголовок мінометних зарядів, а на Голому Кінці, у Вільшаниках, на Кутерногах – понад 50 різнокаліберних гарматних снарядів. Як німці, так і більшовицькі війська , закопували при відступах запаси зброї і використати їх можна було будь-кому. В той час, коли на фронтах війни йшли важкі бої, на загарбаних землях більшовики створювали підрозділи внутрішніх військ та загони "істребків". За рішенням обкомів партії були створені винищувальні загони в усіх селах Прикарпаття.1 Такий загін був створений в Чемеринцях. В його склад в різні роки 40-х входили Роса Василь Ст., Роса Степан Михайлович, Цимбала Лука, Мартиняк Ярослав, Боршовський Василь, Петрик Федір, Очкусь Петро, Мичка Микола, Шеремета Дмитро (список вбитих істребків додається). Винищувальні загони залучалися до спільних облав з внутрішніми військами, командири яких посилали інколи їх на вірну смерть.

Партизани для конспірації називали себе за псевдонімами. Сотник Роман Курило –"Степ", станичний Шеремета Михайло – "Скромний", Волошин Василь – "Патрон", "Пуля".

Службу безпеки очолював Герасим Петро. Документацію вів Юстин, якого вбито у Вишнівчику. Сумка з документами попала до рук Олійника. Цікавим є те, проти УПА в підрозділах внутрішніх військ були українці з Вінницької, Хмельницької, Черкаської, Київської і інших областей, а також народності Середньої Азії та Закавказзя. Із спогадів сотника Ворона відомо, що офіцери внутрішніх військ вели переговори і часто заявляли: "Уберите этого, он вам и нам мешает". Часто одна і друга сторони вели розправу з невинними людьми. Тому поміщаю списки загиблих з обидвох сторін:

Loading...

 
 

Цікаве