WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія села Чемеринці - Курсова робота

Історія села Чемеринці - Курсова робота

У липні 1944 року військами першого Українського фронту 38 армією, командуючий Москаленко, 241 дивізією 20 липня зайняв Чемеринці. 21 липня 1944 року в селі Кузбаниця відбувся бій. Учасник бою, начальник розвідки, Шмонов в 1984 році писав у листі до школи, що він особисто брав участь у бою, в якому загинуло 25 німців і був взятий в полон німецький полковник, нагороджений лицарським хрестом. З листа відомо, що полковника, за бої під Тернополем ,було підвищено в генерали, але погонів генеральських не встиг почепити.2 Німцями в селі були вбиті Мухін з Воронежа, Макогончук Микола з Кам'янець-Подільського. Янчук з Хмельницька вбив німця, а німець вбив його, або померли від смертельних ран.3

З осені 1943 року в лісах нашого регіону діяли загони УПА, радянська партизанка, шукаївці, наумовці. Їх загони активно діяли в Радехівському, Бродівському, Сокільському, Золочівському районах. Сутички між німцями і армією УПА, шукаївцями і наумовцями перетворювалися на великі бої і мали великі втрати, як німці так і партизанські сили. Бої в Новояричеві, Уневі показали на що здатні воїни УПА. В Ужгородському університеті працював викладач, який був в підрозділі наумовців. В ресторані "Верховина" я сів на вільне місце за столом, де сиділи три мужчини. Вони ділилися спогадами про війну. З розмови я зрозумів, що рейд підрозділу йшов з Глинян на Дунаїв–Бережани. Я мовчки слухав, але коли він назвав село Чемеринці, я признався йому, що я директор школи з Чемеринець. У відповідь я почув: "Це бандитське село. Нас там обстріляли бандерівці на горбі проти церкви, а зліва на горбі був костел".1 Це ліс в урочищі Юрки, визначив я точно.

Під час відступу німців над урочищем на Лисій горі німці розмістили зенітну гармату, якою були збиті два літаки: Ил-2 і Лаг-5, пілотовані Олійником П.Г. та Траторовим. Олійник П.Г. на парашуті вискочив з палаючого літака Лаг-5, втік в ліс і був вбитий українськими партизанами. Траторов застрелився сам, а його товариша вбив німець. Льотчики належали до 40 полку 8 дивізії другої авіаармії, якою керував Красовський.

На роздоріжжі біля сільської ради були вбиті три червоноармійці, але документи їх забрали німці. Це були солдати з розвідки Шмонова (обіцяв вислати в шкільний музей їх прізвища, але не зробив цього).

Танковим корпусом командував Д.Лялюшенко.

23 липня 1944 року більшовиками під час облави на Гуральні був вбитий Штангрет Іван – секретар сільської управи, що працював при німцях. Голову сільської ради Кулебу Івана вивезли в Сибір. Повернувся з Сибіру, жив у родичів.Помер.

Загинув при невідомих обставинах перекладач Подоляк.

Фронт покотився своїми боями на Захід, а більшовицька влада почала укріплюватися в селі. Було обрано головою сільської ради Шеремету Василя, а секретарем Дацка Михайла, які склали списки всіх наявних чоловіків в селі. Пройшла мобілізація, і в скорому часі на фронти пішли Гнатяк Павло, Садовий Іван Миколайович, Мартиняк Ярослав, Мартиняк Степан, Новосад Микола, Шеремета Василь, Кіндрат Ілько, Бойчук Петро, Проць Павло, Вербіцький Антон, Стецько Ілярій, Чепіжак Володимир, Курек Йосиф, Кулеба Федір, Мичка Дмитро, Мичка Іван, Левицький Томко, Щільник Василь та багато інших.

В боях загинули Шеремета Василь Дмитрович, Кіндрат Ілько, Бойчук Петро, Проць Павло, Чепіжак Володимир, Курек Йосиф, Кулеба Федір.2 Пораненими, після лікування, повернулися Щільник Василь, поранений у руку - Мартиняк Василь, поранений у ногу - Вербіцький Антон,двічі поранений –Садовий Іван, Мичка Іван, Гнатяк Павло та інші. Війна – кузня смертей, терниста дорога людської долі. Роса Петро вже в 1941 році брав участь в боях від Великих Лук до степів Поволжя в саперних військах. "На мою долю випало будувати мости через малі і великі річки. Мости будували з дерева, збиваючи дерев'яні колоди кустарними цвяхами. Міст будувати – складна робота. Спочатку ставили, вкопуючи в дно річки, колоди, часто по вуха у воді. На колоди робили укріплення, щоб накласти дерев'яне полотно мосту. Робота не припинялася при обстрілі нас німецькими літаками-винищувачами. Побудуємо міст, прилітає бомбовоз, скидає бомбу і наша робота пішла в ніщо. Зимою при великих морозах, в замерзлій воді, роботу не припиняли. Часто думаю, о Боже, а як я вижив. Хотів захворіти – хвороба не брала".1

Гнатяк Павло Михайлович, що воював на Четвертому Українському фронті, розповідав: "В перший бій ми вступили в місті Сяноку. Бій був для нас необстріляних хлопців чимось страшним. Кожен молився, щоб вижити. За Сяноком ми вирушили в атаку проти німців, які окопалися в лісі. На моїх очах загинув Мартиняк Ярослав, якого я любив і дружив з ним Накинувши на очі свою хустинку - допоміг похоронити його в окопі викопаному загиблим від сліпої кулі".2

Новосад Микола воював в армії Першого Білоруського фронту. Його дивізія брала участь в боях за Кенігсберг (Калінінград). "Я часто думав, чого люди бояться пекла. Війна гірше надуманого пекла. В Кенігсбергу були такі укріплення, що я дивувався, як такі бастіони можна розбити".3

Стецько Ілярій служив у військах, які брали участь в боях з німецькою армією в районі повноводної річки Шпрее. Ось що розповідає він про цю операцію: "Німці зайняли позиції на протилежному нам березі, добре укріпили їх. Командування нашого батальйону дало завдання вибити німців із зайнятих позицій. Розвідка донесла, що річку в брід не можна пройти. Потрібні човни. Атакувати німецькі позиції було призначено на ніч. Привезли фанерні човни. Командування, поспішаючи, в темноті посадило нас на човни. Я був кулеметником. Сів на човна, і разом з кількома бійцями попливли. З німецької сторони почалась артилерійська атака. Сотні снарядів розривалися смертоносними осколками, наносячи нам втрати. Помалу ми добралися до протилежного нам берега. Щоб до нього дійти треба було вискочити з човна. Я це зробив, але від вибуху снаряду човен розколовся і мій кулемет пішов на дно. Я вийшов на берег, ліг в кущі. Притаївся. Навколо справжнє пекло. Тріщать кулемети, розриваються снаряди, а я, втративши надію на життя, здригаючись кожну секунду, чекав смерті. На березі було чітко чути розмову, вигуки команд німецьких солдатів. Не пам'ятаю, скільки я пролежав на землі. Здавалося, вічність. Через деякий час почалася артилерійська атака з нашої сторони. Навколо мене пекло. Благаю Бога допомогти мені вижити, не загинути. Припинили бити по позиції гармати. Лежу і прислухаюся, що робиться на річці. Вгорі над берегом не втихають голоси німців. Тріскання кулеметів заглушує все. Раптом чую плюскіт весел по воді. Ось мить і наші біля мене. На моє щастя приплив командир. Я сказав йому, що не знаю куди поділися мої товариші і човен з кулеметом. На це командир каже: "Нічого, зброю підбереш у вбитих товаришів і давай чекати підкріплення." Солдати прибували одні за одними. Знов почався артналіт і ми ринули в атаку на позиції німців. Коли згадаю цю страшну ніч, у мене мурашки повзуть по спині. Часто думаю, що робить поспішність. Скільки моїх друзів лишилося навіки в злощасній річці Шпрее".1

Воюючи в районі Кенігсберга (Калінінграда), Микола Новосад згадував: "Тут німці зробили такі військові укріплення, що на перший погляд їх ніякою силою не можна було взяти. Але чого не візьме людська сила! Одні будували укріплення, а ми з великими жертвами оволоділи ними."

Багато цікавих розповідей можна було почути від тих, які в імперських інтересах "отця народів" йшли на вірну смерть, не шкодуючи свого здоров'я і життя. Війна закінчилася перемогою тоталітарного сталінського режиму. Закінчення її чекали всі, одні з сльозами за загиблими, інші з радістю за тих, хто вернувся живим. Потім поет напише:

Давно відгриміли гармати,

Давно закінчилась війна,

Не спить лише змучена мати,

Синочка з війни вигляда.

Правду кажучи, не вірили матері, що їх сини лежать в могилах на полях Росії, Прибалтики, Чехії, Словакії, Польщі, Німеччини. Роки лікували рани скалічених материнських сердець. Вичікуючи, вони кликали синочків вернутися додому, але "синочка нема".

Про війну напишуть багато романів, оповідань, монографій, спогадів. Вірші написали поети, композитори склали музику на слова, вийшли гарні, задумливі пісні, що передають з покоління в покоління пекло такої страшної, небаченої в історії війни. Людськими сльозами прокляті ті, хто її розв'язав, а пам'ять про них буде стерта з лиця землі.

Розділ ІХ.

В НЕРІВНИХ БОЯХ

" Слава Борцям зa

Волю України,Господь

знає їхні Імена."

Loading...

 
 

Цікаве