WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія села Чемеринці - Курсова робота

Історія села Чемеринці - Курсова робота

В армії були створені органи контррозвідки, які слідкували за кожним солдатом. На особливому рахунку були вихідці із Західної України. Юнаки, що росли з надією волі, зачислювалися під клеймами "інакомислящих", за ними постійно слідкували. Замполіти проводили політінформації, в яких славили "батька народів", "матушку" Росію, більшовицький рай, замовчуючи про тюрми, сибірські табори рабську працю та смерті. Солдатам також грозили криміналом, карою смерті. Отже, брати з-за Збруча принесли нове поневолення, нові страждання. А думку про волю глибоко закопали в землю з тими, хто цього прагнув.

Розділ VIII.

ВІЙНА (1941–1945 роки).

Ранком 22 червня 1941 року земля Чемеринецька разом з землями Західної України, Білорусії, Молдавії, Прибалтики здригнулася від розривів бомб і артилерійських снарядів. Гудіння моторів літаків, рев моторів танків, автомашин, танкеток сповістили про початок страшної, небаченої в історії війни, до зубів озброєних двох титанів – фашизму і більшовизму. Війна не "штикових і багнетних" атак, а війна техніки, машин масового знищення людей.

Вдень селяни почули гомін і вибухи бомб на мостах залізничної магістралі Львів–Бережани. Німецькі винищувачі, літаки розвідувальних частин летілина низькій висоті, час від часу стріляючи по руху тих малих підрозділів військ, що були в Поморянах, Бережанах, Золочеві.

25–30 червня через село відступали червоноармійці, а в липні в село приїхали перші підрозділи німецьких "визволителів". Селяни із цікавістю дивилися на добру виправку німецьких офіцерів та солдат із закоченими рукавами, з автоматами, кулеметами і іншою зброєю. Вже ввечері були зібрані селяни, перед якими виступив офіцер. Його виступ слухали селяни. Офіцер говорив, що німці визволили вас від більшовицького режиму, а нова влада принесе вам волю і щастя, але ви повинні допомогти фюреру винищити більшовицьку, комуністичну заразу.

В липні через село , у супроводі конвоїрів, переводили військовополонених червоноармійців. Обдерті, покалічені, люди ледве переступали з ноги на ногу.

В 1940 році в армію було призвано Жоха Степана Петровича, який воював з німцями на західному фронті. У виснажливому бою його батальйон попав в оточення німців і здався в полон. "В білоруських болотах нас загнали за колючі дроти, наспіх підготовлених для військовополонених. Хоч нами керував генерал Власов, наш батальйон, що чинив німцям опір, був перевезений в концтабір. В концтаборі ми важко працювали. Годували нас дуже погано. Коли його визволили радянські війська, він, 20-літній мужчина, важив 40 кг."1

Зайнявши село, німці почали встановлювати свої порядки. Були скликані селяни на збори, на яких був обраний війтом Кулеба Іван, секретарем Штангрет Іван. До села часто приїздили в чорній одежі з пов'язками хрестів на рукавах працівники гестапо з Поморян.

За їх вказівкою були складені списки євреїв, а також тих, хто працював на радянську владу. В село з Поморян приїздили закріплені поліцейські Трач та Білик. В їх обов'язки входило стежити за правопорядком та допомагати сільській владі в покорі німцям. В скорому часі з села були вивезені євреї, яких масово вбивали. Євреїв з Білого поліцейські розстріляли на Кутерногах в урочищі, яке зараз називають Жидами. З села зникли всі 15 родин, лише дочці Хуники вдалося переховатися. Вона після війни жила в Перемишлянах, займалася торгівлею.

Німці заставили сільську владу зробити списки господарств, переписати площі посівів, наявної великої рогатої худоби, овець, птиці, коней та все інше. Місцева влада знала німецькі порядки і, боячись за свою шкуру, нічого не таїла.

В селі частими гостями були районні чиновники, поліцаї. Біля церкви після богослужіння війт Кулеба об'являв, хто і коли повинен везти зерно обов'язкового контигенту, тварин (корів, молодняк, свиней) на поповнення харчових запасів армії Рейху. За новими порядками, щоб зарізати свиню, потрібно було здати одну державі, а другу різати собі. За невиконання такого розпорядку притягали до відповідальності. За здані контигенти зерна, м'яса, масла, молока, яєць видавалися талони (пункти), на які селяни одержували горілку в літрових пляшках, мануфактуру та інше. Щоб змолоти зернові, потрібно було мати милькарту, яку видавала управа. За помол здавали мито на користь мельника. За землю, тварин, птицю сплачували селяни податки.

Вже з 1942 року була вивезені на примусові роботи до Німеччини, Чехії, Австрії молодь з села. Бас Григорій працював у бауера в Чехії. Ось що він згадує: "Поїздом нас довезли до міста. Висадили на станції. Нас охороняли військові, озброєні автоматами. Ранком до нас почали прибувати "купці". Наче худобу, руками обмацували м'язи, і кожен підбирав собі слуг. До мене підійшов дідок і, побачивши мій шустрий вигляд, забрав мене. Я працював на фермі, доглядав коней, працював у полі. Бауер полюбив мене. Часто його бричкою ми їздили до міста. Його сини воювали на східному фронті. Коли син загинув, старий дуже плакав. Там мене застали радянські війська. В 1945 році я повернувся додому."1

Кулеба Катерина згадує: "Мене привезли до великого міста і я працювала на військовій кухні німецьких льотчиків. Харчувалася добре." Проць Текля згадує, що вона працювала в домашньому господарстві в Австрії. Німець до неї відносився непогано. Доброю людиною була його жінка-австрійка.

На примусові роботи були вивезені: Боршовська Степанія, Вербіцька Катерина, Винярський Володимир, Івахів Максим, Завадська Агафія, Кіндрат Софія, Кулеба Микола – 15-річний, Кулеба Катерина, Кулеба Марія, Кулеба Антон, Кулеба Текля, Мерза Марія, Мартиняк Катерина, Мартиняк Василь Петрович – працював в Австрії, Курило Михайло, Мерза Леон, Роса Михайло, Сильвестр Матрона, Проць Наталка, Проць Павлина, Жох Дмитро з жінкою. Тістик Ніна попала до господаря.2 Вийшла заміж і залишилася в Німеччині.

В 1942 році восени селяни почули, що на Волині виникла партизанська армія. Її очолили вихідці із Західної Волині. Новина прокотилася селами та містами Галичини. Починають створюватися українські партизанські загони. Дьогтем до цього послужили події, що в 1941 році відбулися у Львові. Ярослав Стецько, Степан Бандера, його брат Михайло були арештовані. В 1942 році німецький офіцер кинув Бандеру Михайла1 в котлован свіжогашеного вапна де той і загинув. Обіцянки німців кінчалися тими словами, що при розстрілах казали: "Ви землю хотіли, я землю вам дав, а волю на небі знайдете."2

В 1943 році на Поморянське гестапо напали партизани УПА. В цій акції брав участь житель села Грендиш Степан Дмитрович.3 Бій з німецькими гестапівцями закінчився невдало. Під час операції Грендиш Степан пропав безвісті.

Події на фронтах вплинули на німецьких урядовців. Армія фюрера голодувала. Лише тепер, німецькі історики ,почали в працях використовувати листи німецьких солдатів до батьків про випадки смертей з голоду, замерзання на морозах, висипного та черевного тифу та інших хвороб. З 1943 року почався відступ німців і наступ радянських військ. Великі битви виснажили німецьку армію і їх союзників.

Невдачі та поразки німецьких військ в боях 1944 року, їх відступ з регіонів східної України вплинули на хід подій. Багато хто сподівався, що більшовицькі війська не вступлять до Західної України, що спільними зусиллями з німцями вдасться здобути волю для України. Німцям також була потрібна допомога, тому вони погодились на створення ураїнського дивізії СС "Галичина". Німецькі офіцери прибули в село і почали формувати роти для майбутньої дивізії. З села, у цю роту, пішли Мерза Ілько, Гицькайло Василь, Галайко Петро. В селі було також декілька десятків хлопців з навколишніх сіл.

З березня 1944 року почалися бої на Тернопільщині.

В селі формували загін дивізії СС "Галичина". Наші жінки прийшли шукати своїх чоловіків. Моя жінка підійшла до німецького офіцера і почала просити, щоб на пару годин відпустив нас трьох хоч попрощатися з родиною. Офіцер володів польською мовою. Жінка принесла сиру, сметани та горілки, що збереглася, яку я купив і заховав. Офіцер вгостив горілкою своїх людей по чину і на ніч відпустив нас. Коли стемніло ми втекли в ліс. Ранком німці шукали нас, але в хатах нікого не було. Появилися два літаки росіян і німець повів колону на Перемишляни. Так Мерза Ілько, Галайко Петро і я залишилися живими. Переховувалися, а потім почали господарювати."1

Loading...

 
 

Цікаве