WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Промисловий розвиток українських земель у довоєнних п’ятирічках - Курсова робота

Промисловий розвиток українських земель у довоєнних п’ятирічках - Курсова робота

Міста розросталися дивовижно швидко. Чисельність міських мешканців Радянської України (а темпи її зростання майже в чотири рази перевищували темпи росту всього населення) між 1926 і 1930 рр. подвоїлася. На початку цього періоду в міському середовищі перебував лише один із кожних п'яти жителів України, а перед початком другої світової війни — один із трьох. Такою ж масовою була участь етнічних українців в урбанізаційному бумі. У 1920 р. українці складали 32 % міського населення й здебільшого мешкали в невеликих містах. У 1939 р. українцями були понад 58 % міських жителів, причому велика їх частина переселилася до великих промислових центрів. Як показано на табл. 4, саме в цих останніх наплив українців був найпомітнішим явищем. Зріс також відсоток українців серед пролетаріату. Якщо у 1926 р. вони становили якихось 6 % робітників, то в 1939 р. майже 30% усіх українців належали до пролетаріату.

Переважна більшість зростаючих промислових центрів розташовувалася не на Право- та Лівобережжі, де жила серцевина українського населення, а в Донбасі та на Півдні з їхніми великими російським та єврейським меншостями. Пізніше, коли уряд розпочне курс на русифікацію, цей чинник набуде помітного значення. Проте спочатку до міста влилося так багато українців, що російська культура не могла їх асимілювати, і традиційне панування в містах росіян опинилося під серйозною загрозою.

Величезний приплив нових мешканців створював у містах надзвичайно важкі умови існування й особливо загострив дефіцит житла. Новоприбулих, що нерідко лишали свої родини в селі, розміщували в переповнених гуртожитках, де вони часом жили роками. А ті, що привозили з собою сім'ю, часто не мали іншого вибору, як селитися в убогих халупах у передмісті. Продукти харчування розподілялися за картковою системою. Єдина втіха для багатьох робітників у новій ситуації полягала в тому, що яким би тяжким не здавалося нове становище, все ж воно було кращим, ніж життя на селі.

Розділ ІІІ

Головні наслідки індустріалізації в Україні в роки перших

п'ятирічок

У цілому за роки перших п'ятирічок у надзвичайно тяжких умовах тоталітарного режиму трудівники України створили могутню індустріальну базу. Вона і вивела республіку на рівень справді економічно розвитих країн світу. За роки довоєнних п'ятирічок в Україні було збудовано понад 2 тис. нових великих промислових підприємств, набагато зросли натуральні обсяги промислової продукції. Так, виробництво електроенергії збільшилося з 1,3 до 12,4 млрд. кВт. год.(майже в 10 разів), видобуток вугілля зріс з 24,8 млн. т. у 1928 р. до 83,8 млн. т. у 1940 р. (більше ніж у 3 рази), залізної руди – з 4,7 до 20,2 млн. т (більше ніж у 4 рази), виробництво чавуну – з 2,4 до 9,6 млн. т (в 4 рази) сталі – з 2,4 до 8,9 млн. т (у 3,7 рази), прокату – з 1,8 до 5,6 млн. т (більше ніж у 3 рази), мінеральних добрив – з 57 до 1012 тис. т (більше майже ніж у 18 разів), металорізальних верстатів з 0,8 до 11,7 тис. штук (більше в 14,6 разів), тракторів з 0,2 до 10,4 тис. штук (більше в 52 рази). Успіхи, досягнуті в проведенні індустріалізації СРСР, а в його складі УРСР, за довоєнні п'ятирічки були вражаючими.

Однак у другій і третій п'ятирічках республіка отримала непропорційно малі капіталовкладення. Посилаючись на те, що на випадок війни промислові центри України були б надто вразливими для нападу, економічні планувальники в Москві вирішили зосередити зусилля на розвитку промислових центрів Уралу. Тому з 4500 заводів, що будувалися протягом другої п'ятирічки (1933—1937 рр.), лише 100 знаходилися на Україні. У наступній п'ятирічці частка України в капіталовкладеннях ще помітніше зменшилася: з 3000 запланованих заводів республіка отримувала лише 600.

Комуністичний провід України мав власні підстави критикувати кампанію індустріалізації. Після першої п'ятирічки його участь у розробці наступних планів практично звелася до нуля, про що свідчило, зокрема, постійне зменшення капіталовкладень у господарство України. Та й українців не зовсім задовольняв характер промислового розвитку їхнього краю. Московські плановики поставили перед Україною завдання видобувати сировину, в той час як російська промисловість монополізувала виробництво готових виробів, особливо товарів споживання, які потім ввозилися знову на українські ринки. Навіть у 1932 р. кілька відважних українських економістів скаржилися на те, що в "колоніальних" стосунках між Росією та Україною, що існували за царів, не сталося помітних змін. І нарешті, на Україні дуже нерівномірно відбувався географічний розподіл промисловості. Поряд із подальшим розширенням традиційних промислових районів Донбасу та Придніпров'я тривав економічний застій на густозаселеному Правобережжі.

Попри ці недоліки перші п'ятирічки досягли вражаючих успіхів. У 1940 р. промисловий потенціал України в сім разів перевищував рівень 1913 р. (Росії — у дев'ять разів). За обсягом виробництва важкої промисловості Україна випередила ряд розвинутих європейських країн: друге місце в Європі по випуску машин (після Великобританії ) і виплавці чавуну (після Німеччини ). Україна із аграрної країни перетворилася в індустріально – аграрну. Було ліквідовано безробіття, з'явилися тисячі нових робочих місць. Зросла також продуктивність праці (хоч заробітки загалом зменшилися). Таким чином, якщо весь СРСР із п'ятої в світі найбільшої індустріальної держави став другою, Україна (котра за виробничими потужностями приблизно дорівнювала Франції) перетворилася на одну з найпередовіших промислових країн Європи.

Висновки

Всі досягнення індустріалізації значною мірою нівелювалися викладеними нижче обставинами. До революції розвиток промисловості Росії регулювався в основному ринковими відносинами. Після ж 1928 р. ринок товарів виробничого призначення у нашій країні взагалі зник: усе розподілялося за допомогою урядових установ — Держплану СРСР та УРСР, відповідних наркоматів. Всеросійський внутрішній ринок поступився місцем єдиному загальносоюзному народногосподарському комплексові. Незважаючи на успіхи індустріалізації, рівень розвитку командної економіки залишався невисоким у порівнянні з передовими країнами світу. Невеликою, зокрема, була концентрація промисловості.

Індустріалізаці носила політичний характер, вирішувала соціально-політичні задачі, а власне промислові проблеми відходили на задній план.

Індустріалізація привела до падіння життєвого рівня населення. Відчуженість робітничого класу від засобі'в виробництва й бюрократичні методи директивного управління раз і назавжди визначили економічну неефективність промисловості.

Так проходила форсована соціалістична індустріалізація – складова частина сталінської політики "наступу соціалізму по всьому фронту". Чим цей наступ закінчився, сьогодні знає весь світ. Щодо України, то її трудящі, які добровільно чи примусово несли на собі тягар індустріалізації, слабо відчули її результати. Та й не дивно: майже три чверті промислової продукції, виробленої українськими підприємствами, йшло у загальносоюзний фонд.

Необхідно було розпочинати не з важкої, а з легкої промисловості (швидше окуповуються вкладені кошти і населення забезпечується усім необхідних); не форсований а поступовий розвиток індустрії дав би збалансований розвиток промисловості та сільського господарства. Індустріалізацію слід було б проводити не на базі тоталітарного режиму, а на базі ринкових відносин.

Список використаної літератури

  1. Власов Віталій Сергійович Історія України. - К: Ґенеза, 2002.- 256с.

  2. -Кравченко В.І., Красноносо Ю.М., Панченко П.П.,Перепелиця А.І. України у 20-30 роки ХХ ст.. Мовою документів та очевидців. – Донецьк, 2002. - ст.

  3. -Українські робітники: політична міфологема та компаративний нарис

  4. С. Ковальов Донецький інститут туристичного бізнесу, Україна

  5. -Історія України.- К.: Центр навчальної літератури, 2004.- 367с.

  6. -Історія України 1917 - 1992: Довідник.- К.: Т-во "Знання" України, 1993.- 128с.

  7. -Лановик Б.Д. Лазарович М. В. Історія України.- К.: Знання-Прес, 2003.- 405с.

  8. Історія України.- К., Львів: Каравела, Новий Світ-2000, 2002.- 304с

  9. Нагаєвський Ісидор. Історія Української держави двадцятого століття..- К.: Український письменник, 1993.- 416с.

  10. Субтельний Орест. Україна: історія / Пер. з англ. Ю. І. Шевчука; Вст. ст. С.В. Кульчицького. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Либідь, 1993. — 720 с.:

  11. Бойко О.Д. Історія України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Видання 3-тє, виправлене, доповнене. — К.: Академвидав, 2005. — 688 с. (Альма-матер)

5

Loading...

 
 

Цікаве