WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Промисловий розвиток українських земель у довоєнних п’ятирічках - Курсова робота

Промисловий розвиток українських земель у довоєнних п’ятирічках - Курсова робота

Що стосується технічної політики, то вона полягала у створенні підприємств-монополістів, продукція яких призначалася для потреб великих регіонів, зокрема Центральної Росії. Були збудовані "Запоріжсталь", "Азовсталь", "Дніпрогес", Краматорський машинобудівний, Харківський тракторний заводи тощо. У Донбасі було введено в дію 53 нові шахти, на металургійних підприємствах України споруджено 12 доменних печей. Наприкінці першої п'ятирічки в Україні підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8 % продукції, республіканського – 20,3 %, місцевого – 9,9 %. З середини 30-х років дедалі чіткіше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення могутнього військово-промислового комплексу. Змінилося співвідношення між промисловістю та сільським господарством у загальній структурі економіки. Різко скоротилися усі види приватного підприємництва. Ліквідувалися іноземні концесії. Утверджувалася планова адміністративно-командна система, котра через кілька десятків років вичерпає себе і зазнає краху.

Одночасно різко знизився рівень життя-черги, продкарточки, дефіцит саме необхідного, життя в бараках. У цих умовах почалася друга п'ятирічка, розрахована на 1933 - 1937 р. XII з'їзд КП(б)У в січні 1934 р. намітив перспективи розвитку України в другій п'ятирічці, що була фактично черговим етапом індустріалізації.

В перші роки п'ятирічки почали давати продукцію гіганти металургії: Запорожсталь, Азовсталь, Криворіжсталь. Пущені в експлуатацію Краматорський машинобудівної, Луганський паровозобудівний заводи, Макіївський, Дніпродзержинський і інші металургійні підприємства. Швидко розвивалася легка і харчова промисловість, хоча вона і не відповідала темпам розвитку важкої промисловості. Індустріальна сила України була орієнтована на переробку сировини і виготовлення машин, а не на задоволення повсякденних потреб людини.

В роки другої п'ятирічки продовжувалося соцзмагання в промисловості. Найбільш відомим було починання А. Стаханова, вахтера шахти "Центральна". Стаханов за допомогою двох помічників-кріпильників видобув 102 тонни вугілля при нормі 7 тонн, розрахованої тільки на вибійника, у 14,5 раза перекривши норму виробітку. Приклад Стаханова стали наслідувати інші виробничники, він активно використовувався для розгортання соціалістичного змагання в усіх галузях народного господарства, підвищення продуктивності праці. У досягненні високої продуктивності праці використовувались й інші методи, залежно від специфіки галузі: вдосконалення поділу праці (вуглевидобувна промисловість, машинобудування), поліпшення організації робочих місць (легка промисловість, машинобудування), інтенсифікація роботи машин і агрегатів (машинобудування, залізничний транспорт, текстильна промисловість), інтенсифікація технологічних процесів (чорна металургія) і т.д.

Усе це викликало необхідність істотного підвищення освіти і перш за все технічної грамотності кадрів, масового оволодіння новою технікою, різноманітними професіями, технологічними процесами.

Однак спроба компартії організувати соціалістичне змагання у вигляді змагання ударних бригад за умов відсутності матеріальної винагороди за виробничі досягнення "захлинулась" і, як наслідок, це спричинило негативні соціально-економічні наслідки. Тому держава у цей період посилила економічне стимулювання виробничої діяльності, одночасно не відмовившись від позаекономічних заходів її активізації.

Досягнення передовиків-новаторів були основою для перегляду норм виробітку працівників. Щорічно протягом 1934-1938рр. влада підвищувала норми, щоб хоч як-небудь компенсувати витрату коштів, зумовлених запровадженням матеріального заохочення праці Починаючи з 1936р. держава почала підвищувати норми для всіх трудящих на підставі результатів високої продуктивності праці окремих стахановців, які користувалися привілейованим виробничим становищем. До того ж, норму збільшували без застосування нового технічного оснащення виробничого місця робітника, яке повинне було сприяти виконанню виробничих програм, а за рахунок виснаження власної фізичної сили робітника.

В 1935р. з метою забезпечення виконання п'ятирічного плану була скасована верхня межа в заробітках – тобто штучне обмеження їх розміру. Одночасний перехід від карткової системи розподілу товару до його вільного продажу через магазини створив можливість вільно витрачати додатково зароблені гроші й тим самим стимулював матеріальну зацікавленість. Запроваджена у 1936р. відрядна пряма і прогресивна оплата праці робітників, яка значно збільшила їх заробітки, а також встановлення директорського преміального фонду створили ще один стимул підвищення продуктивності праці. Проте, вже у 1937-1938рр., посилюючи репресії, влада поступово скасувала матеріальне стимулювання праці, яке не відповідало зрівняльним комуністичним догмам. Були встановлені "більш низькі шкали прогресії", майже в усіх галузях народного господарства скасували преміювання, ліквідували різницю в оплаті кваліфікованих і некваліфікованих робітників.

Матеріальне стимулювання праці обмежувала відсутність товарів в державних магазинах і висока ціна на них в кооперативній торгівлі і на базарі, а також висока вартість харчування в громадських їдальнях. Підрахунки переконують, що розмір ринкових цін не відповідав рівню одержуваної робітниками зарплати, навіть збільшеної у 1935-1936рр. До того ж, у 1934-1938рр. влада збільшила суму грошей, що вилучались у робітників через позики і внески в ощадкаси та податки. Запроваджена у 1936р. "конверсія" позик дала змогу державі подовжити термін і зменшити відсоток коштів по них, що виплачувалися їх власникам. Широко практикувалося вилучення грошей у населення для сплати численних лотерейних "добровільних" внесків, для оборони і побудови повітряного флоту, на пам'ятники тощо. До того ж, погіршились умови праці трудящих, збільшилась кількість аварій, на підприємствах усіх галузей промисловості не дотримувалася техніка безпеки.

В цей період продовжував діяти залишковий принцип розподілу коштів на охорону здоров'я, на заходи соціального забезпечення, на комунальне і житлове будівництво. Антисанітарний стан підприємств харчової промисловості, нестача лікарняних ліжок, лікарів, ліків, недостатнє водопостачання мешканців міст, незабезпечення житлом робітників, а також неспроможність влади налагодити трамвайне і автобусне сполучення в містах України значним чином позначилося на погіршенні рівня життя трудящих, що в свою чергу, негативно впливало на продуктивність їх праці.

В цілому, застосування державою економічного стимулювання праці в цей період було вимушеним, диктувалося відставанням рівня розвитку радянської економіки від рівня розвинутих капіталістичних країн. Вже протягом 1937-1938рр. тоталітарний режим рішуче відмовляється від матеріального заохочення виробничої діяльності робітників.

Друга п'ятирічка, як і перша, була виконана достроково, але це не відповідало дійсності. Насправді п'ятирічка була заповнена на 70-77%.

В 1938 році розпочалась третя п'ятирічка.

Партійно-радянське керівництво країни все більше вдавалося до адміністративних, репресивних, надзвичайних заходів в управлінні народним господарством. Особливо жорсткі надзвичайні заходи запроваджувалися за указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1940 р. Цим указом замість семигодинного встановлювався восьмигодинний робочий день, замість шестиденного – семиденний робочий тиждень. Самовільне залишення підприємства кралось тюремним ув'язненням на строк від двох до чотирьох місяців, прогул без поважної причини – засудженням до виправно-трудових робіт за місцем роботи на строк до 6 місяців з утриманням до 25% зарплати.

За три з половиною роки третьої п'ятирічки (1938 – червень 1941) в СРСР було введено в дію близько 3 тис. нових промислових підприємств, в тому числі в УРСР – 600. У 1940 р. Україна давала 50,5% загальносоюзного видобутку вугілля, 67,6% залізної руди, 64,7% виробництва чавуну, 48,8% сталі, 49,7% - прокату, 74,5% - коксу, 25,4% - магістральних паровозів, 33% - тракторів, 73% - цукру. Як і раніше, головна увага приділялась піднесенню важкої промисловості. Так, виробництво засобів виробництва за ці роки зросло на 52%. 92% продукції важкої промисловості давали нові або повністю реконструйовані підприємства. У цілому валова продукція всіх галузей промисловості УРСР за три роки збільшилася на 41%. Але промисловість в роки третьої п'ятирічки як і в попередні п'ятирічки розвивалася не стабільно і не виконувала накреслених планів (таб. 2).

Таб. 2 План 3-ї п'ятирічки

Показники

План

Виконано

Вся промисловість

+144%

120%

Група А

+97%

139%

Група В

+134%

99%

2.3. Урбанізація

Бурхливий розвиток важкої промисловості в 1930-х роках вплинув не лише на зайнятість українців, а й на їхнє розселення. Протягом століть однією з найбільших проблем української історії було протистояння між українським селом і неукраїнським містом. Унаслідок політики індустріалізації, з напливом у міста мільйонів українців, що йшли працювати на промислові підприємства, ці взаємини почали змінюватися. Може виникнути доречне запитання, чому така велика кількість українців взяла участь у кампанії індустріалізації 1930-х років, якщо раніше вони навдивовиж одностайно лишалися осторонь хвилі промислового розвитку 1890-х. Радянська політика проводилася в таких гігантських масштабах, що в усьому СРСР виникла загальна нестача робочої сили. Тисячі російських робітників більше не йшли на південь у пошуках праці, відтак новозбудовані фабрики України спиралися на місцеву робочу силу. До того ж тяжкі умови життя на селі. відсутність можливості їхати на Схід у пошуках землі, як у 1890-х роках, змушували українського селянина лишати випещений наділ і йти працювати до міста. Незворотний потік людей із села в місто, який у цей час набирав темпи, призведе до важливих зрушень у тому способі життя, що протягом тисячоліть був визначальним для українців.

Loading...

 
 

Цікаве