WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Промисловий розвиток українських земель у довоєнних п’ятирічках - Курсова робота

Промисловий розвиток українських земель у довоєнних п’ятирічках - Курсова робота

У грудні 1927 р. працював XV з'їзд ВКП(б). Він викрив псевдореволюційну фразеологію Л.Д.Троцького, Л.В.Каменева, Г.Є.Зінов'єва й наголосив, що максимальне "перекачування" коштів зі сфери сільського господарства у сферу індустрії є неправильним, бо це означало б політичний розрив із селянством, руйнацію сировинної бази самої індустрії, порушення рівноваги всієї народногосподарської системи. З'їзд затвердив директиви першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства, розрахованого на 1928/29—1932/33 господарські роки.

Було підготовлено два варіанти плану: відправний (мінімальний) та оптимальний (максимальний). Середньорічний темп приросту промислової продукції становив 16 % за директивами з'їзду, 20 % —за відправним і 22 % —за оптимальним варіантом. Показники максимального плану приблизно на 20% перевищували показники мінімального. В основу плана були закладені високі темпи індустріалізації, наступ на приватнокапіталістичні елементи міста та села шляхом значного підвищення податкових ставок, заохочувальні міри по відношенню до бідних селян і посилення кооперування села.

Політика "соціалістичної індустріалізації" була направлена на:

  • всесвітній розвиток державного сектора як основи соціалістичної економіки;

  • внесення в управління народним господарством планового початку;

  • встановлення нових взаємозв'язків між містом та селом з урахуванням розширення селянського попиту не лише на продукти споживання, але й на засоби виробництва;

  • скорочення непромислового споживання, за рахунок чого зекономлені кошти направити на будівництво заводів та фабрик.

При цьому стверджувалося, що "соціалістична індустріалізація" може бути здійснена лише за рахунок внутрішніх джерел накопичення, так як СРСР не міг розраховувати на іноземні кредити.

В квітні 1929 року відбулась XVI партконференція. На якій з двох розроблених Держпланом СРСР п'ятирічних планів, був відібраний перший завдання по якому, для промисловості були на 20% вищими.

У плані фактично ставилася мета перетворити всю робочу силу села, а також міста на робітників державних підприємств. Ця структура не лише передавала державі повний економічний контроль над громадянами, а й значно розширювала її політичне Панування над самостійним колись селянством. Сталін передбачав, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі. Але він цинічно відмахувався від цього знаменитою приповідкою: "Не розбивши яєць, не підсмажиш яєшні".

Розділ ІІ

Промисловий розвиток України та джерела індустріалізації

2.1. Джерела фінансування індустріалізації

Були визначені джерела фінансування на проведення індустріалізації:

1) із прибутків легкої промисловості та, головним чином, сільського господарства,що перерозподілялися на користь індустріальних галузей;

2) зі значно збільшених податків на "непманів"; прямим наслідком цього, по суті, конфіскаційного оподаткування, доповненого прямим адміністративним натиском, стало повне згортання до 1933 року приватного сектору промисловості та торгівлі;

3) внутрішні позики, спочатку добровільні, а згодом — "під контролем суспільних організацій". Так, протягом 1927—1929 pp. було випущено 3 державні позики індустріалізації, і населення України підписалося на суму понад 325 млн крб;

4) випуск паперових грошей, не забезпечених золотом (у роки першої п'ятирічки інфляційне покриття державних потреб становило 4 млрд крб.);

5) розширення продажу горілки. У вересні 1930 р. Сталін у листі до Молотова писав: "Необхідно, на мою думку, збільшити (наскільки можливо) виробництво горілки. Необхідно відкинути удаваний сором і прямо й відкрито піти на максимальне збільшення виробництва горілки". У 1927 р. завдяки продажу спиртних напоїв бюджет одержав понад 500 млн крб., 1930 р. — 2,6 млрд, а 1934 р. — 6,8 млрд крб.;

6) із прибутків від монополій зовнішньої торгівлі колгоспним та радгоспним зерном, золотом, лісом, хутром та частково іншими товарами; на отриману від продажу валюту в країну ввозилось найновіше технологічне обладнання для заводів, що будувалися;

7) режим економії. Так, у республіці 1927 р. при РНК УСРР було створено комісію з режиму економії на чолі з В. Чубарем, яка лише за рахунок скорочення адміністративно-управлінських витрат зекономила за два з половиною роки майже 65 млн крб.;

8) небаченого рівня досягла експлуатація селянства та робітничого класу, інших верств населення, багатьох мільйонів в'язнів ГУЛАГу

2.2. Успіхи та труднощі індустріального розвитку України

3 1928 р. було проголошено першу п'ятирічку, головна задача якої полягала в тім, щоб "наздогнати і випередити капіталістичний світ" в економічних відносинах. На перше місце ставилася задача розвитку важкої промисловості: обсяг її виробництва повинний був збільшитися на 330%. Чи в цілому в 3,3 рази.

Для України перший п'ятилітній план був сприятливим з погляду промислового розвитку. Україна одержала 20% загальних капіталовкладень, а це означало, що з 1500 промислових підприємств, що споруджуються в СРСР, 400 приходилося на Україну. Деякі з цих заводів були гігантських масштабів. Зведений у 1932 р. зусиллями 10 тис. робітників Дніпрогес був найбільшою гідроелектростанцією в Європі. Найбільшими в своїх категоріях були також новий металургійний комбінат у Запоріжжі й тракторний завод у Харкові. В Донецько-Криворізькому басейні поставало стільки нових заводів, що весь район виглядав, як одне величезне будівництво великих індустріальних країн.

У тім же 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було прийняте рішення про те, щоб який би те ні було ціною прискорити розвиток машинобудування й інших галузей важкої промисловості.

Ще ніколи в історії будь-яке суспільство не робило спроби здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий час. Якщо в період промислового буму XIX ст. на спорудження кількох десятків індустріальних підприємств на Україні пішли десятки років, то в 1930-х роках Ради щороку будували сотні заводів. Але такі досягнення потребували мобілізації всіх без залишку сил робітників. Тому необхідно було створити атмосферу напруженості, титанічної боротьби, економічної війни з капіталізмом, результат якої залежав від зусиль кожного. Тон цим зусиллям Сталін задав у знаменитій промові 1931 р.: "Сповільнити темпи індустріалізації значило б відставати, а відстаючі зазнають поразки... Ми відстали від передових країн на 50—100 років. Ми повинні пробігти цю відстань в десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть". Це звертання до радянського патріотизму (чи російського націоналізму) спонукало радянських громадян "довести" світові, що їхня система краща.

Щоб збудити ентузіазм, використовувалися різні методи, серед них масові виробничі змагання, що особливо популяризувалися після публікацій у газеті "Правда" (січень 1929р.) статті В. Леніна "Як організувати змагання". Ініціатором такого змагання з'явилося керівництво шахт "Центральна" і "Артемвігілля". Навесні у виробничому змаганні, що одержала назва "соціалістичне" брало участь 2 млн. робітників, з них - 310 тис. на Україні.

Про господарську діяльність стали говорити, вживаючи військову термінологію: "прорив на тракторобудівному фронті", "перемоги ударних робітничих бригад", "штурм нових висот" тощо. Робітникам, які досягли найбільшої продуктивності, присвоювали звання "Героя Соціалістичної Праці". За виконання плану змагалися заводи, міста й навіть республіки. Значною мірою ці методи мали успіх. Багато робітників і особливо членів партії та комсомолу пишалися своїми здобутками і з готовністю присвячували себе виконанню завдань, поставлених партією. До тих. хто працював із меншим ентузіазмом. застосовували примусові заходи. Запізнення, прогули, недбале ставлення до обов'язків стали карними злочинами, за які можна було поплатитися продовольчою карткою (ставши перед загрозою голодної смерті), житлом чи навіть бути ув'язненим у сибірських трудових таборах.

Однак, незважаючи на всі зусилля, вже в 1930 р. стало ясно, що неймовірні темпи себе не виправдали. Ентузіазм не підкріплювався посиленням ефектів праці. Те, що засоби масової інформації постійно закликали робітників виконувати план і працювати за графіком, ще не значило, що індустріалізація здійснювалася злагоджено. Шалений темп будівництва нерідко супроводжувався разючим безладдям, невмілістю й марнотратством. У деяких випадках фабрики стояли порожніми через нестачу обладнання, часто неправильно сплановані корпуси перешкоджали монтажу механізмів. У той час як на одному заводі погано навчені оператори псували машини, на іншому через брак потрібного устаткування просиджували досвідчені робітники. До того ж багато виробів були невисокої якості.

УРСР, як і інші республіки, зовсім не мала економічної самостійності. Політику штурмівщини продовжували, спираючи на абсолютно нереальні цифри. Тому, коли підводилися підсумки першої п'ятирічки в 1933 р., політбюро ЦК ВКП(б) заборонило усім відомствам публікувати цифрові дані з цього приводу. Україні запропонували сформульовані Сталіном узагальнюючі цифри щодо випуску валової продукції, на підставі яких п'ятирічка була виконана за чотири роки і три місяці. Насправді ж показники знизилися з 23,7% у 1929 р. до 5% у 1933 р., і п'ятилітній план по багатьох показниками виявився невиконаним (таб. 1)

Таб. 1 План 1-ї п'ятирічки

Роки

Планові показники

Кореговані показники

Факти

1928-29

21,4%

-

22%

1930

21,5%

32%

-

1931

22,1%

45%

20,5%

1932

23,8%

36%

14,7%

Loading...

 
 

Цікаве