WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія світу - Курсова робота

Історія світу - Курсова робота

Після цієї розправи римська аристократія укріпилася. Через 20 років після загибелі Гая Гракха була дозволена купівля-продаж ділянок, отриманих за законами Гракхів. Земля знову почала зосереджуватись у руках великих землевласників.

Диктатура Цезаря в Римі

45 р. до н. є., зламавши опір супротивників, Цезар повернувся в Рим. У його руках була зосереджена військова, цивільна і релігійна влада. Цезар став довічним диктатором, консулом, народним трибуном, верховним жрецем і головнокомандувачем (імператором).

Цезаря підтримували заможні жителі італійських міст, оскільки багато з них; розбагатіли в походах Цезаря. Цезар спеціальним законом впорядкував життя і італійських міст. У них були свої сенати, народні збори і магістрати, що склада- > лися із заможних осіб.

Цілі Цезаря розходилися з інтересами римської знаті, що звикла через сенат ] управляти державою і мати з цього великі доходи. Цезар реорганізував сенат. Кількість! сенаторів він довів до 900, причому всі небажані сенатори були замінені його прибічниками з-поміж військової знаті, багатих рабовласників з італійських міст.

Незадоволена частина римських аристократів організувала змову проти диктатора, яку очолив давній друг Цезаря — Брут. 15 березня 44 р. до н. є. Цезар > був заколотий під час засідання сенату.

Спроба Цезаря встановити в Римі постійну одноосібну владу закінчилася невдало. •]

Боротьба за владу після смерті Цезаря

Після смерті Цезаря в Римі почалася боротьба за владу. Заколотники, зазна-1 вши поразки, змушені були втекти з Риму. Вони почали збирати війська у схід-1 них провінціях для ведення війни.

В самому Римі сенат виявився безсилим відновити свою зверхність. Владу мали | ті, за ким стояла армія. Великий влив мав Марк Антоній — найближчий по- і мічник Цезаря. Але в Антонія був суперник — племінник Цезаря Октавіан, який | заручився підтримкою сенату, що вважав його захисником республіки.

У Октавіана була значна армія, що складалася головним чином з ветеранів:| Цезаря. Об'єднавши свої сили з військом сенату, Октавіан завдав поразки Антонію, але незабаром уклав з ним союз, оскільки не наважувався наодинці вести І боротьбу з республіканцями. До союзу залучили і командира римської кінноти] Лепіда. Так 43 р. до н. є. виник другий тріумвірат (Октавіан, Антоній, Лепід). Сенат передав тріумвірам всю повноту влади. Вони одразу ж почали набирати військо для боротьби з республіканцями.

Вирішальна битва між військами тріумвірів і республіканців відбулася 42 р. біля міста Філіпки в Македонії. Республіканці зазнали поразки. Брут покінчив зк життя самогубством, кинувшись на меч.

Але з перемогою над республіканцями громадянські війни не припинились, оскільки тріумвірат розпався, і Октавіан спочатку усунув Лепіда, а після розпочав боротьбу проти Антонія. Антоній укріпився на сході Римської держави. Він одружився , із царицею Єгипту Клеопатрою. Октавіан оголосив Антонію війну. 31 р. до н. є, у вирішальній морській битві біля мису Акцій (на західному узбережжі Балканського півострова) флот Антонія і Клеопатри був розбитий. Антоній, а потім ІІКлеопатра покінчили життя самогубством, а Єгипет став римською провінцією; Володарем Римської держави залишився Октавіан.

Правління Октавіана Августа

Встановивши свою владу у Римській державі, Октавіан 27 р. до н. є. отоло сив відновлення республіки. Сенатори присвоїли Октавіану почесне прізвисько Авгус ш (священний). Відновлення республіки було лише політичним ходом Августа, яки! еа тримав усю владу в державі у своїх руках. Він одночасно був консулом і народніним трибуном. Вища військова влада дала йому титул імператора. Августа нази-иали принцепсом — першою людиною. Звідси походить назва встановленого Авгу-стом політичного ладу — принципат.

Народні збори за Августа втратили своє значення. Сенат слухнянно виконував полю імператора, опорою якого була армія. Імператор правив довічно, передаючи і)ладу у спадок.

Для розправи з супротивниками його політики Август створив особливе військо — преторіанську гвардію,. її загони готові були придушити будь-який замах на імператорську владу.

Август приділяв багато уваги організації армії. Він створив 25 легіонів, розташував їх уздовж кордонів імперії, що пролягали по Рейну та Дунаю. Не починаючи тривалих війн, імператор обмежувався лише малими на кордонах. Спроби римлян перейти Рейн і підкорити германців скінчилися поразкою у битві в Тевто-бузькому лісі 9 р. н. є.

Разом із встановленням імперії зміцнилося рабовласництво. Були ухвалені закони, згідно з якими за вбивство господаря страті підлягали всі раби, що були у будинку під час вбивства.

Римська імперія у І-ІІ ст. н. є.

У І—II ст. н. є. Римська імперія була на вершині могутності, рабовласницький лад досяг найбільшого розквіту. Рим перетворився на найбільше місто Середземномор'я. В ньому проживало тоді понад мільйон жителів.

Проте могутність імперії була недовговічною: повставали раби і підкорені народи, точилася жорстока боротьба за владу.

Після смерті Августа влада перейшла до його пасинка Тіберія. Сенат затвердив його спадкоємцем Октавіана, але все життя Тіберію довелося боротися із заколотниками, серед яких були й члени його родини. Після смерті Тіберія 37 р. імператором став молодший син племінника Тіберія Гай Цезар Калігула, але він був убитий 41 р. Наступним імператором став молодший брат племінника Тіберія— Клавдій. Він був отруєний дружиною — учасницею змови. Його наслідував її син Нерон, який відзначався розбещеністю. Коли внаслідок його жорстокого правління в Римі спалахнуло повстання, він наклав на себе руки. Зі смертю Нерона влада перейшла до династії Флавіїв (66—96). Засновником династії Флавіїв був Веспасіан, командувач римською армією в Іудеї. Останній представник цієї династії Домініціан був убитий змовниками у власному палаці. Після цього . стала правити дінастія Антонінів.

Найбільших розмірів Римська імперія досягла в роки правління імператора Траяна (98—116), який більшу частину свого життя провів у військових походах. Його иійсько переправилося через Дунай і підкорило племена даків. Легіони Траяна у нійні з, парфянським царством завдали йому низки поразок і оволоділи Месопотамією. Походи Траяна були останніми завойовницькими війнами Риму. Імперії потрібно іїуло багато війська для придушення повстань та захисту власних кордонів. Тому в середині II ст. Римська імперія була змушена перейти від завоювань до оборони своїх пеличезних володінь.

Виникнення християнства

На початку нашої ери почала поступово згасати віра в грецьких і римських богів.

Римляни почали захоплюватися деякими східними богами. Надзвичайно популярним став культ єгипетської богині Ізіди, що зображувалася матір'ю з дитиною на руках. Античні філософи пропагували ідеї простого і невибагливого життя та милосердя. Все це було передумовами виникнення нової релігії — християнства.

Воно виникло в Палестині, яка 63 р. до н. є. стала римською провінцією Іудея і населення якої, як й інші народи, прагнуло звільнитися від римського гніту. Євреї вірили, що тільки бог Ягве звільнить їх з-під римської влади.

На початку І ст. н. є. в Палестині було багато мандрівних проповідників, які сповіщали про скоре пришестя Месії (бога-визволителя). Офіційні єрусалимські священики переслідували і суворо карали таких проповідників.

За цих умов виникла віра в Ісуса Христа, із вчення якого постала нова ; релігія. Можливо, що сам Ісус був одним з таких проповідників Євангелія (в перекладі з грецької — "добра звістка"), де описується біографія Христа, розповідається про його служіння людям, чудеса, які він творив, мученицьку смерть на хресті і: воскресіння з мертвих. Тут висловлюється переконання, що Ісус Христос — син Бога, що він невдовзі зійде на землю і тоді буде "страшний суд", після якого праведники потраплять у рай, а грішники — у пекло. Євангелії увійшли до Но-вого Завіту — другої частини Біблії.

Нові принципи знайшли відгук серед тих, хто страждав і був пригноблений, насамперед серед рабів, які вірили, що в Царстві Небесному Бог воздасть справедливо і добрим, і злим. З Палестини християнство поширилося на інші області Римської імперії. Християни проповідували замість помсти — любов до ближнього, милосердя та всепрощення; замість ворожнечі рабів і панів — надію на спасіння і вічне блаженство.

Спочатку римська влада байдуже ставилася до таких проповідей. Але у III ст. до н. є. почалася криза Римської держави, життя погрішало. Виникла думка, що . цЄ _ Кара за те, що римляни забули своїх богів і перестали їм служити. Римські імператори почали будувати нові храми і вимагали від підданих ретельного вико-; нання релігійних обрядів. Тому почалося переслідування християн, як людей чужої віри. їх мучили, кидали на поталу диким звірам, розпинали на хрестах.

Loading...

 
 

Цікаве