WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія світу - Курсова робота

Історія світу - Курсова робота

Складаючи меншість населення, спартіати прагнули зберегти згуртованість своїх лав. Інакше вони не змогли б втримати владу над підкореним населенням. Для цього передбачалися заходи, які мали на меті будь-що уникнути розшарування між спартіатами. їм було заборонено нагромаджувати багатства. Землі Спарти були розділені на ділянки, кількість яких дорівнювала кількості спартанців. Ніхто не міг отримати ділянку більшу, ніж інший.

Спарта мала сильне військо, необхідне для того, щоб тримати у покорі ілотів, які набагато переважали за чисельністю спартанців. Воїнів для цього війська < готували з дитинства. Починаючи з 7 років, хлопчиків навчали військової спра- ви, привчали терпіти біль, голод, спрагу, бути жорстокими. В бою спартанці билися ш фалангою (бойовим порядком) — шеренгою, що складалася з кількох рядів важко о; озброєних (бронзовий панцир, шолом, довгий спис і залізний меч) воїнів. Спарта завоювала сусідні області і змусила міста Пелопоннесу вступити з нею в союз.

Грецька колонізація

Гостра боротьба між демосом та аристократами у грецьких полісах, перенасе- ш леність країни і нестача землі, що була придатна для обробки, та необхідність ш розширення торгівлі стали причиною того, що багато греків змушені були зали- еашати батьківщину і засновувати свої поселення на берегах Середземного і Чорного морів — колонії.

Найбагатші з колоній, засновані у VIII—VI ст., були розташовані на берегах Південної Італії та Сицилії. Такі .грецькі колонії, як Сиракузи в Сицилії та Та-рентп у Південній Італії, не поступалися нічим за розмірами та багатством великим містам Греції. У Північному Причорномор'ї з'явились грецькі колонії Ольвія (гирло Південного Бугу), Херсонес (біля Севастополя), Пантікапей (біля Керчі) та інші.

Колоністи займалися ремеслом, землеробством, тваринництвом, тогівлею з місцевими племенами. В обмін на грецькі вироби колоністи отримували рабів та інші товари, частину яких відправляли до Греції.

Хоча давні греки розселилися на величезній території, всі вони вважали себе одним народом, називаючи себе еллінами, а свою батьківщину — Елладою. Еллінів об'єднували спільні мова, звичаї, давні сказання, релігія, письмо (у IX—VIII ст. до н. є. на основі фінікійського був розроблений грецький алфавіт, що складався зі знаків, які означали як приголосні, так і голосні звуки).

Грецько-перські війни

Наприкінці VI ст. до н. є. Персія підкорила грецькі міста Малої Азії і перський цар Дарій І вирішив завоювати всю Грецію. Коли перське військо висадилось у Греції, багато полісів без бою визнали владу над ними Дарія І. Відмовились це зробити лише Афіни і Спарта.

490 р. до н. є. перське військо вторглося в Аттику і розташувалося на рівнині біля містечка Марафон за 40 км від Афін. Сюди ж прибуло менше за чисельністю афінське військо на чолі зі стратегом Мільтіадом, яке перегородило персам шлях на Афіни. Незважаючи на свою нечисленність, греки несподівано атакували ворога і змусили персів тікати до кораблів та залишити Грецію.

Зазнавши поразки при Марафоні, перси не втратили надії завоювати Грецію. 480 р. до н. є. в країну вторглось величезне перське військо нового царя Ксеркса. Греки добре підготувались до зустрічі з ворогом. Афіняни побудували флот, укріпили гавані і спонукали інші грецькі міста об'єднатися в союз для боротьби з персами. Керівництво військовими силами узяла на себе Спарта.

Ксеркс із величезною армією прямував на південь уздовж грецького берега на кораблях. Один за одним його владу визнавали грецькі міста. Невелика армія спартанців та їх союзників, очолювана царем Леонідом, зайняла Фермопільський прохід, що був єдиною дорогою у Середню Грецію. За допомогою зрадника перси знайшли обхідну стежину і зайшли в тил грекам. Дізнавшись про оточення, Леонід відпустив більшу частину свого війська, щоб зберегти сили для подальшої боротьби, а сам разом з трьома сотнями спартанців героїчно загинув, прикриваючи їх відхід.

Після битви при Фермопілах перси захопили Афіни і зруйнували їх. Мирне населення міста вдалося заздалегідь переправити в Пелопоннес та на острів Саламін, віддалений від Аттики вузькою протокою, в якій знаходився грецький "о флот. Біля цього острова відбувся вирішальний морський бій. Невеликі грецькі к кораблі атакували персів, ламаючи їхні весла, пробиваючи борти ворожих кораблів ^ гострими таранами, розташованими на рівні води. Великі і громіздкі кораблі персів не змогли розвернутися в тісній протоці. Вони сідали на мілину і розбивалися об скелі. Багато суден ворога було потоплено, решта відступила. Греки здобули перемогу.

5і Поразка перського флоту змусила Ксеркса спішно залишити Грецію з части-ш ною свого війська. Він боявся, що грецькі кораблі перегородять йому шлях до аа Персії. Наступного, 479 р. до н. є., об'єднані сили греків завдали поразки персаму битві біля містечка Платеї. Війна тривала ще ЗО років. Але тепер велася головним чином на морі. Для ведення війни приморські поліси Греції уклали між собою союз, головну роль в якому відігравали Афіни (Афінський морський союз). Об'єднані грецькі сили на чолі з афінянами завдали тяжких поразок перському флотові і здійснили низку сміливих нападів на береги Малої Азії. Персія змушена була укласти мир та визнати незалежність Мілета й інших грецьких міст, розташованих на островах Егейського моря та в Малій Азії. Перському флоту було заборонено плавати по Егейському морю.

Зростання рабовласництва в Греції

Війни з персами сприяли зростанню рабовласництва в Греції за рахунок захоплення величезної кількості полонених. Рабами в Греції були здебільшого люди негрець-кого походження. Іншим джерелом рабства був морський розбій.

У Греції існували ринки рабів. Вони були в Афінах, на острові Хіос, у грецькій колонії Візантій та в інших місцях.

Зростання кількості рабів у Греції знизило їх ціну. Тепер стати рабовласником міг і селянин, і ремісник. Раби виконували в селянських господарствах та майстернях найтяжчі та малокваліфіковані роботи. Вони також використовувались як наймити у домашньому господарстві.

Були також державні раби. В Аттиці чимало державних рабів працювало на срібних копальнях. Вони також виконували писарську роботу і навіть охороняли порядок у громадських місцях.

Жорстокість господарів щодо рабів, непосильна праця спонукали рабів боротися проти рабовласників. Тому частими були втечі рабів, навіть масові. 464 р. до н. є. в Спарті почалося велике повстання ілотів, яке тривало 10 років. Його вдалося придушити тільки за допомогою афінян, які боялися, що повстання перекинеться і на афінських рабів. У III ст. до н. є. відбулося повстання рабів на острові Хіос, яке очолив раб Дримак. Воно також було придушене.

У V ст. до н. є. рабовласництво в Греції досягло більшого розвитку у порівнянні з попередніми часами та країнами Давнього Сходу.

Афінська держава у Vст. до н. є.

Після перемоги над персами наймогутнішою державою у Греції стали Афіни. Вони не тільки не розпустили, а й укріпили створений ними під час війни морський союз. Афінські стратеги після війни, посилаючись ніби на спільну небезпеку, продовжували збирати внески, витрачаючи їх тільки на потреби Афінської держави. Афіни втручалися у внутрішні справи своїх союзників, відправляючи туди своїх представників для контролю за збиранням внесків. З державами, що бажали вийти із союзу, Афіни суворо розправлялись.

Афіняни захопили у свої руки торгівлю, яку вели до того грецькі приморські міста Малої Азії. Головним портом Егейського моря став Пірей, що знаходився за 7 км від Афін. Сюди приходили кораблі з різноманітними товарами з Єгипту, Сирії, Італії та інших місць.

В Афінах тривав розквіт ремесла. Афінські ковалі, ткачі, гончарі славилися своєю майстерністю. Ремесло давало заробіток біднякам — громадянам Афінської держави. Афінська держава забезпечувала ремісників замовленнями, використовуючи кошти морського союзу. Вона залучала їх до будівництва архітектурних споруд, які прикрашали Афіни і створили їм славу найпрекраснішого міста у тогочасному світі.

Під час війни з персами остаточно склався і укріпився в Афінах демократичний лад.

Верховна влада в Афінах належала народним зборам. Вони збиралися три рази на місяць. На народних зборах вирішувались питання війни і миру, ухвалювались нові закони і скасовувались старі. Брати участь в управлінні державою і просто бути присутніми на народних зборах могли тільки афінські громадяни. Ними вважалися лише чоловіки віком від 20 років, що батьками мали вільних жителів Афін.

Державні посади у V ст. до н. є. були доступні всім громадянам і обіймалися за вибором народу або жеребкуванням. Вищими стали посади стратегів, які командували армією та флотом.

За участь в управлінні державою почали видавати винагороду. Завдяки цьому й бідні дістали змогу обіймати державні посади. Раби, переселенці з інших міст та представники союзницьких держав залишалися безправними.

Найбільш впливовим політичним діячем Афінської держави у V ст-. до н. є, був Перікл. Він стійко захищав інтереси демосу і тому протягом 15 років його обирали першим стратегом. За Перікла Афіни перетворилися на одне з найкрасивіших та найбагатших міст Греції. Він опікував ремесло й торгівлю.

Loading...

 
 

Цікаве