WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Жовтень 1917 року в сучасній літературі - Курсова робота

Жовтень 1917 року в сучасній літературі - Курсова робота

У день демонстрації 18 червня, коли маси вимагали миру, російська армія перейшла в наступ на Південно-Західному фронті. Щодо позиції більшовиків, то вони роз'яснювали солдатам, що наступ затіяно на догоду імперіалістам Антанти, які хотіли ціною нових жертв з боку Росії полегшити собі перемогу над Німеччиною. А Тимчасовий уряд надівся, що успіх наступу зміцнить буржуазний режим і завдасть удару більшовизму. А у разі провалу наступу буржуазні лідери мали намір звалити вину на більшовиків, звинуватити їх у "розкладанні армії" й спрямувати на них репресії.

Сотні комісарів Тимчасового уряду й тисячі агітаторів – меншовиків і есерів переконували солдат, що наступ потрібен нібито "в ім'я миру". Були створені так звані "батальйони смерті", які мали показувати приклад і кулеметами гнати на смерть непокірних. Сам новий військовий міністр Керенський безперервно об'їжджав фронти.

Наступ у Галичині мав спочатку великі успіхи, але невдовзі перетворився в тяжку поразку через погану підготовку, відсутність снарядів і продовольства, небажання солдатів воювати. Російська армія, втративши понад 60 тис. солдатів убитими й пораненими, відступила з Галичини до російського державного кордону. [25; 89]

Після провалу червневого наступу на фронті Тимчасовий уряд перейшов у наступ, але вже проти революційних сил. Почалося розформування кількох полків за непокору. Військові придушили страйки робітників. В країні виникло не менше 20 військових і напіввійськових контрреволюційних організацій. А що ще було потрібно для нового вибуху обурених мас, які стихійно вилилися на вулицю. [12; 38] 2 липня стало відомо, що з складу Тимчасового уряду вийшли міністри-кадети Шаховський Д.І., Шінгарев А.І. і Мануйлов А.А. Здійснюючи цей крок, кадети розраховували вирішити дві проблеми одним махом. З однієї сторони, вони нібито знімали з себе відповідальність за провал на фронті і повністю перекладали її на есерів і меншовиків, які входили в склад коаліційного уряду. З другої ж сторони, і в цьому суть всього політичного замислу – створення урядової кризи, через яку вони розраховували підштовхнути лідерів згідницьких партій до нової згоди на широке застосування репресивних мір проти збуджених і схвильованих мас. [25; 131-134]

Інакше, однак розсудили революційні маси. Вони рахували, що раз кадети вийшли з уряду, то він знову показав свою безпорадність і через це влада повинна повністю перейти в руки Рад.

Отже, наростала третя політична криза Тимчасового уряду. 3 липня солдати 1-го кулеметного полку оголосили про свій виступ, до них приєдналися робітники заводів, солдати.

Центральний Комітет партії вважав виступ мас несвоєчасним і спробував йому запобігти. Військова організація більшовиків приєдналася до руху, щоб забезпечити керівництво. Але спинити рух було вже неможливо. Тоді ЦК разом з Військовою організацією й Петроградським комітетом прийняли рішення очолити демонстрацію й провести її під лозунгом "Вся влада Радам!" [3; 49]

4 липня близько 12 години дня в столиці почалася грандіозна 500-тисячна мирна демонстрація. Колони демонстрантів рухалися вулицями міста до Таврійського палацу, де був ЦВК Рад. Вони вимагали від Рад узяти всю владу з рук контрреволюційного Тимчасового уряду, укласти демократичний мир, передати землю селянам.

Незабаром бійки і навіть стрілянина спалахнули між повсталими демонстрантами і полками, вірними ВЦВК, тими самими полками, які забезпечили перемогу повсталих у лютому. (Павловський, Преображенський, Волинський).

Ці військові формування повірили інформації, поширюваній міністром юстиції Переверзєвим, згідно з якою Ленін не тільки отримав гроші від Німеччини, але й скоординував повстання з контрнаступом Гінденбурга. Зинов'єв безрезультатно намагався переконати ВЦВК в тому, що більшовики не закликали демонстрантів до насильницьких дій і навіть в думках не допускали повалення режиму. Уряд, підтриманий ВЦВК висловився за найрішучіші дії. Генералу Половцеву було доручено керівництво репресивними заходами. Ленін сховався у Фінляндії, Троцький, Зинов'єв, Каменєв і інші керівники партії були арештовані. [20; 54-55]

Таким чином, Тимчасовий уряд повів наступ на демократичні права народу. На фронті було відновлено смертну кару. Почали діяти військово-польові суди. На селі лютували каральні загони. Можна сказати, що після липневих подій меншовики й есери, які домінували в ЦВК Рад робітничих і селянських депутатів, фактично передали владу буржуазії, яка на цей час організувалась і зміцніла. Ради стали безвладними. Двовладдя припинилося. Тимчасовий уряд одноосібно прийшов до влади. Ситуація загострилася літом. Мирна озброєнна демонстрація 3-4 липня в Петрограді організована більшовиками, яка привела до жертв, свідчила, що протистояння двох влад може закінчитися приходом до влади екстремістськи настроєних сил, які виступали під лозунгами, які мали підтримку. Розуміючи це прихильники західного вибору, перш за все кадети, прагнули, чого б це не коштувало закріпити керівні структури, які його представляли. Вони готові були піти на встановлення військової диктатури для стабілізації ситуації в країні. Ставка була зроблена на генерала Л.Г.Корнілова, який став Верховним головнокомандуючим в липні 1917 р.

На нього покладали надії всі антирадянські сили: прихильники встановлення самодержавства, прихильники конституційної монархії чи демократичної республіки з парламентом і президентом. [36; 362]

25 серпня Л.Г.Корнілов почав наступ на Петроград з ціллю встановлення військової диктатури. Ця загроза змусила А.Ф. Керенського звернутися за підтримкою до народу і навіть піти на співпрацю з більшовиками. Проти корніловщини виступили всі соціалістичні партії, Ради і підлеглі її частини Червоної гвардії. [12; 335]

Наступ корніловських військ на Петроград провалився, 1 вересня були заарештовані Л.Г.Корнілов і інші генерали ставки. [36; 363] У відповідь була зроблена спроба посилення вищої центральної влади для стабілізації ситуації. 30 серпня створено новий уряд – "Директорія" на чолі з А.Ф.Керенським. Не дочекавшись Установчих зборів, щоб заспокоїти суспільну думку, 1 вересня Росія була оголошена республікою. [12; 335]

Кадет Маклаков писав, що "вся корніловщина – це натуральний продукт правової і політичної анархії цього моменту і зображати її зараз у вигляді військової змови" проти установлюючого демократичного ладу не варто. Являється дискусійним і питання про характер цього виступу. Що це було – змова проти Тимчасового уряду, результат ряду "непорозумінь", чи порушення Керенським раніше досягнутих згод? Але сам факт виступу генерала Корнілова не викликає сумнівів, як і не викликає сумніву те, що воно було підготовлене конкретними політичними силами. [9; 159]

14 вересня в Петрограді були скликані Всеросійські демократичні збори. В них брали участь представники всіх політичних партій, земств і міських дум. Ціль зібрання – підірвання впливу більшовизованих Рад. На зборах була створена Демократична Рада Республіки (Передпарламент). Від його імені А.Ф. Керенський 25 вересня сформував 3-ій коаліційний уряд на основі компромісу "умірених соціалістів" з кадетами. Уряд поступово втратив підтримку правих, які звинувачували його в допомозі "революційній анархії, розвалі армії, безпорадності і політиканстві. Лідери Рад критикували А.Ф. Керенського за союз з кадетами. Все це означало, що революція вступила в нову фазу. Більшовики на чолі з Леніним почали підготовку до захоплення політичної влади... [12; 336]

1.2. Альтернативи розвитку Росії після Лютневої революції 1917 року.

В. Коваленко в своїй статі "Альтернативи в історичному розвитку" відмічав: "Трактування альтернатив як антитези дійсному породжує часом спроби представляти як альтернативний такий хід наступного розвитку, який має однозначно закономірний характер. [30; 188]

Альтернативи – це не тільки ті можливості, які відбулися, але й упущені. Якщо розглядаючи їх тоді закономірності революції виглядатимуть не як абстрактні, безлюдні схеми, а як проявляються в життя через боротьбу класів і партій за вибір і реалізацію відповідаючи їхнім інтересам можливостей. Альтернативи відображають конкретно історичну ситуацію з її неймовірною складністю, динамічністю і різкими поворотами, показують, що вона вміщала різні, часто змінні можливості розвитку. [34; 46]

П.В. Волобуєв в своїй статті "Обращаюсь к великому опыту", альтернативи після Лютого зводить до того, що – "Контрреволюційна буржуазія, яка дивилася не вперед, а назад, не маючи політичного досвіду не змогла направити розвиток Росії по буржуазно-демократичному шляху. Її інтересам відповідали встановлення військової генеральської диктатури і повернення до монархії." [34; 46]

Дуже слабкі зусилля до того, щоб реформістським шляхом вийти з війни, розрухи і кризи, доклали партії малої буржуазії меншовики і есери. Вони вважали своїм ідеалом західноєвропейську модель капіталізму і буржуазної демократії. Але і вони обанкротилися, бо наштовхнулися на відмову буржуазії пожертвувати поміщицьким землеволодінням і частиною своїх привілегій. Отож, Волобуєв П.В. підводить до висновку, що восени 1917 року маси шляхом подій були підведені до альтернативного вибору: або диктатура пролетаріату, або диктатура контрреволюційної воєнщини. Загрозливо наростала і інша перспектива: російський анархічний бунт, "бессмысленный и беспощадный" (А.Пушкін), більшість народу, поставлена перед таким вибором, повністю усвідомлено зробила його на користь влади Рад, довіривши революційному пролетаріату і партії більшовиків керівництво країною. Так була вирішена історична альтернатива: соціалізм чи капіталізм. [34; 47]

Loading...

 
 

Цікаве