WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Жовтень 1917 року в сучасній літературі - Курсова робота

Жовтень 1917 року в сучасній літературі - Курсова робота

Це роботи Д. Кенкер, Д. Мандела, Р. Суні, У. Розенберга. А. И. Семенникова в праці "Россия в мировом сообществе цивилизаций" конкретно розглядає найбільш поширені оцінки того, як називати події, які відбулися в Жовтні 1917 року (переворот, бунт, революція, змова і т.д.).

У Ень-Юань в статті "Октябрьская революция: неизбежность и историческое значение" викладає свій погляд на Жовтневу революцію, яку він вважає найбільшою надією ХХ століття, яка здійснила великий вплив на світовий історичний процес і т.д.

Основу джерельної бази дослідження складають праці відомих вчених-дослідників з проблем революційної історії.

Важливим джерелом для написання дослідження стали матеріали періодичної преси України і Росії.

Структура роботи визначаються метою і завданнями дослідження і вона побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається із вступу, основної частини, яка містить три розділи (поділені на параграфи), висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактичний матеріал курсової роботи, узагальнення, висновки, дослідження можуть бути використані при проведенні спецкурсів і спецсемінарів з історії Росії, а також при подальшому і ґрунтовнішому дослідженні даної теми.

Розділ І. Трансформація влади в Росії в 1917 році.

"Трагедия Росси – это прежде всего –

трагедия власти"

Н.В. Устрялов

1.1. Події від Лютого до Жовтня.

Проблеми суспільного розвитку в ХХ столітті піднімалися особливо гостро, світова війна загострила розвиток в країні внутрішніх протирічь. Таким чином, в Російській імперії був локалізований процес демократизації революційного піднесення, який знайшов свій вихід в революційних подіях в Лютому 1917 року. Явище абсолютної монархії для Європи ХХ століття давно стало анахронізмом. Це, звичайно, привело до подій, які стали закономірною ланкою розвитку європейських народів, в їх рухові до побудови демократичного суспільства.

Зростаюча революційна криза, яка закінчилася повстаннями в Петрограді в Лютому 1917 року, мала в своїй основі гідні причини. Розрив в темпах економічного розвитку між динамічно зростаючою промисловістю і уповільнений рух аграрного сектора приводив до порушення балансу соціальних сил, породжуючи найгостріші соціально-політичні конфлікти, підсилені до того ж участю Росії у війні. Вирішення цих протиріч лежало в політичній сфері – або з допомогою наступних реформ, які буде проводити сама держава, або, у випадку відмови останньої – революційним шляхом. Неспроможність влади зрозуміти цю дилему зробила неминучою Лютневу революцію , яка поклала початок довгому революційному процесу, який розтягнувся на цілих чотири роки. [6; ]

Стихійне повстання в Петрограді завершилося 2 березня 1917 року відреченням імператора Миколи ІІ, і стало кінцем самодержавного ладу в Росії. [39; ]

Тим самим, почалася ліквідація і всієї старої державної системи управління.

Якщо ж безпосередньо розглядати події Лютневої революції, то існує три найбільш розповсюджені версії подій початку 1917 року. Перші бачили в них, як правило, "німецько-єврейську-масонську змову", затіяну вічними ворогами Росії, ліберали – "Велику безкровну" народну революцію, яка скинула "прогнившу" російську монархію, більшовики ж завжди підкреслювали буржуазний характер цього перевороту і бачили в Лютневих подіях лише перший етап всесвітньої пролетарської революції. [35; 10]

Вміле маніпулювання спогадами і іншими джерелами очевидців дозволяє і зараз прихильникам тієї чи іншої версії доказувати свою правоту. Але вже в ході вуличних бійок виникає організація нових органів влади. Практично одночасно виникають два революційних органи – Тимчасовий уряд, який сформувався на основі членів Державної думи, і Петроградська Рада із представників радикальних партій – соціал-демократів і есерів. [13; ]

Але, неможливо вести розгляд подальших подій, без визначення настроїв ідеології класів та партій після Лютневої революції.

Отже, буржуазія, поміщики, значна частина заможної інтелігенції спиралися на економічну міць, освіченість, досвід участі в політичному житті і управлінні державними установами. Вони намагалися відвернути майбутній розвиток революції, стабілізувати суспільно-політичну ситуацію і зміцнити свою власність. [12; 322]

Що ж до робітничого класу (18 млн. чоловік, то він в основному складався із міських і сільських робітників. Відчувши свою політичну силу вони були настроєні до революційної агітації і готові зі зброєю захищати свої права. Робітники боролися за введення 8-годинного робочого дня, гарантію зайнятості, підвищення заробітної плати. В містах стихійно виникали фабрично-заводські комітети для встановлення робітничого контролю над виробництвом і вирішення спірних питань з підприємцями. [26; 23]

Стоячи на захисті своїх прав селяни (130 млн. чоловік) вимагали знищення великої приватновласницької земельної власності і передачі землі тим, хто її обробляє. В селах створювалися місцеві земельні комітети і селянські зібрання, які приймали рішення про переділ землі. Відносини між селянами і поміщиками були вкрай напружені. [12; 322]

Особливою політичною силою стала армія (15 млн. чоловік), солдати виступили за закінчення війни і широку демократизацію військових інститутів. Вони активно підтримували вимоги робочих і селян, являлися головною збройною силою революції. Крайні праві *монархісти, чорносотенці) після Лютневої революції потерпіли повний крах. Історичної перспективи не мали октябристи, які безумовно підтримували промисловців в робітничому питанні, і виступали за збереження поміщицького землеволодіння. Всі вони орієнтувалися на подавлення революції, слугували опорою контрреволюційних змов. [12; 322]

Кадети із опозиційної партії стали керуючими, початково зайнявши за часи Тимчасового уряду ключові посади. Вони відстоювали те, що Росія повинна перетворитися в парламентську республіку. В аграрному питанні вони як і раніше виступали за викуп державою і селянами поміщицьких земель. Кадети видвинули лозунг збереження вірності союзникам і ведення війни "до переможного кінця". [26; 46-49]

Есери, найбільш масова партія після революції пропонували перетворити Росію в Федеративну республіку вільних націй, ліквідувати поміщицькі землеволодіння і розділити землю між селянами "по зрівнюючій нормі". Вони прагнули зупинити війну шляхом заключення демократичного миру без анексій і контрибуцій, але в той же час рахували необхідним захищати революцію від німецького мілітаризму. Згодом в партії есерів виділилося ліве крило, яке протестувало проти співпраці з Тимчасовим урядом і наполягало на негайному вирішенні аграрного питання. Восени ліві есери оформилися в самостійну політичну організацію.

Меншовики – друга за чисельністю і впливом партія – виступила за створення демократичної республіки, право націй на самовизначення, конфіскацію поміщицьких земель і передачу їх в розпорядження органів місцевого самоврядування. У зовнішній політиці, вони як і есери, зайняли позицію "революційного оборонництва". [26; 49]

Отже, кадети і меншовики відкладали реалізацію своїх програмних положень до закінчення війни і скликання Установчих зборів. Есери і меншовики діяли в єдиному політичному блоці, користувалися великим авторитетом в Радах, профсоюзах, і інших суспільних організаціях, більшовики зайняли крайні ліві позиції. В березні керівництво партії було готове співпрацювати з іншими соціалістичними силами, надавати умовну підтримку Тимчасовому уряду. Вони сприйняли ідею "революційної оборони".

Однак, після повернення В.І. Леніна із еміграції була прийнята його програма ("Квітневі тези"). Вони передбачали перехід від буржуазно-демократичної революції до соціалістичної. Політичним стержнем була ідея установлення республіки Рад робітників і найбідніших селян і в зв'язку з цим відмова від підтримки Тимчасового уряду. В економічній сфері помічалася конфіскація поміщицької і націоналізація всієї землі: перехід до контролю Рад за виробництвом і розпреділенням продуктів; націоналізація банківської системи. Більшовики виступали за негайний вихід Росії із імперіалістичної війни. Їх програма виключала співпрацю з "поміркованими" соціалістами і в принципі була націлена на захоплення політичної влади. [12; 333]

Отож, носіями двох основних тенденцій в розвитку революційного процесу виступав Тимчасовий уряд і Ради.

Узагальнюючи досвід і уроки перших двох російських революцій, В.І. Ленін відзначав, що в період найвищого підйому революції, народ застосовує особливі методи історичної творчості, які не є характерними для інших періодів життя суспільства. Одним із таких методів і форм боротьби, в яких особливо яскраво виявилася творча енергія мас, було створення і укріплення "вільних організацій". [36; 89]

Отже, скинувши в лютому 1917 року царизм, народ, зосередив свою енергію саме на створенні таких організацій. І на першому місці виявилися Ради – сама масова форма організації робітників, а в майбутньому, як здавалося, державна форма робітничої диктатури в Росії.

Loading...

 
 

Цікаве