WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Жовтень 1917 року в сучасній літературі - Курсова робота

Жовтень 1917 року в сучасній літературі - Курсова робота

Отож, кінцевий вибір шляху розвитку країни в умовах революції і відкритої політичної боротьби залежав від того, на чию сторону стане більшість народу. І тут впевнено можна сказати, що західний тип розвитку після Жовтневих подій не міг стати результатом вибору знизу: соціальна база для цього була дуже вузькою в великій і мозаїчній країні. Росія рушила з свого історичного місця, але в сторону традиційну для Сходу.

3.2. Доля демократії в Росії після Жовтневих подій.

Подібно до Американської революції 1776 року, і Великої Французької революції 1789 року, Російська Жовтнева революція 1917 року, має своє всесвітньо-історичне значення. Разом із тим вона якісно відрізняється від них своїми наслідками, цінностями, ідеалами. Вона велика, але не велична. Переважна частина громадян багатьох країн, які потрапили в її силове поле, мають підстави скаржитися на долю. У негативному ставленні до цінностей Російської революції з боку наступних поколінь важко сумніватися. Крім того, всі покоління американців і французів поважають цінності проголошені їхніми революціями. Не важко здогадатися, що цінності були інші.

Американська Декларація незалежності у липні 1776 року проголосила незнанні раніше твердження: "Люди народжуються рівними і від народження мають рівні права". Французька Декларація прав людини і громадянина у серпні 1789 року проголосила, що метою будь-якого політичного об'єднання має бути охорона невід'ємних прав людини – на свободу, власність, безпеку і опір пригніченню.

Американська і Французька революції знаменували кінець суспільства, побудованого на ієрархії. Вони були націлені проти тиранії колоніального режиму або станового ладу. Утверджуючи політичну свободу, рівність людей від дня народження, право кожного на приватну власність, ці революції несли з собою філософію суспільного договору. Вищим проявом демократично організованого суспільства стала вважатися повага до закону – певного договору, яким мали керуватися всі. Ті, хто ставив себе над законом, опинявся поза законом. Повага до закону гарантувала особисту безпеку, попереджувала анархію натовпу і сваволю особи, забезпечувала контроль суспільства над державою. [16; 89]

Отже, виникає, цілком логічне запитання, якою була доля демократії після Жовтневої революції 1917 року в Росії?

Необхідно визнати і той факт, що збройне повстання під керівництвом більшовиків і проголошення Радянської влади були не вінцем революції, а лише одним з її етапів. Так, більшовикам жовтневі події принесли перемогу, вивели їх на світову політичну арену. Однак, ті ж самі жовтневі події поставили російське суспільство на небезпечну грань. Вибір шляхів розвитку, пошук громадянської згоди став майже неможливим, більшовики, здавалося забезпечили успіх демократичного вибору (нехай і в інтересах, як вони вважали, світової пролетарської революції), але на справді вони підштовхнули російську революцію до поразки. Норми суспільної демократії були природними і органічними для російського (слов'янського) населення. Неслов'янські народи, які входили в колишню імперію, були прихильні до інших ідеалів суспільного устрою. І як наслідок, - розпад країни (він фактично почався вже після лютневих подій, в результаті послаблення держави, але йшов тоді не так інтенсивно) і відхід районів, які не сприймали радянський вибір, був неминучим. Більш того, оскільки за час існування російської імперії в національних районах були створені русифіковані анклави, звичайно, відхід цих районів не міг відбутися без внутрішньої боротьби і багаточисленних бід для народу. [32; 27]

Історичний досвід дає нам лиш приклад традиційних суспільств Сходу: общини (різного роду: кланові, кастові, родові і інші) об'єдналися міцною деспотичною державою, яка контролювала всі сторони суспільного життя (політичну, економічну, культурну, духовну), являлися власником засобів виробництва і т.д. Росія поєднувала в своєму складі ті райони, які прагнули до чисто європейського шляху розвитку, і мавши змішаний євроазійський характер, і райони, які розвивалися в традиціях Сходу. Перевести такий складний конгломерат на східний тип розвитку було неможливо. Але використовуючи насилля, нав'язати такі форми суспільної організації, як показало майбутнє реально. [32; 27]

Отже, скоро після Жовтневої революції розпад країни став фактом. Заявили про свою незалежність і неприйняття радянського вибору Фінляндія, Польща, Литва, Латвія, Естонія. Бессарабія оголосила про свою незалежність, а в лютому 1918 року приєдналася до Румунії. Не прийняв і радянський вибір Кавказ. В Туркестані сильні мусульманські рухи, які віддзеркалювали інтереси корінного населення, виступили за розвиток краю в відповідності з традиціями ісламу і по законам шаріату.

Здавалося б, слов'янське населення Білорусі і України повинно було підтримати великоросів, оскільки так багато спільного в цих народів в культурі, в тому числі і в політичній. Дійсно, їх вибір був також радянським по суті, але в своїй національній формі Україна, наприклад, рішуче відмовилася визнати Раду Народних Комісарів і русифіковані Ради на місцях, де керували більшовики, але підтримала свої національні Ради, які очолювали українські соціал-демократи і есери. Була утворена Центральна Рада, яка носила назву: Всеукраїнська Рада селянських, робітничих і солдатських депутатів. Не дивлячись на співпадіння демократичних ідеалів Україна і Білорусь прагнули уникнути сильного русифікаторського впливу, прагнули до незалежності. Розпад зачепив і власну територію Росії. Зруйнувалися звичні зв'язки, виник конгломерат самокеруючихся, а фактично "самостійних" територій: трудові комуни, федерації трудових комун, карликові республіки і т.д. [32; 28]

В ході цих умов, коли здавалося, не можливо вже нічого з'єднати почала оформлюватися система влади, яка докорінно відрізнялася від того ідеалу, який підтримало більшість народу в ході Жовтневої революції. Цю систему прийнято називати диктатурою пролетаріату. Оскільки, марксизм-ленінізм був єдиною теоретичною основою, в категоріях якої дозволялося відображати реальність, іншого визначення і не могло бути, бо вибір був невеликий: або диктатура буржуазії, або диктатура пролетаріату. Вихід за рамки цієї дилеми тягнув за собою тяжкі наслідки. На ділі ж це не була диктатура пролетаріату. На думку Сємєннікової Л.І. – це всього навсього теоретичний феномен, який існує в рамках кабінетної конструкції класиків марксизму, і який не має відношення до реальності. [32; 28] Жорстоко централізована антидемократична, з широким застосуванням диктаторських методів, вона носила яскраво виражений не західний, некапіталістичний характер. Навпаки, вона була направлена проти класів, приватної власності, ринку всіх форм демократії, включаючи радянську. [32; 28]

В.І.Ленін не визнавав того, що встановлена більшовиками диктатура є диктатурою більшовиків. Він завжди говорив про абстрактну диктатуру пролетаріату. Але природу самої диктатури безвідносно до її носія він визнавав відверто – як протиставлення закону: "Наукове поняття диктатури означає ніщо інше, як нічим не обмежену, ніякими законами, ніякими абсолютно правилами не зв'язану владу, що безпосередньо на насильство спирається". [16; 89]

Отже, однією із самих характерних рис суспільних відносин, які склалися в Росії в результаті Жовтневої революції явилася здатність визначеної групи суспільства, зайнятої в системі управління, реалізувати свої приватні прагнення, способом специфічної різновидності соціального егоїзму – тоталітарної диктатури. [10; 132]

Становлення жорсткої організації суспільства проходило на базі партії більшовиків. Вона стала основним хребтом системи влади. Чому саме РСДРП (б)? Справа не тільки в тому, що вона сформувала уряд, скільки в тому, що в умовах суспільного розвалу вона зберегла всеросійську організацію – комірки на фабриках, заводах, в сільських округах, фракції в Радах, профсоюзах, і інших масових організаціях; більшовики мали роботоспроможні партійні структури на всіх рівнях. Партія була централізована і вихована в дусі дисципліни, мала в своєму розпорядженні озброєних людей (революційні солдати, матроси, частини Червоної гвардії). Вже в перші місяці після революції Ради стали керованими (через більшовицькі фракції) придатком партії, центр прийняття рішень перейшов до партійних органів. Яскравий приклад тому – епопея з заключенням Брестського миру в лютому – березні 1918 року. Спочатку рішення про укладення сепараційного миру з Німеччиною прийняв ЦК більшовиків, потім – VII екстренний з'їзд партії, лише після цього IV Надзвичайний Всеросійський з'їзд Рад затвердив партійне рішення. [32; 29]

Націоналізація банків, великої і середньої промисловості, фактична націоналізація землі – замість проголошеного соціалізму – неминуче означало одне: ліквідацію економічної незалежності класів, знищення багатопартійності і всіх форм західного типу демократії. Швидко стала формальною і радянська демократія. Вибірні радянські органи втратили будь-яке значення, а виконавчі органи перетворилися в провідників партійної лінії, більшовиків. Розгорнулося тоталітарне одержавлення всіх сторін життя суспільства. Партія більшовиків перестала бути політичною організацією, елементом громадянського суспільства, вона перетворилася в звичайну конструкцію для керівних структур. [32; 29]

Loading...

 
 

Цікаве