WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Військові події на території України у роки Першої світової війни - Курсова робота

Військові події на території України у роки Першої світової війни - Курсова робота

Міністерство освіти та науки

Кафедра історіїї

Реферат

на тему: "Військові події на території України у роки

Першої світової війни."

м. Дніпропетровськ

2004

ВІЙСЬКОВІ ПОДІЇ НА УКРАЇНІ

Невдала для балканських слов'ян війна 1912-1913 рр. зміцнила становище Австро-Угорщини. Вона створила нову державу — Албанію, яка позбавила Сербію виходу до Адріaтицького моря. Відносини між слов'янами і урядом цісаря Франца-Йосифа щораз більше напружувались. Дня 28 червня 1914 р. у Сараєві, столиці Боснії, забито герцога Франца-Фердінанда, наслідника цісаря Франца-Йосифа. Австрійський уряд обвинуватив Сербію в організації атентату і 10-го липня вислав до уряду Сербії гострий ультиматум. Сербія звернулася до Росії з проханням про підтримку. За порадою Росії Сербія дала помірковану відповідь на ультиматум, але Австрія її не прийняла і проголосила війну. Німеччина, союзниця Австрії, проголосила 1-го серпня того ж року війну Росії, а 3 серпня 1914 року проголосила війну і Франції. Німецькі війська негайно рушили на Францію через нейтральну Бельгію. Європа поділилася на два фронти: з одного боку Австро-Угорщина, Німеччина та Італія (пізніше приєдналися до них Туреччина та Болгарія), а з другого Франція, Росія і Англія. Так почалася перша світова війна.

Повторилася трагедія російсько-японської війни. Росія, хоч витрачала величезні кошти на армію, вступила у війну непідготовленою, без запасів набоїв та амуніції. До того ніхто у Росії, починаючи з уряду, не вірив, що буде війна. І навпаки: Австро-Угорщина та Німеччина віддавна й ретельно підготовлювалися до війни. У Західній Україні заздалегідь обмірковувалося питання — яке становище зайняти на випадок війни, на чийому боці? Більшість вирішувала підтримувати Австрію.

Перший удар, як сказано, Німеччина скерувала на Францію, яка теж не була готова до війни. Щоб врятувати її, кинуто дві російські армії на Східню Прусію, і Німеччина примушена була стягнути війська з Франції. Російські армії зазнали страшної поразки, але Франція була врятована.

У перші дні після проголошення війни по всій Російській імперії піднявся патріотичний рух. Страйк петербурзьких робітників припинився, і вони взяли участь у патріотичних маніфестаціях. Державна Дума урочисто підтримала уряд, заявивши йому про свою лояльність. Українці, що не мали окремої групи у Думі, видали декларацію за підписом С. Петлюри, редактора "Украинской Жизни", у якій писали, що виконають чесно свій обов'язок супроти держави. Київська газета "Рада" писала, що українці повинні боронити російську державу.

Але, не зважаючи на ці декларації лояльності, російський уряд негайно розпочав переслідування українства: повернулися найтяжчі дні — закрито "Просвіти" і українські видавництва, заборонено друкувати будь-що українською мовою. Багато українських діячів заслано. Був засланий також професор М. Грушевський, який повернувся назад з Австрії до Києва. Його заарештовано і заслано спочатку до Симбірська, потім до Казані і нарешті — до Москви, де він пробув до революції 1917 року.

У той же час ішло переслідування українців у Галичині. На всіх галичан поляки, австрійці й мадяри кинули обвинувачення в москвофільстві. З початком війни тисячі людей запроторено до концентраційних таборів у Талергофі (біля ґрацу), гнав, гмюнді, Терезієн- штадті. Виарештувано багато священиків, інтелігенції, селян. Політичні й громадські діячі тікали до Відня. В Галичині мадярські війська вішали людей без суду. Становище погіршувала діяльність москвофілів. Багато з москвофілів, що виїхали були перед війною до Росії, на початку війни зорганізували в Києві "Карпато-Русский Освободктельньій Комитет", який 29 липня ст.ст. 1914 р. видав відозву, закликаючи галицьких українців зустрічати російську армію з церковними процесіями, а тих, що служать в австрійській армії —переходити до російської.

1-го серпня 1914 року у Львові засновано Головну Українську Раду з представників трьох партій — Національно-Демократичної, Радикальної й Соціал-Демократичної. Головою її обрано д-ра Костя Левицького, секретарем — д-ра С. Барана. Завданням Ради було охороняти інтереси українського народу в Австрії та репрезентувати його під час війни. Рада створила військову організацію — Легіон Українських Січових Стрільців для боротьби з російським військом. До цього Легіону вступали тисячі молоді.

4-го серпня група українських емігрантів-наддніпрянців, за ініціативою Д. Донцова та В. Дорошенка, заснувала Союз Визволення України — як безпартійну політичну репрезентацію Центральної та Східної України, для пропаганди ідеї самостійності України.

На австрійському фронті російська армія мала спершу блискучі успіхи. Австрійці відступали, 3-го вересня (21 серпня ст.ст.) російські війська вступили до Львова. Верховний головнокомандувач, великий князь Микола Миколайович, видав маніфест, в якому висловлював радість, що "російський народ об'єднався" і що "завершено діло Івана Калити". Новопризначений генерал-губернатор Галичини, граф О. Бобринський, відразу почав проводити на практиці ці думки: "Галиция и Лемковщина, — оголосив він,— искони коренная часть единой великой Руси. . . все устройство должно бьггь основано на русских началах. Я буду вводить здесь русский язык, закон и устройство". Лідер "вшехпольської" партії, професор С. Грабський, вітав прихід російського війська до Львова — "на землю русску".

Ще раніше штаб верховного головнокомандувача видав брошуру капітана Нарушевича для російських старшин під заголовком: "Современная Галиция. Этнографическое и культурно-политическое состояние в связи с национально-общественными настроениями". У цій брошурі були крайньо тенденційні характеристики галицьких установ, діячів, а головне — Греко-Католицької Церкви та митрополита Андрея Шептицького.

З Бобринським приїхала російська адміністрація, яка зайняла всі посади. Здебільшого це були люди без належної освіти, які не надавалися бути репрезентантами російської влади. Головним завданням адміністрації було боротися з "мазепинцями)-. Багато посад зайняли місцеві москвофіли. Закрито всі українські установи, бібліотеки, школи, але польські продовжували існувати. Почали відкривати курси російської мови для вчителів, друкувати підручники російською мовою.

З самого початку окупації Галичини почалися труси, арешти. Тільки через київські тюрми перевезено вглиб Росії, до Сибіру, понад 12.000 осіб, серед них багато греко-католицьких священиків.

19 вересня 1914 року арештовано митрополита Андрея Шептицького і вивезено до манастирської тюрми у Суздалі, де пробув він до революції 1917 року. Вивезено ректора Львівської семінарії О. Й. Боцяна та ряд видатних осіб з греко-католицького духовенства.

Почалося переслідування греко-католиків, навертання їх на православ'я. До Львова приїхав архиэпископ Волинський Євлогій (ґеоргієвський), відомий ворог унії, і з ним православне духовенство. До вакантних парафій, настоятелі яких були заслані або виїхали до Австрії (їх було коло 200), призначали православних священиків. Засновували православні церковно-парафіяльні школи.

Російське військо просувалося на захід. Після 4-ох місяців облоги, на початку березня 1915 року піддалася фортеця Перемишль. У полон взято 117.000 вояків. Російська армія заволоділа значною частиною Карпат і йшла на Краків. Кінцевою метою походу було заволодіти Угорщиною, відділити її від Австрії.

Становище Росії в Галичині здавалося таким твердим, що на початку квітня 1915 р. приїхав до Львова Микола II, якого урочисто там зустрічали; потім він відвідав Перемишль.

Але успіхи російської армії 1914 року та на початку 1915 надто дорого коштували їй. За перший рік війни вона втратила 82°/о старшин — забитих та поранених, і 64°/о солдатів. Загальне число втрат було більше, ніж число кадрових старшин та солдатів, які виступили у похід. Були частини, в яких не залишалося жодного кадрового старшини; їх заміняли "запасні" прапорщики, які пройшли короткі курси. Не були підготовлені й "запасні" солдати, що часто не встигали пройти жодного вишколу. Трагізм становища збільшувала недостача зброї — рушниц, гармат, набоїв. "Запасним" не вистачало рушниц для навчання, і вони приходили на фронт, уперше беручи в руки рушницю. А бувало й так, що рушниці мали тільки ті "запасні", які йшли у перших рядах. Уже в перший момент війни забракувало рушниць: їх було тільки 5.000.000, а змобілізованих 6.50.000 осіб. За рік у Росії виробляли лише 600-700 тисяч рушниц. Не вистачало гармат та набоїв. Головне Артилерійське Управління перед війною заявляло, що на кожну гармату потрібно 7.000 набоїв, але Військове Відомство заготовило тільки по 900 набоїв, себто у 8 разів менше.

У грудні 1914 року вичерпано майже всі набої, і наказано було витрачати на день на батерію лише по одному набою, себто фактично воювати без артилерії. До цього треба додати, що ніхто не думав, що війна буде така довга.

В таких умовах була російська армія, коли 18 квітня 1915 року почався наступ німецько-австрійських військ на Галицькому фронті — між Горлицями та Тарновом. Німецька армія вперше застосувала так званий "гураґаннии вогонь". На російський фронт німці стягнули 200 важких гармат, проти яких російська армія могла поставити тільки 4. На "гураганний вогонь" — 700.000 набоїв за кілька годин — вона відповідала 5-10 пострілами з кожної гармати.

Почався відступ російської армії. 9 червня 1915 року німці зайняли Львів, а в липні вся Галичина і значна частина Волині були вже в німецьких руках. Ця поразка мала величезне значення для дальшого перебігу війни і для України. Вона викликала деморалізацію в російській армії — перший сигнал майбутньої революції. Люди гинули тисячами, безборонні перед могутньою навалою ворога. Почали ширитися чутки про зраду на самій вершині, біля цариці Олександри, брат якої, герцог Гессенський,воював у німецькій армії. В центрі тих чуток був "старець" Григорій Распутін, неписьменний, розпусний сибіряк, селянин, що "знайшов стежку" до царської родини. Як відгук на ці чутки, в Москві, наприкінці травня 1915 р., вибух погром німецьких торговельних та промислових підприємств; розгромлено 475 підприємств, понад 200 приватних мешкань; збитки внаслідок погрому становили понад 40.000.000 рублів. Дуже цікаво, що й генерал А. Денікін у 1917 році згадував, що артилерія внаслідок зради була позбавлена набоїв.

У стриманій формі Державна Дума поставила питання про "міністерство громадського довір'я". А в той же час ліві партії, головно большевики, вели агітацію за припинення війни.

Loading...

 
 

Цікаве