WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Голодомор на Ізюмщині - Курсова робота

Голодомор на Ізюмщині - Курсова робота

У нашій родині ніхто не загинув. Боролися за життя як могли. Мама давала мені коробочку і я йшла просити до церкви. Рідко, а щось давали.

Пайок отримували, троє робочих було. Мама багатенька була. Ми швейну машинку, срібні ложечки здавали в комісійну крамницю за висівки. Так і виживали.

Павленко Катерина Степанівна, 1920 р. н., с. Чистоводівка.

Было в нашей семье 5 девочек и 2 хлопцев. Хлеба имели не много, но и тот отец скрыл в хлеве на посев. А тут начали ходить по домам бригады. Дошла и к нам очередь. Бригадники завалились в дом и сказали отцу: "Есть хлеб спрятанный – то признавайся, потому что когда найдём, заберём весь до зерна". Семья большая, мы все плачем, просим. Отец отвечает: "Есть немного ячменя на посев". Когда отец показал, где в хлеве яма и там немного ячменя, а на чердаке немного пшеницы, то они забрали всё и чердак веником замели. Начался голод.

Ходили где в какую рощу, какие-то ягоды искали, а людей-то больше, чем ягод. Ничего не было. Траву и ту все сорвали, что здесь говорить, люди каждый день умирали. А у нас-то семья большая и начали расходиться. Старшую сестру забрали родственники на шахту. Маленькую сестрёнку Варю отнесла мама и покинула около детского дома в г. Изюм. Потом и меня отвезли к сестре в Донбасс. Сестра Параска умерла в доме, а Дмитрий 1912 года рождения, ушёл из дома куда-то, что и до сих пор не знаю где он. А мать и отец умерли дома от голода".

Розділ V. Жнива скорботи

Коли дослідники говорять про голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня...

Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.

Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5, 7, 9 та 10 мільйонів. Але, в будь якому випадку, мова йде про МІЛЬЙОНИ безневинних жертв. З урахуванням непрямих жертв, за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.

Факти допоможуть кожному зробити власні висновки про події початку 30-х років на Україні, що були довго огорнуті мороком мовчання і забуття.

За умов навмисного приховання людських втрат встановити точну кількість жертв голоду – геноциду 1932- 1933 рр. надзвичайно важко, тим більше, що результати Всесоюзного перепису населення, проведеного в 1937 році, були повністю знищені, а їх учасники – репресовані. І все ж, завдяки уважному вивченню побічних матеріалів, вдалося встановити, що Україна під час голодомору 1932-1933 років втратила від 5 до 9 млн. своїх жителів.

Скільки жертв голоду мала Харківська область, досі не встановлено. Відомо лише, що за 3 місяці 1933 року тут померло голодною смертю понад 600 тисяч чоловік.

Харківська область мала служити взірцем колективізації. Їй же дістається і сумна доля стати центром голоду в Україні.

Для ілюстрації сказаного наведемо приклади заповнення паперів РАГСом в 1933 році по Ізюмському району по смертності населення: 1929 р. – 801 чоловік; 1930 р. – 900; 1931 р. – 633; 1932 р. – 610; 1933 р. – 2389; 1934 р. – 533; 1935 р. – 455; 1936 р. – 513 чоловік. По Ізюму: 1929 р. – 276 чоловік; 1930 р. – 389; 1931 р. – 379; 1932 р. – 382; 1933 р. – 704; 1934 р. – 358; 1935 р. – 331; 1936 р. – 357 чоловік.

Думається, не за власною ініціативою РАГСи тут дружно і старанно затушовували наслідки голодомору.

Прагнучи до замовчування масової загибелі людей, голодного мору, уряд СРСР в 1934 році передав відділи запису громадського стану у віддання НКВС, а статистичні дані про природний рух населення повністю засекретив.

У цьому зв`язку слід додати, що в кінці 1932 року перестали виписувати свідоцтва про смерть.

Лікарі як державні службовці за владними вказівками таж старанно приховували дійсні причини смерті заморених голодом людей. Їм також заборонялося надавати медичну допомогу селянам, котрі нелегально перебували в містах, тобто шукала порятунку від голодної смерті.

Якщо зіставити динаміку лише зафіксованих у районі смертей з сумою загальних втрат у роки колективізації, то не дорахуємось щонайменше 95 тисяч чоловік.

В таких селах як Велика Комишуваха після голодомору 1933 р. залишилося менше ніж 600 жителів (а було більше 7 тисяч людей). Таке ж становище було і в Бражківці, і в інших селах району.

Одні селяни, що були не в силах прийняти новий порядок, продавали майно, кидали хати, землю й виїздили в місто, на шахти Донбасу, часто – за межі України. Інші в пошуках їжі та роботи розбрідалися хто куди й нерідко гинули безіменними на залізничних вокзалах і станціях, на вулицях міст.

Навесні та влітку 1932 року почався масовий вихід селян з колгоспів. В умовах, що склалися, колгоспники, аби вижити, змушені були приховувати від обліку справжні розміри врожаю.

Як згадують очевидці, заради шматочка хліба напівзбожевілі від голоду селяни йшли на будь-який злочин – пограбування, вбивство, мародерство.

Ставлення до селян як до людей другого сорту, котрі були підневільними й абсолютно безправними, з 30-х років стало нормою для радянського способу життя. Колективізація продовжувала свої „чорні жнива".

Висновки

Президент Європарламенту закликає народи пам`ятати про голодомор в Україні 1932 – 1933 років. „Сьогодні ми знаємо, що голод, відомий як голодомор, справді був страшним злочином проти людства," – наголошує Ханс–Герт Пьоттеринг у поширеній заяві. У ній стверджується, що масове знищення людей було цинічно і жорстоко сплановано сталінським режимом для проведення політики колективізації проти волі сільського населення країни. „Кожен з нас повинен закарбувати голодомор у нашій пам`яті".

Смерть у вікна зазирала. Такі слова можна ще й зараз почути від стареньких людей, які були свідками тих трагедій, яким важко згадувати пережиті трагічні 1932 – 1933 роки. В цьому році минає 75 років від чорних днів голодомору, організованого і спрямованого проти українського селянства. Дуже мало залишилось свідків тих трагічних подій. Тим важливіше збирати до купи їхні живі свідчення, аби не забулось пережите. Ні, це потрібно не для історії – це потрібно для майбутнього, щоб вже ніколи не допустити повторення трагедій минулого.

Бібліографія

  1. Колективізація і голод на Україні 1932 – 1933: Зб. документів і матеріалів. К. 1993.

  2. Упокорення голодом: Зб. док. К. 1993.

  3. Кульчицький С.В.. Голод – геноцид 1932 – 1933 років в Україні. К. 2006.

  4. Столиця відчаю. Голодомор 1932 – 1933 років на Харківщині вустами очевидців. Свідчення, коментарі. Х. 2006.

  5. Кульчицький С.В. Голод 1932 – 1933 в Україні як геноцид. Нац. акад. наук України. Ін-т історії України. 2005.-220 с.

  6. Голод 1932 – 1933рр. в Україні: причини та наслідки. К.: Наук. думка, 2003. - 887с.

  7. Смертю смерть подолали. Голодомор в Україні 1932 – 1933. К.: Україна, 2003, -350с.

  8. Солоненко М.Ф. Виконуючи заповіти моїх мордованих голодомором земляків. Х. 1999, 16с.

  9. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор. К.: Либідь, 1993, -397с.

  10. Король В. Трагедія голоду 1932 –1933 років: погляд з відстані часу. Історія в школі. 2003 № 11-12.

  11. Дяченко М. Т. Ізюм. – Х., 1963.

  12. Боротьба трудящих Ізюмини за побудову фунда-менту соціалістичної економіки – Харків, 1955.

  13. Падалка С., Панченко П., Теплоухова Н., Турчанко Ф. Хрестоматія з новітньої історії України (1917 – 1945 рр.). – К., 1998.

  14. Колективізація та голод на Україні. Збірка документів і матеріалів.-К. – 1992.

  15. І. Масенко. Лист до редакції//Обрії Ізюмини. – 2006. – 19 вересня.

  16. Обрії Ізюмщини. – 2003. – 22 листопада.

  17. Обрії Ізюмщини. – 2006. – 24 листопада.

Loading...

 
 

Цікаве