WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Голодомор на Ізюмщині - Курсова робота

Голодомор на Ізюмщині - Курсова робота

Как чрезвычайные меры, так и меры экономического нажима были направлены, главным образом, на зажиточную и кулацкую часть населения, но одновременно с этим стоит заметить, что этими мерами была ущемлена значительная часть середняцких и некоторая часть бедняцких хозяйств, что вызвало со стороны последних недовольство на хлебозаготовительную кампанию." [13,с.264-265]

Тобто на території Ізюмщини розгортались ті ж процеси розселянювання, що і по всій Україні. Реакція селян округу була різко негативною. Так, селянин – "куркуль" с. Петровське Захаров М.І. зустрівшись з середняком Трубецьким, казав: "Податок великий. Беруть усе одразу: і хліб, і податок, і самообкладання. Я чув, що з хлібозаготівлею буде погано. У Харкові Петровський збирав усіх комуністів, і вони вирішили забрати весь хліб, і на весняні посіви селянам нічого не залишити, заберуть і хліб, і податок, мабуть, комуністи думають втікати." Селянин с. Михайлівка Лозовеньківського р-ну Баєв, виступаючи на загальному сході, заявив: "Радвлада нас душить. До яких це буде пір? Не встигли заплатити податок, як вже потрібно платити самообкладання. Щоб позбавитись радвлади, нам треба організовувати зелені банди. Хай я загину, але сини мої помстяться за мене, прийде час, і над моїми ворітьми зійде красне сонечко". На хуторі Богданівському того ж Лозовеньківського повіту селяни Живогляди казали: "Радвлада жме селян, викачує гроші на виплату царських боргів іноземним державам, а робітників не чіпає"; мешканець с. Петровське Захаров Ф. Л. на загальному сході заявив: "Громадяни, у нас в цьому році недорід, самообкладання ми платити не в змозі, а якщо і доведеться платити, то не більше 15% з розстрочкою до 1 травня".

В цілому серед селян округу були поширені наступні толки: "Не слухайте комуністів, вони нам багато говорять і більше нічого, забирають усе, душать податками, закрили приватну торгівлю і зосередили все в кооперації, яка не в змозі задовольнити потреб селян, а викачує з нас останній хліб, який везуть в інші держави. А там топлять його в морі. Скоро з нас, селян, здеруть останню шкуру. Організовують комуни і артілі для того, щоб легше було командувати і дурити нашого брата. Пора вже відмовитись від уплати податку або від землі. Треба відділяти синів, відмовитись від оренди бідняцької землі і сіяти лише для себе, хай тоді робітники спробують поїсти хліб, біднота має землю, а податків не платить. До яких пір влада буде давати пільги ледарям?.. Вони не хочуть нічого робити, а ми за них будимо платити." "Мужиків давлять податками, тому що в них немає власної організації. Якби оце таке було робітникам, вони одразу ж збунтувались би і влаштували собі краще життя. Україна – золоте дно Європи. За неї скоро будуть воювати Польща, Англія і Франція проти СРСР. Москва обдирає Україну. Понаїжджали сюди кацапи і душать хохлів. Але мужик терпить до пори до часу, а коли збунтується, то одразу життя покращає. Комуністів же пора гнати, вони живуть добре, одіті, озуті, а у селянина нема навіть шкіри, ходе босий і голий". [14,с.257] Були і окремі випадки збройного опору розселянюванню. Так, в селі Верьовкіно під час „зборів сільської бідноти" вбито було одного з організаторів колгоспу, після чого з села вислані були всі „куркулі".

Внаслідок такої політики процеси колективізації та "розселянювання" на Ізюмщині йшли досить швидкими темпами. На 1 лютого 1931 року в районі існував 81 колгосп. Було колективізовано 211 016 га, або 45,2% орної землі, 48,6% усіх селянських господарств району. Також у районі було сім радгоспів з загальною площею 7253 гектари, або 13% орної площі району. У 1931 році створена була МТС Ізюмського району, яка частково забезпечила колгоспи району технікою. А на селян чекав штучний голод.

Вже наприкінці 1932 р. на селі відчувались продовольчі труднощі, що через цілеспрямоване викачування продовольства державою переросли взимку 1932/33 у справжній голод. Слово – знов документам. Офіційним. Радянським. Неповним. Що не визнавали голод ніколи, навіть переступаючи через трупи померлих від нього. І від того ще страшніших...

Доповідна записка Ізюмського райкому КП(б)У секретарю Харківського Облпарткому П. Постишеву: „На 27 мая Изюмскому району осталось посеять ещё 8000 га, наряду с окончанием сева переключаемся на прополочную кампанию. Эта кампания потребует, несомненно, больше рабочих рук, чем в посевную кампанию. Из 118 колхозов мы находим большинство нуждающихся, находящихся в крайне тяжёлом положении, которым требуется немедленная помощь.

Мы имеем 11 сельсоветов (М. Комышеваха, Калиново, Радьковка, Подлиман, Гороховатка, П. Боровской, П.-Радьковские, Подвысокое, Левковка, Петрополье, Вернополье), в которых население форменным образом голодает. Причём все эти сельсоветы, за исключением, Левковки, являются самыми отсталыми в районе по посеву.

Свыше 15 тысяч сельского населения голодает, не имея никаких продовольственных ресурсов. Выходы на роботу в колхозах в связи с этим сокращаются, нормы выработки колхозниками не выполняются, и есть массовые случаи, когда колхозников выводят на поле неработоспособными.

Смертность на почве голода приняла в последнее время большие размеры, например, по учёту ЗАГСа в январе месяце умерло 170 чел., в феврале 277 чел., в марте 394 чел., и в апреле 661 чел., причём данные эти неполные, т. к. мы имеем нередкие случаи похорон без регистрации в ЗАГСе. Точных данных о умерших за май мы пока не имеем, но по предварительным данным в мае умерло от голода более 1000 человек, причём большинство умирает мужского пола, взрослое население. Кроме того, за время с 10/IV по 25/V умерло от истощения в районной больнице 45 чел., и подобрано трупов и умирающих на улицах, дорогах и в поле – 284 чел.

При поездках в сёла встречаются трупы умерших по 2-3 чел. Также бывали случаи, когда люди умирали на базаре в городе, чем создавалось нездоровое настроение среди присутствующих жён рабочих и служащих.

На почве голода значительно увеличиваются случаи тифозных заболеваний. Если в апреле больных тифом в районной больнице лежало 3 чел., то сейчас уже количество больных тифом достигло до 58 чел.

Массовое явление в последнее время набрали случаи подбрасывания родителям детей на улицы, на дороги, и в город. Сейчас все детдома в районе переполнены. За последний месяц подобрано и направлено в детдома 657 детей. Беспризорность с каждым днём неимоверно растёт. На почве голода мы имеем в районе два случая людоедства, о чём мы Вас своевременно информировали.

За апрель и май нами было мобилизировано внутри района разных продуктов 106 тонн. Сейчас в районе никаких ресурсов нет – все источники исчерпаны. Просьба учесть все эти обстоятельства и немедленно разрешить вопрос об оказании нашему району продовольственной помощи".

Про це свідчать і спогади очевидців тих подій на Ізюмщині: "Народився я в с. Сулигівка Бражківської сільради. У травні 1933 р. від голоду померли мої батьки Андрій Дмитрович та Улита Петрівна Басенки, двоє рідних братів, і лишився я сам-однісінький у порожній хаті, а мені на той час 6 років було... Жив так до глибокої осені, коли в селі не організували дитячий будинок, або патронаж".[15]

Лише з 1934 р. почалось поступове відродження села. На 1941 р. у районі було 66 колгоспів, радгосп ім. Петровського, Ізюмська та Кам'янська машинно-тракторні станції.[11,с.117.]

Розділ ІV. Голос історії: свідчення очевидців голодомору

Тема голодомору 1932 –1933 років за часів СРСР більше 50 років була забороненою. Тільки з кінця 1980-х правда про голодомор поступово відкривається і стає більш доступною для всіх бажаючих дивитися в очі власній історії.

Науковці вивчають нові архівні фонди, які десятиліттями зберігали страшні таємниці історії голодомору. Архівні документи, фотографії дозволяють перенестися у 30-ті роки і відчути специфіку тієї епохи. Вони проливають світло на причини, механізм і наслідки організації штучного голоду в Україні.

Але поряд з цим існує ще одне унікальне джерело інформації про події того часу, яке допомагає осягнути голодомор у всій його різноманітності. Це – свідчення очевидців. Існує два види свідчень про голод 1932 – 1933 років. Перший вид інформації – від найстаріших людей, які самі пережили голодомор і пам`ятають усі його жахи. Другий вид інформації – це перекази батьків, родичів, сусідів молодому поколінню, яке народилося після голоду. Саме свідчення очевидців дозволяють отримати унікальні дані, які не знайшли відображення в офіційних документах. Вони роблять історію об`ємною, дозволяють показати голодомор на рівні мікро історії, історії окремих людей, родин, сіл...

Loading...

 
 

Цікаве