WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Голодомор на Ізюмщині - Курсова робота

Голодомор на Ізюмщині - Курсова робота

Необходимо отметить, что смертность настолько приняла широкие размеры, что ряд сельсоветов прекратили регистрировать умерших. Выявлены случаи самоубийства на почве чрезмерного истощения".[7,с.115.]

Всі відомості про смертність, збором яких займалися органи ДПУ суворо засекречувалися й шифрувалися в кожній області по своєму. Харківська область перед столицею – Харковом – звітувала мовою оригіналу так: „За пятидневку ... м-ца по ... району было заготовлено (закуплено)... голов разного скота. Болеет ящуром ... голов". Тут „ящур" – це випадки людоїдства.

Американський дослідник радянського голоду Р.Конквест наводить спогади старожилів під час голоду у часи царизму: „Їм тоді допомагали. Їх забезпечували їжею. Селяни ходили до міст просити милостиню. Власті влаштовували супові кухні, щоб їх годувати, студенти збирали для них пожертви".[9,с.172.]

Селяни пухли, умирали з голоду, а область тим часом відправляла продукти на експорт, розраховуючись за придбану техніку. Про це свідчать документи з Державного архіву Харківської області. Президія Харківського облвиконкому наголошувала в одній із своїх постанов, що заготівельні організації, райвиконкоми, підприємства зобов`язані „вважати роботу по експорту найважливішим завданням поруч з посівною кампанією".[4,с.227.]

Посилена увага до поставок за рубіж диктувалась як економічними планами, так і мотивами ідеологічними. За кордоном не могли собі навіть уявити щоб зерно, продукти харчування продавала держава (за демпінговими цінами – по 2 коп. за 1 кг), в якій голодною смертю гинули мільйони. Отож експорт був одним із засобів як отримування валюти на індустріалізацію, так і дезінформації світової громадськості, давав вагомі, переконливі докази того, що голоду в СРСР не було. Траплялося, що хліб, безжалісно відібраний у помираючих хліборобів, не діставався нікому: а ні іноземцям, а ні своїм. Він згнивав, дожидаючись відправки на залізничних станціях та в портах, гинув під час перевезень.

Справжні збройні повстання, названі „кукурудзяними бунтами", в яких брали участь сотні змучених голодом селян, спалахнули на Харківщині та в інших областях України на захист зерна, що губилося під відкритим небом на спиртозаводах України. Наполоханий масштабами селянських повстань, Й.Сталін направив тоді Косіору особисте стурбоване послання. Генсек перепитував: „Похоже на то, что в некоторых пунктах УССР советская власть перестала существовать. Неужели это верно?".

Становище на Харківщині все більше ускладнювалось. Від голоду почали страждати навіть ті категорії населення, які перебували під особливою опікою держави – сім`ї червоноармійців, іноземці, вчителі. 11 листопада 1932 року за рішенням Політбюро ЦУ КП(б)У в обкоми були відправлені телеграми, якими заборонялося створення продовольчих фондів для постачання вчителів та інших службовців до повного виконання плану хлібозаготівлі.

Коли дійшло до того, що відбирати було абсолютно нічого і стало ясно, що виснажені колгоспники не зможуть виконувати польові роботи, влада в лютому 1933 року відмінила хлібозаготівлі, а на весні колгоспам республіки було надано продовольчу допомогу в розмірі 417,2 тис. тон зерна. Однак це була крапля в морі.

Розділ ІІІ. Колективізація і голодомор на Ізюмщині

Вже у 1927 – 1928 рр. у країні почалось згортання НЕПу і перехід до командно-адміністративної системи. У 1928 році почав реалізовуватись перший п'ятирічний план розвитку народного господарства. Згідно з ним в Ізюмі планувався розвиток промисловості будматеріалів та підприємств по переробці сільськогосподарської сировини. Розширене було виробництво на паровозоремонтному заводі, який у 1931 році випускав відремонтованими вже 300 паровозів.

На селі у цей період розпочалась колективізація. Треба зазначити, що на кінець 1920-х років половина селянських господарств Ізюмщини була охоплена кооперативами, тому нагальної економічної необхідності створювати колективні сільгосппідприємства не було. Так, на 1 жовтня 1928 року в Ізюмському округу сільгоспкооперацією було охоплено 52% усіх селянських господарств і 49,4% бідних селян. Засів земель збільшився з 1913 до 1927 р. на 7,5%, кількість хлібних товарних надлишків зросла з 2,5 млн. пудів у 1913 до 5,5 млн. У 1927 поступово вирівнювались майнова нерівність селян. Так, з 1926 по 1927 р. кількість голів робочої худоби (основний показник господарської самостійності у немеханізованому селі) збільшилась у великих господарствах (понад 9 десятин засіва) на 6,6%, середніх (від 3 до 9 десятин) – на 18,1%, малих (до 3 десятин) – на 53,1%, а у найбідніших, батрацьких (беззасівних) – на 100% тобто вдвічі. Кооперативна торгівля майже повністю витісняли не лише приватну (13% - тут і далі дані на 1925/26 рр.), але й державну (12%) і складала 75% по місту. Зростав приріст населення, збільшувалась кількість шкіл, бібліотек, вчителів і учнів. Отже, економічна і соціальна ситуація на кінець 20-х була абсолютно благополучною, з тенденцією до прискореного розвитку та зростання рівня життя. Та історія розпорядилась по іншому.

З кінця 20-х рр. був взятий курс на примусову колективізацію, що розгорнулась на Ізюмщині з 1929 р., коли у регіоні створено було 165 колгоспів, що охопили 4010 селянських господарств з 9,7% землі.[11,с.113] З метою розділити селянство за класовою, майновою ознакою активізована була діяльність комітетів незаможних селян (КНС), на які покладали значну частину роботи по розколу селян за майновою ознакою для полегшення подальшого усуспільнення землі. Сьомий з'їзд КНС Ізюмської округи (20 - 21 лютого 1930 року) у своїй відозві "До усіх наймитів, бідняків, середняків Ізюмщини" писав: "У нашому округу колективний рух набирає вже масової форми, багато сіл і районів вже перейшли до суцільної колективізації, і таким чином суцільна колективізація всього округу - це питання найближчого часу".[12.с.328] Україна була проголошена територією "зразкового проведення колективізації", і темпи заганяння в колгоспи були тут значно більшими, ніж в інших регіонах СРСР. Проте колективізація на Ізюмщині зустріла значний опір селянства, про що свідчать документи.

Зі звіту Ізюмського окрвиконкому ВУЦВКу про хід хлібозаготівлі після ХV з'їзду ВКП(б) від 9 січня 1929 року:

"В хлебозаготовительную кампанию 1928 г. с начала года (январь-февраль) для получения более реальных результатов применялись такие методы:

а) материальной заинтересованности всей крестьянской массы, путём отпуска товаров, в первую очередь, сдатчикам зерна;

б) обхода по дворам крестьян членов правления и кооперативного актива с призывом сдавать излишки хлеба на ссыпные пункты;

в) расширения системы путёвок;

г) проведения периодических собраний кооперативного актива, членов пайщиков, с/х и потребительской системы коопераций, с вопросами о хлебозаготовках и проч;

д) занесение на чёрную доску злостных держателей хлеба...

Но, когда указанные методы не дали надлежащих результатов в деле выполнения хлебозаготовительного плана по округу (март - май), окрисполкомом были приняты меры "чрезвычайного характера" в отношении злостных держателей излишков зерно-хлеба, которыми в большинстве являлась зажиточно-кулацкая часть крестьянства, путём принуждения их к вывозу на ссыпные пункты имеющихся у них излишков, а также привлечения их к ответственности по ст. 127-й УК УССР.

Одним из методов обнаружения запасов зерно-хлеба являлось искание амбарного вредителя "долгоносика", которое, правда, не носило массового характера, однако дало положительные результаты, так как хозяйства, у которых были выявлены запасы зерно-хлеба, принуждались к вывозу его на ссыпные пункты. Как стимул к вынужденному вывозу запасов зерно-хлеба являлся нажим на зажиточную и кулацкую часть крестьянства по линии выполнения ими всех видов платежей, как-то: ВСХН, самообложения, взимания просроченных ссуд, а также сбора полных кооперативных паёв, сдачи отмера владельцами мельниц и проч.

Loading...

 
 

Цікаве