WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → НЕП. Голодомор. Сталінські репресії - Курсова робота

НЕП. Голодомор. Сталінські репресії - Курсова робота

Людину можна вбити, а правду - ніколи. Істина визріває тоді, коли приходить її час. Так і II.І.Свистун був у 1956 р. реабілітований.

Не обійшла трагічна доля і ще одного представника Крюківського вагонобудівного заводу ІІокамістова Олексія Олексійовича. На цьому підприємстві він пройшов шлях від рядового робітника до головного інженера. Та недовго довелось йому працювати на цій посаді. 3 серпня 1937 р. О.О.Покамістова арештували за випуск буцімто, неякісних вагонів та аварії, які начебто почастішати в зв'язку з цим на залізничному транспорті. Словом, зміст звинувачення Олексія Олексійовича полягав у шкідництві Радянській владі. А витоки його беруть початок із "Шахтинської справи", справи "Промпартії", згідно яких багатьом спеціалістам інкримінувався саботаж в промисловості. О.О.Покамістов заперечував на допиті свою причетність до шкідництва. Тоді його звинуватили ще й в активній роботі в антирадянській правотроцькістській організації, в яку Олексія Олексійовича завербував директор заводу Н.І.Клочко. Це була явна нісенітниця. Та після навішування НКВС подібних ярликів людину чекали або ГУЛАГ, або страта. Не обійшов першого і Покамістов. А які жахливі тортури застосовувалися до нього. Про це писав Олексій Олексійович у своїй скарзі до ЦК КП(б)У: "... Началось преступное ведение следствия: добиваясь вышеперечисленных показаний путем подписывания вымышленных следствием протоколов, они держали меня пять суток подряд на стойке без сна. Дежурили поочередно следователи Аверкин, Фуксман, Глазман. Я несколько раз терял сознание, здравый разум, имел припадки. Когда я приходил в сознание, тогда мне говорили: "Все равно подпишешь, а нет - погибнешь, составим акт, что по болезни". Не витримавши катувань, морального терору, з боку слідчого Аверкіна, він "зізнався" у своїй "вині" і підписав протокол допиту. До речі, сам секретар парткому Кременчуцького відділу НКВС Аверкін на партійних зборах 13 січня 1939 р. зазначав: "Я уже не говорю о том, что мы зачастую в отношении арестованных применяли незаконные методы следствия: заставляли подолгу стоять, били их, одного арестованного на допросе убили... Физические воздействия я применял к арестованным: петлюровскому полковнику из Польши - Гришко, меньшевику Колчинскому...". Врешті-решт О.О.Покамістова у 1938 р. засудили до позбавлення волі на 15 років в таборах особливого режиму, а також наступною поразкою в нравах строком на 5 років.

В період хрущовської відлиги О.О.Покамістов був реабілітований.

Слід зазначити, що в період масових репресій все більшого поширення набувала практика так званих альбомних довідок, згідно яких слідчі справи складалися не на основі матеріалів слідства, а по відомостях, переданих по телефону керівництвом Кременчуцького міського відділу НКВС в Полтаву. Таким чином був включений до альбому і засуджений кременчужанин І.О.Якимчук, який зовсім не допитувався і ніяких зізнань про свою діяльність не давав.

Під жорнова терору попали багато представників єврейської національності, які мешкали в нашому місті. Справа в тому, що визначаючи головні напрямки репресій, начальник УНКВС По Полтавській області О.О.Волков звертав особливу увагу на необхідність викриття сіоністських елементів, які створили небезпечну підпільну організацію. Так, на оперативній нараді 11 травня 1938 р. він зазначив, що на Полтавщині "слабо розгромлені сіоністські кадри, не ліквідоване терпиме відношення до сіоністів. Сіоністи раніше залишались не розгромленими внаслідок засміченості наших органів, проникнення до них сіоністів... Цими жсіоністами прищеплене терпиме відношення до них. По Полтавській області засуджено всього до 40 сіоністів, в той час, коли область уражена сіоністськими кадрами". Після цього виступу Волкова ще швидше закрутився маховик репресій. Через деякий час з Кременчуцького міського відділу НКВС доповідали в Полтаву, що у нашому місті викрита сіоністська організація, очолювана Молодецьким. І в Кременчуці почалася чергова хвиля "тихих" нічних єврейських погромів, але вже не денікінцями, а радянськими енкевесістами-волковцями. Та не тільки кременчужани - особи єврейської національності попали в м'ясорубку великого терору. Не залишились осторонь неї і поляки, які мешкали в нашому місті. В 30-ті роки на Полтавщині багато шуму було вчинено в зв'язку зі справою по так званій Польській військовій повстанській організації (ПОВ). По цій справі кременчуцькі енкевесівці сфабрикували шеститомне досьє на 1582 аркушах. Якщо узагальнити строкату мозаїку звинувачень, то їх зміст полягав у диверсіях та шпіонажі, до яких буцімто вдавалися поляки, що мешкали в Кременчуці. В зв'язку з цим в місті було заарештовано 48 чоловік, до речі, не лише поляків, а й українців, євреїв. Серед арештованих були І.А.Байдер - головний механік Крюківського вагонобудівного заводу, П.І.Грошоковський - майстер, І.Д.Лиляковський, В.І.Лукаржевський, К.М.Довлетяровський - робітники цього ж підприємства та ін. Їм інкримінувалися намагання у здійснені терористичних актів на заводі, отруєнь відкритих водоймищ в Крюкові, аварій на залізничному транспорті, тощо. Після катувань арештовані "визнали" свою вину. "Особлива трійка" при УНКВС по Полтавській області у вересні 1938 р. ухвалила вирок: 24 особам вища міра покарання - розстріл, 24 - заслання на різні строки до сталінських таборів".

Рідні репресованих у своїх листах до високих інстанцій намагалися взнати правду про долю своїх батьків, чоловіків, синів. Так, дружина М.Є.Бублика писала у 1956 р. К.Є.Ворошилову: "...муж кадровый рабочий, коммунист ленинского призыва, участник гражданской войны. С 1932 по 1937 год работал начальником ремонтно-механического цеха КВСЗ. 18 января 1938 г. был арестован, по неизвестным до сих пор причинам. О судьбе его семья ничего не знает. Виновность его, если она доказана, также не известна семье и сроки заключения, которым он подвергся, также. Писем на протяжении 17 лет от него не было. Где он сейчас, что с ним - вот такие вопросы волнуют меня, его жену, которая 17 лет его ждет и безуспешно". Та чоловіка Параски Опанасівни Бублик за вироком трійки розстріляли у 1938 році.

У Кременчуці свої криваві злочини міський відділ НКВС чинив у підвалах будинків, де зараз розташовані поліклініка госпіталю учасників Великої Вітчизняної війни та трест "Кременчукнафтохімбуд". До арештованих застосовувалися звірячі методи катувань. Так, колишній секретар парткому заводу шляхових машин О.Я.Жудро наголошував: "Я искренне заявляю, что никакой вини за собой не имел. Кроме того, я совсем больной, на допросе от удара следователя я оглох и остался без единого зуба в верхней челюсти".

Особливою жорстокістю при допитах відрізнявся слідчий Бойко. І про це йшла мова на партійних зборах міського відділу НКВЗ 15 січня 1939 року: "Особым избиениям подвергались обвиняемые в комнате Бойко, где систематически каждый вечер и ночь дрожали двери и стены, слышались крики, вопли". На цих зборах був присутній перший секретар Кременчуцького міськкому партії Л.І.Козін, який заохочував репресії. Він, зокрема, розкривав механізм розстрілів, підкреслюючи, "что приведение приговора в исполнение проводилось во дворе, где помещается отдел НКВД, в центре города. Для этого заводили мотор автомобиля и под его шум людей расстреливали. Если же мотор останавливался, то слышались выстрелы, и жители близлежащих домов выбегали из квартир на балконы. Не исключена возможность, что они могли наблюдать это". Неозброєним оком видно, що секретар міського комітету партії намагався сховати кінці в воду в злодіяннях енкевесістів.

Отже, на окремих прикладах ми проілюстрували політичні репресії в нашому місті. Як бачимо, вони застосовувалися і до керівників крупного калібру, які розпочинали свій трудовий шлях у Кременчуці, так і до інженерних кадрів, рядових кременчужан.

Чимало мешканців нашого міста було репресовано і в роки Великої Вітчизняної війни, коли карали за будь-яку людську слабість, сумніви і т.п. Хвиля репресій прокотилася в Кременчуці і в повоєнні роки. І лише смерть Сталіна, арешт Берії та його команди сприяли дещо лібералізації радянського суспільства. Таким чином, проблема політичних репресій в місті в 20-х на початку 50-х років ще потребує свого дослідження, вивчення та співставлення цілого ряду джерел. Цим в певній мірі й займається міська комісія по реабілітації невинно засуджених кремечужан.

Тяжкі 20-30-ті роки переросли в не менш тяжкі 40-і, коли почалася Велика Вітчизняна війна.

Loading...

 
 

Цікаве