WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → НЕП. Голодомор. Сталінські репресії - Курсова робота

НЕП. Голодомор. Сталінські репресії - Курсова робота

Правда, і в 30-ті роки більшовицька влада в Кременчуці буде ще вишукувати "єврейське підпілля".

Отже, більшовики в двадцятих роках покінчили з багатопартійністю в місті. Лідери некомуністичних партій були репресовані.

В 30-х роках сталінська машина великого терору обрушилася на рядових кременчужан. Людей репресували не за якісь конкретні справи, а за соціальні, походження, родинні зв'язки з "соціально-небезпечними" громадянами та інше.

Репресіям підлягали кустарі, куркулі, ті, хто утримував куркулів, власники млинів, лихварі, торговці, перекупники, а також служителі релігійного культу, колишні білі солдати і офіцери, жандарми та інші прошарки населення міста. Їх позбавляли виборчих праві а багатьох заточували у в'язниці. Так, в 1928-1929 рр. в Кременчуці 1266 громадян були позбавлені виборчих прав, в 1930-1931 рр. - 1610, в 1934 р. - 1983 кремечужан. В Полтавському облдержархіві на 61 аркуші зберігається список мешканців нашого міста, яких радянські органи позбавили виборчих прав в 1934 р. В 1931-1937 рр. було засуджено 532 кременчужан. Звичайно, серед них були такі, хто заслуговував на покарання. Але більшість із засуджених були невинними.

НКВС в кожному трудовому колективі мав свого інформатора. По його доносу миттєво арештовували людину, яка допускала вільнодумство, або захищала "ворогів народу". Так, з Кременчуцького бібліотечного технікуму були виключені п'ять самих активних студентів тільки за те, що вони захищали "ворога народу", викладача військової справи цього навчального закладу Вронченка. Цих студентів виключили із комсомолу і технікуму. І лише завдяки втручанню секретаря ЦК ВЛКСМ О. Косарєва у 1938 р. виключених учнів поновили в правах. Про цей випадок нам розповів бувший студент цього технікуму Д.Л. Гуріненко.

Проблема політичних репресій в Кременчуці є досить складна і потребує окремого дослідження. Насправді, лише недавно науковці отримали доступ до архівів КДБ, де знаходяться справи на репресованих кременчужан. І кожна справа - це трагічна доля людини, яка постраждала лише за те, що в міру своїх здібностей хотіла зробити життя кращим. Тому нам хотілося б в узагальнюючій формі навести приклади політичних репресій щодо окремих діячів нашого міста - представників партійних, радянських, господарських органів.

Одним із перших потрапив у жорнова сталінської репресивної машини засновник Кременчуцької Ради робітничих депутатів Георгій Федорович Лапчинський. Як зазначалося, він немало зробив для того, щоб революційні події в Кременчуці носили мирний характер. Одночасно Георгій Федорович активно виступав проти політики Центральної Ради, брав участь у поході загонів Муравйова на Кременчук, Київ. Лапчинський став свідком кривавого червоноармійського терору в Києві, який здійснювали головорізи Муравйова. Ця жорстокість, яка виходила з самої природи диктатури пролетаріату, суттєва вплинула на коректировку світоглядських цінностей Георгія Федоровича. Він засуджував акцентований щодо України централізм Росії в усіх ланках суспільного життя, виступав за створення самостійної комуністичної партії України, за суверенітет Радянської України. Особливо активно пропагував Лапчинський ідею федералізму, зміст якої полягав в об'єднанні радянських республік на принципах рівноправності, суверенітету. Отже, Георгій Федорович попадає в опозиційну РКІІ(б)) і КП(б)У течію федералістів. Але комуністи, як відомо, не терпіли інакомислія. Тому і не дивно, що Лапчинський 6 липня 1920 р. був виключений із більшовицької партії, а 16 липня - заарештований. Слідчий Іваненко зробив висновок: "...Я вважаю провину гр. Лапчинського в роботі по розколу партії доведеною, а тому вважаю необхідним гр. Лапчинського, як шкідливого для радянського будівництва, вислати в Москву". Це був початок кінця партійного і державного діяча Лапчинського. І хоча Радянський уряд направляє його генеральним консулом СРСР у Львові, що належав у 20-ті роки Польщі, Георгій Федорович розумів фінал своєї долі. І дійсно, останні роки свого життя Лапчинський працював в Алма-Аті. Там, у 1935 р. він був заарештований за висунутим обвинуваченням у належності до націоналістичної "Української військової організації". Георгій Федорович не визнав своєї причетності до неї і його засилають до Магадану. Там він знову був заарештований і 8 вересня 1937 року засуджений до страти, а 16 жовтня 1937 р. - розстріляний. 29 червня 1956 р. Г.Ф.Лапчинський був реабілітований. Так трагічно склалася доля першого голови Кременчуцької Ради робітничих депутатів. Постать Г. Ф. Лапчинського уособлює в собі гірку долю тисяч державних діячів України, страчених в системі ГУЛАГУ.

В м'ясорубку масового сталінського терору попав і перший голова Кременчуцького губернського виконавчого комітету Олександр Калістратович Сербіченко. Чимало добрих справ зробив він для відбудови народного господарства Кременчуччини. Організаторський талант Олександра Калістратовича швидко помітили у вищих еталонах влади. У серпні 1922 р. він переводиться на посаду голови Полтавського губвиконкому. Пізніше він працював заступником голови Раднаркому України, обирався кандидатом у члени Політбюро ЦК КП(б)У. Слід зазначити, що Сербіченко був активним прихильником політики українізації в нашій республіці, за що, власне, й постраждав. Він також виступав проти насильницької колективізації сільського господарства. У 1933 р. Пленум ЦК КП(б)У звільнив Олександра Калістратовича з посади кандидата в члени Політбюро ЦК КП(б)У. І хоча це було буцімто з благих побажань, в зв'язку з переходом на дипломатичну роботу в Австрію, Сербіченко зрозумів, що його висилають з рідної України. І дійсно, попрацювавши близько двох років торговельним представником СРСР у Відні, Олександр Калістратович був переведений у 1935 р. на посаду заступника голови Сталінградського облвиконкому. Стало зрозумілим, що шлях на Україну для нього закрився назавжди. Номенклатура перекривала кисень своєму сину. Наближався трагічний кінець. І, насправді, у 1937 р. Сербіченко був заарештований з обвинуваченням у належності до контрреволюційної троцькісько-зінов'євської терористичної організації, у шпигунстві на користь японської розвідки і т.п. Все це, звичайно, було шито білими нитками. Але тоді в пошані партійного керівництва знаходився принцип фотонегативу: із білого робили чорне. От і Олександра Калістратовича виїзна сесія Військової Колегії Верховного суду СРСР засудила 14 січня 1935 р. до страти. Вирок виконали негайно. Так самопожирала кращі кадри сталінська репресивна машина. Здається, чим активніше ці кадри втілювали в життя антиприродні соціалістичні за ходи, тим жахливіше мстила їм доля.

Зараз уже не с секрет, що сталінська репресивна машина обрушила головний удар проти тих кадрів, які стояли у витоків створення системи диктатурі пролетаріату, соціалістичного будівництва. Не залишився винятком у цьому процесі і перший секретар Кременчуцької губернської партійної організації Пантелеймон Іванович Свистун. Він народився у 1890 р. на хуторі Калашники Кременчуцького району. Попавши в лави пролетаріату, він об'єктивно належав до того соціального середовища, яке активно акумулювало в себе марксистське ідеї. У свої 19 років Пантелеймон став членом РСДРП, працюючи слюсарем Крюківських вагоноремонтних майстерень. А коли в жовтні 1917 р. владу в Петрограді захопили більшовики, виникла нагальна потреба в ідейно переконаних кадрах для системи диктатури пролетаріату. Одним із таких "гвинтиків" у складній ленінсько-сталінській партійно-державній машині і став П.І. Свистун. В червні 1920 р. його обирають секретарем тільки що утвореної Кременчуцької губернської партійної організації. Пантелеймон Іванович активно втілював в життя нову економічну політику. Ця активність не залишилась непоміченою в ЦК КП(б)У. Свистуна пізніше обирають секретарем Сумського обкому партії. Потім з партійної роботи його переводять на посаду голови Київського, а згодом Миколаївського губвиконкомів. Він обирався членом ЦК КП(б)У. Де б не працював Пантелеймон Іванович, всюди він виправдовував надії партійного керівництва. Це стосується і нового місця його роботи - Харківського тракторного заводу, який він очолював на початку 30-х років. За своєчасний пуск цього флагмана вітчизняної індустрії та швидку наладку виробництва тракторів Пантелеймона Івановича було нагороджено орденом Леніна. Так він став господарським діячем всесоюзного рівня. І не випадково П.І.Свистуна в 1932 р. призначили начальником Головного управління автотракторної промисловості СРСР. Потім він знову повернувся на ХТЗ і очолив завод.

У 1937 р. почалися арешти і на цьому підприємстві. Пантелеймон Іванович намагався довести секретареві парткому ХТЗ Коп'єву, що арештовані заводчани ні в чому не винні. За цю турботу і постраждав П.І. Свистун. Його звинуватили в троцькізмі.

А далі події розвивалися блискавично. 26 травня 1938 р. він був заарештований -"за активну антирадянську і змовницьку діяльність", яку він, буцімто, проводив "протягом ряду років, як учасник правотроцькістської організації і як старий український націоналіст". Звичайно, Пантелеймон Іванович категорично заперечував ці звинувачення. Та до нього застосовувалися різні методи морального і фізичного терору, і П.І.Свистун врешті-решт "визнав" свою вину. 28 липня 1938 р. Пантелеймона Івановича Свистуна розстріляли. Характерно, що слідчі В.П.Григор'єв і Л.Л.Кононов, які вели справу П.І.Свистуна, за фальсифікацію слідства та інші вчинки, теж були засудженні до страти.

Loading...

 
 

Цікаве