WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія України. Соціально-політичні аспекти - Курсова робота

Історія України. Соціально-політичні аспекти - Курсова робота

Характерною рисою у розвитку вищої освіти в Україні на початку ХХ ст. було створення мережі вищих навчальних закладів для жінок. У 1903 р. в Одесі було відкрито Вищі жіночі педагогічні курси, які з 1906 р. отримали історико-філологічний та фізико-математичний факультети; після 17-річної перерви відновили діяльність Вищі жіночі курси у Києві (1906 р.), створені такі ж курси у Харкові (1907 р.), які крім двох традиційних факультетів мали юридичне відділення.

Свої особливості у ХІХ ст. мав розвиток освіти у Східній Галичині, Північній Буковині й Закарпатті, які перебували у складі Австрійської імперії. Кількість шкіл постійно зменшувалась, українська мова витіснялась німецькою та польською. На 1841 р. початковою освітою у Галичині було охоплено лише 14% дітей. Подібне становище було на Закарпатті та в Північній Буковині. Під час революції 1848-1849 рр. у Галичині діяло 60 недільних шкіл з українською мовою навчання, а на Закарпатті – 9, але згодом вони підпали під вплив церкви.

У результаті реформи 1869 р. в імперії було запроваджено обов'язкове навчання для дітей віком від 6 до 14 років, а школи були передані під нагляд світських органів. За шкільним законом від 1895 р. початкові галицькі школи поділялися на два типи: нижчий (сільський) – трикласні та вищий (міський) – шестикласні. Після закінчення нижчих шкіл не можна було здобути середню освіту.

На Закарпатті австро-угорський уряд здійснював політику мадяризації навчання, але й цими школами у 1890-х рр. було охоплено менше 50% дітей шкільного віку. У Північній Буковині діяло лише 305 початкових шкіл, а закон про загальнообов'язкове навчання практично не здійснювався.

Гімназії, які давали середню освіту, були переважно католицькі. З 1856 р. в них було скасовано вивчення української мови. На 1899 р. українські гімназії залишилися лише у Львові й Перемишлі, а в Коломиї, Тернополі та Чернівцях – окремі гімназичні класи. На середину ХІХ ст. у Східній Галичині було 8 гімназій, на Буковині – 1, на Закарпатті – 9. Крім того, існували приватні професійні школи.

Вища освіта в західноукраїнських землях зосереджувалася у Львівському університеті, Реальній (або торгівельній, 1817 р.), Ветеринарній (1897 р.), Технічній (1844 р.) академіях у Львові (остання була згодом реорганізована у політехнічний інститут), Чернівецькому ліцеї. Львівський університет складався з філософського, теологічного, юридичного та медичного факультетів. Викладання провадилося латинською, німецькою та польською мовами. Австрійський уряд не чинив перешкод для вступу українцям лише на богословський факультет, який готував сільських священиків.

Головною проблемою шкільної освіти в Західній Україні було її недостатнє фінансування з боку цісарського уряду. За бюджетними асигнуваннями у 1912 р. на одного жителя Галичини припадало коштів вчетверо менше, ніж у центральних австрійських провінціях. Друга освітня проблема краю – це скорочення кількості або повне закриття шкіл з українською мовою навчання й заміна викладання польською, румунською або німецькою мовами. Так, у Закарпатті на 1907 р. всі українські школи були закриті, кількість змішаних шкіл, де викладання велося двома мовами – українською та німецькою або румунською – зменшилось з 306 у 1902 р. до 30 у 1914 р. Внаслідок такої політики властей у краї був досить високий відсоток неписьменних – 70% (у Галичині – 63%), хоча в цілому на 1912 р. у тій же Галичині діяло 5,8 тис. початкових шкіл.

На початку ХХ ст. кількість гімназій та реальних училищ у західноукраїнських землях впродовж 1900-1910 рр. подвоїлась. У Галичині функціонували 61 гімназія й 13 реальних училищ (5 гімназій з українською мовою навчання; 20% всіх гімназистів – українці). З 13 гімназій та 1 реального училища Буковини у 1910 р. лише в одній викладання велося українською мовою, а у двох – німецькою та українською. У всіх 3 гімназіях Закарпаття викладання велося лише угорською мовою.

Українському студентству західноукраїнських земель після наполегливої боротьби вдалося домогтися від австрійських властей відкриття у Львівському й Чернівецькому університетах кількох українських кафедр. В цілому ж, освіта в українських землях як Російської, так і Австро-Угорської імперій не задовольняла потреб суспільства.

Новий етап у розвитку української освіти розпочався після Лютневої революції 1917 р. Хоча політика Тимчасового уряду була гальмуючим елементом, велику роль у цей час відіграли українські громадські організації, яки утримували на власні кошти українські школи, друкували підручники, організовували літні учительські курси тощо. У березні 1917 р. було відкрито дві українські гімназії у Києві, невдовзі – університет у Катеринославі, консерваторію у Харкові, сільськогосподарський інститут в Одесі. У жовтні розпочав діяльність Український народний університет (Київ) та Український учительський інститут (Житомир). До початку навчального року відкрилось більше 50 українських середніх шкіл, які існували на приватні або громадські кошти.

Велику роль у розвитку національної освіти відіграла Центральна Рада, яка проголосила основним завданням освітньої політики відродження рідної мови і школи. У червні 1917 р. було створено Генеральне секретарство освіти на чолі з І.Стешенком, яке взяло на себе функції керівництва справою освіти в Україні. Влітку 1917 р. секретарство почало призначати губернських і повітових комісарів освіти, завданням яких було проведення українізації школи. Після проголошення УНР до секретарства перейшло управління всіма освітніми установами в Україні. Було скасовано шкільні округи і замість них утворено комісаріати освіти. Національним меншинам забезпечувався вільний розвиток рідної мови та освіти. Управління освітою кожної нації здійснювалося через відділи освіти при Генеральних секретарствах польських, єврейських, російських справ та національні ради освіти. У листопаді 1917 р. були відкриті Українська Педагогічна Академія та Українська академія мистецтв у Києві.

Уряд гетьмана П.Скоропадського продовжив освітню політику, розпочату Центральною Радою. За часи Гетьманату у більшості шкіл було введено українську мову, розпочалось навчання у 72 (з запланованих 150) українських гімназій, видано кілька мільйонів примірників підручників українською мовою для початкової школи. Всі українські школи, утворені у 1917-1918 рр. на приватні та громадські кошти, було переведено на державне фінансування. У жовтні 1918 р. у Кам'янці-Подільському відкрився український університет, а Київський Український народний університет було перетворено на державний.

Значну увагу національній освіті приділяли Директорія УНР. У січні-травні 1919 р. посаду міністра освіти в уряді УНР обіймав І.Огієнко, який розробляв концепцію єдиної національної школи. Законом УНР про основи освіти (13 лютого 1919 р.) національним меншинам надавалося право на школу рідною мовою.

У міжвоєнний період на західноукраїнських землях, де польський та румунський уряди проводили політику національного й культурного гноблення, українські школи закривалися. Закарпаття, що опинилося під владою Чехо-Словаччини, перебувало у кращому становищі. Уряд країни дозволяв українцям користуватися рідною мовою.

Велику роль у розвитку національної освіти у цей час відіграли діячі українського національно-визвольного руху, які після поразки революції були змушені емігрувати. Завдяки їх зусиллям 1921 р. у Празі розпочав діяльність Український вільний університет. Він проіснував до 1939 р., а після Другої світової війни відновив свою діяльність у Мюнхені. У 1922 р. була заснована Українська господарська академія у Подебрадах (Чехія) – приватний заклад вищої освіти політехнічного типу у складі агрономічно-лісового, економічно-кооперативного та інженерного факультетів. У 1932 р. академія була реорганізована у заочний технічно-господарський інститут. У Празі діяв Український педагогічний інститут ім. М.Драгоманова (1922-1933), який готував вчителів початкових шкіл та дошкільних установ. Після Другої світової війни центр науково-культурного житті української еміграції переміщується до Канади та США. З 1945 р. у Саскатунському університеті (Канада) було запроваджено викладання української мови, літератури, історії. На кінець ХХ ст. українознавчі програми запроваджено у 12 університетах Канади.

Радянська влада в Україні також приділяла увагу розвитку освіти. Народне секретарство освіти у грудні 1917 р. очолив В.Затонський. Протягом наступних 2-3-х місяців у тих регіонах України, де існувала радянська влада, замість старих адміністративних органів освіти створювались відділи й комісаріати народної освіти, культурно-освітні комісії ревкомів. Ці органи на початку 1918 р. зустрілися з гострими кадровими проблемами, оскільки абсолютна більшість адміністрації й учителів 480 гімназій та 356 неповних середніх шкіл поставилися до них різко негативно й практично не брали участі у перших спробах запровадження обов'язкової та безкоштовної освіти.

Loading...

 
 

Цікаве