WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія України. Соціально-політичні аспекти - Курсова робота

Історія України. Соціально-політичні аспекти - Курсова робота

Тіснішає співробітництво вітчизняних науковців з українською діаспорою, інтелектуальні сили якої тепер спрямовані на подальше зміцнення позицій України у світі. Ряд її відомих діячів включилися безпосередньо у державне та культурне будівництво в Україні. Це, зокрема, Б. Гаврилишин, О. Пріцак, Т. Гунчак та ін. На початку 1993 р. був підписаний договір про співпрацю з секретаріатом Українського вільного університету в Мюнхені, згідно з яким Міністерство освіти України визнало УВУ та його дипломи.

Загальновідомо, що однією із важливих характеристик, які дозволяють оцінити науковий рівень вищої школи, є існування в її межах наукових шкіл з притаманними їм специфічними традиціями і зв'язками, серед яких пріоритетним є зв'язок з процесом навчання студентів. Уже помічено, що нові спеціальності у ВНЗ виникають і успішно розвиваються там, де функціонують наукові школи. Отже, розвиток наукових шкіл не може відбуватися окремо від ВНЗ, особливо університетів – центрів науки, культури і освіти. Саме наукові школи здатні організувати поки що слабкий взаємозв'язок між університетською освітою і фундаментальною наукою, забезпечуючи тим самим єдність наукової і навчальної роботи. Існування наукових шкіл – одна із умов прогресу науки, цілеспрямованого формування творчих наукових кадрів. Останні забезпечують передачу від одного покоління до іншого не тільки концептуального і методичного апарату науки, професійних знань, але й дослідницьких умінь, навиків і засобів дослідницької роботи, норм комунікаційної поведінки, а також шкали цінностей в сфері наукової діяльності.

Таким чином, професорсько-викладацький склад ВНЗ, окрім викладацької роботи, присвячує себе і науковій діяльності. Їхні роботи користуються авторитетом як серед вітчизняних, так і серед закордонних вчених. Теми досліджень працівників ВНЗ різнопланові, охоплюють широке коло наукових проблем. Одним із результатів роботи українських вчених, на нашу думку, є утворення наукових шкіл, учні яких зробили значний внесок у розвиток вітчизняної науки і виробництва. На базі багатьох ВНЗ – університетів та інститутів Києва, Харкова, Львова, Одеси тощо – з'явилися і функціонують відомі наукові школи науково-технічного й соціогуманітарного характеру. Вони мають багаті традиції і нині виконують низку замовлень як вітчизняних, так і іноземних державних та приватних структур.

Технічні рішення, запропоновані ВНЗ та академічними установами України, можуть надихнути на створення нових конструкцій, сприяти виникненню принципово нового підходу до розв'язання тієї чи іншої науково-технічної проблеми. Дослідження наукових співробітників є основою технічного прогресу нашої країни.

Враховуючи вищесказане, можна зробити висновок: українській науці потрібне не сліпе копіювання західних стандартів, а гармонізація, адаптація тих принципів Болонської декларації, які для нас прийнятні. Іншими словами, у системі перетворень, що ми їх проводимо у сфері науки та освіти в Україні, важливо не втратити свою самобутність, не загубити надбання і потенціал, накопичені попередніми десятиліттями й визнані світовим науковим співтовариством. Створення привабливих умов для розвитку і використання творчого потенціалу науковців – це найвірніший і найкоротший шлях для здійснення позитивних змін у науково-технологічній та інноваційній сферах.

Ще у минулому сторіччі відомий англійський теоретик Дж. Хешмі переконався: економіко-технічне відставання Великої Британії від деяких передових держав напряму пов'язане перш за все з недостатньою кількістю інженерних кадрів у промисловості. Розв'язання цієї проблеми дослідник вбачав у необхідності ефективного використання сучасної технології та збільшення припливу в промисловість інженерів-виконавців з вищих навчальних закладів. Англійці, французи, німці й американці проблему розв'язали; можливо, за сучасних обставин було б добре скористатися і Україні чужим (і передусім власним) історичним досвідом.

Фактори, які сприяють впровадженню основних засад техніко-промислової політики, насамперед такі: розвиненicть транспортної мережі (залізниці, порти, газо- i нафтопроводи тощо); великий морський i річковий флоти; здатність промисловості випускати великий асортимент продукції, ракети i космічну техніку. Фактори, які у минулому не сприяли впровадженню основних засад техніко-промислової політики: 80 % підприємств за радянської доби працювало на потреби військово-промислового комплексу (ВПК); несформованість власної банківської i фінансової системи; відсутність законодавчо-нормативної бази для функціонування економіки в умовах ринку; негативні наслідки невдалих економічних реформ періоду перебудови; відсутність чіткої програми дій щодо реформування економіки; хронічна криза.

Серйозні труднощі переживає нині й найбільш чисельна демографічна група – працездатне населення (трудовий потенціал, економічно активне населення держави). Його частка в Україні становить 55,7 відсотків. На період проголошення незалежності чисельність всіх зайнятих у народному господарстві складала 25 млн. чоловік. При цьому, 72% працездатного населення були зайняті у виробничій сфері, близько 28 % – в невиробничій. Ситуацію, яка склалась у соціально-економічній сфері і на ринку праці в Україні, не можна не визнати надзвичайною. Українська людина – це людина праці. Працьовитість – ментальна характеристика українця. Від діда і прадіда вона дісталась і нинішнім поколінням. Парадоксально, але факт: сучасна українська людина не має можливості повною мірою реалізувати свій виробничо-творчий потенціал.

Аналіз сьогоднішнього економічного стану різних галузей промисловості говорить про те, що вірогідним є поступове піднесення технологічного розвитку машинобудування, металургії та хімічної промисловості, де рівень рентабельності майже сталий, як і рівень прибутку. До того ж, у цих галузях промисловості найбільша кількість підприємств впроваджує нові технологічні процеси та освоює випуск нових видів продукції, що також пов'язано з удосконаленням технологій.

Також з відносно сталою рентабельністю працюють хіміко-фармацевтична, деревообробна та целюлозно-паперова галузі промисловості.

І все ж питання впровадження науково-технологічних розробок у виробництво ще залишаються невирішеними. Сьогодні понад 90 % продукції, яка виробляється в Україні, не має сучасного науково-технічного забезпечення, що позначається на конкурентноспроможності і рентабельності більшості вітчизняних товарів. Фінансовий стан більшості виробництв не дозволяє їм впроваджувати нові технології, утримувати висококваліфікованих фахівців. За експертними оцінками, через недовикористання сучасних досягнень науки і технології у виробництві Україна втрачає щорічно 10 млрд. доларів США. Власне, ми вже тепер маємо суворі реалії, які підтверджують, що кількість промислових підприємств, котрі займаються інноваційною діяльністю, зменшується і становить нині всього 12–13%; а за випуском продукції третій технологічний уклад становить майже 58%, 4-й – 38%, 5-й – лише 4–5%.

Водночас про позитивну тенденцію останніх років свідчить те, що в обсязі експорту технологічних послуг у 1998 – 1999 рр. майже половину складали науково-дослідні та дослідно-конструкторські послуги.

В рамках співробітництва Україна – ЄС започатковано три проекти технічної допомоги „Твіннінг", які мають на меті впровадження засад європейської транспортної політики, підвищення безпеки дорожнього руху та приєднання України до європейських авіаційних правил.

Досить впевнено стає на міцну фінансову основу "Укрзалізниця". Сучасна модернізація колій, часткова заміна рухомого складу значно підвищила рентабельність колись збиткового підприємства.

Вагомою подією вітчизняного виробництва стали випробування першого українського літака АН, а також "Мрія". Військово-транспортні літаки отримали високу оцінку українских й зарубіжних фахівців. Україна стала 6-ю державою, яка може виготовляти гелікоптери. Наявний потенціал дозволяє випускати зазначені машини серійно. Творці нового типу машин заявляють: жодна з країн світу не виробляє лекгі гелікоптери з двома гвинтами. Звідси – конструктори, виробники потребують професійного менеджменту, довготривалих інвестицій і продуманої урядової програми, де б пріоритетними визнавалися національні інтереси.

Україна, володіючи значним науково-технологічним потенціалом, пропонує міжнародній спільноті співпрацю в галузі авіакосмічних технологій (проект "Морський старт", спільне виробництво літаків АН-140, АН-70 тощо), ресурсо- та енергозбереження (економічні тепло-енергогенеруючі техногії), розробки нових речовин та матеріалів, захист природних екосистем та багато іншого.

Україна розвиває співробітництво у космічній галузі, зокрема із Аргентиною, Казахстаном. Уряди України і Аргентини підписали угоду про співробітництво у сфері використання космічного простору у мирних цілях. Ця угода дозволить українським фахівцям взяти участь в реалізації аргентинської космічної програми, навчаючи і їхніх спеціалістів. Також домовилися про те, що у 2009 р. український ракетоносій виведе на орбіту аргентинський супутник. Під час україно-казахських переговорів сторони висловили зацікавленість у розвитку співробітництва в галузі супутникової навігації, визначили напрямки співробітництва з підготовки та перепідготовки фахівців аерокосмічного профілю для Республіки Казахстан. Були підписані домовленості між Національним космічним агентством України і представниками Національного центру космічних досліджень Франції (CNES) і Міжнародної асоціації сприяння співпраці з ученими з нових незалежних держав колишнього Радянського Союзу (INTAS) щодо реалізації спільних проектів з розробки космічних технологій з використанням механізмів конкурсів INTAS. Важливо підкреслити, що НКАУ внесло на розгляд INTAS пропозицію про те, що в окремих проектах Україна може бути єдиним учасником консорціуму зі сторони СНД у разі представлення необхідного обґрунтування.


 
 

Цікаве

Загрузка...