WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія України. Соціально-політичні аспекти - Курсова робота

Історія України. Соціально-політичні аспекти - Курсова робота

НТР, що бурхливо розвивалася в усьому світі, поставила перед вченими України складні завдання. У республіці велися дослідження з ряду ключових, визначальних напрямків науково-технічного прогресу. У 1964 р. у Фізико-технічному інституті АН УРСР був створений найбільший на той час у світі прискорювач електронів у 2 млрд електронвольт. Розширилася пошукова діяльність у галузі фізики твердого тіла, матеріалознавства, астрофізики і т.п.

Україна була одним з центрів розвитку кібернетики. За цикл праць із теорії цифрових автоматів академік В.Глушков у 1964 р. був удостоєний Ленінської премії. Українські вчені й інженери спроектували і створили цифрову машину "Київ" (1960), першу в СРСР машину управління широкого профілю "Дніпро" (1961), машини "Промінь" (1962), "Мир" (1964) та ін. Колектив українського Науково-дослідного конструкторсько-технологічного інституту синтетичних надтвердих матеріалів АН УРСР у 1961 р. одержав перші штучні алмази.

Світове визнання одержали дослідження українських вчених у сфері точних наук. Серед них – розроблені наприкінці 50-х рр. ХХ ст. академіком М.Боголюбовим нові методи квантової теорії поля і статичної фізики. Це дало можливість обґрунтувати теорію надтекучості і надпровідності.

Науково-дослідні установи АН УРСР, галузеві інститути хімічного профілю, а також кафедри вузів республіки зробили значний внесок у розвиток фізичної хімії, зокрема хімії ізотопів, кінетики, електрохімії, каталізу. В Україні почала розвиватися порівняно молода на той час галузь хімічної науки – хімія високомолекулярних сполук. Такі високомолекулярні сполуки як пластичні маси, синтетичний каучук, штучне волокно, різні лаки, почали широко використовуватися у виробництві. Зокрема, пластичні маси, що відзначаються малою питомою вагою, високою механічною міцністю, високими ізоляційними властивостями, почали широко використовуватись як замінники кольорових металів в авіапромисловості, автомобілебудуванні, електропромисловості та приладобудуванні.

У 60-80-х рр. ХХ ст. щорічно на науку асигнувалися десятки мільярдів карбованців. Основним науковим центром залишалася республіканська Академія наук. Згідно із статутом 1963 р. вона підпорядковувалася Раді міністрів УРСР та Президії АН СРСР. Наукові дослідження здійснювалися в академічних установах, установах відомчого підпорядкування і вищих навчальних закладах.

У 1965 р. управління всією наукою було централізовано під керівництвом Державного комітету науки й техніки. В Україні виникли і регіональні центри управління наукою. Того ж 1965 р. був створений Донецький науковий центр у складі 4 установ АН УРСР і Донецького університету, у 1971 р. – ціла мережа центрів: Південно-Східний (Харків), Придніпровський (Дніпропетровськ), Південний (Одеса) і Західний (Львів). Створення наукових центрів сприяло зростанню потенціалу вузівської науки і її орієнтації на вирішення регіональних проблем.

У розвитку наукової діяльності діяли ті ж самі закони і принципи, що панували в радянському суспільстві. Екстенсивний розвиток економіки визначив такий же шлях розвитку науки. В складі АН УРСР утворювалися нові спеціалізовані наукові установи, відділи та лабораторії, виникали численні підрозділи. Більшість з них займалися новими перспективними напрямами наукових досліджень (інститути напівпровідників, радіотехнічних проблем, проблем міцності, металофізики, геофізики, хімії, високомолекулярних сполук, кібернетики, ядерних досліджень), але були й такі, що виникали на хвилі реорганізації, кон'юнктури, без достатніх на те об'єктивних підстав. Подібні рішення призводили до розпорошення наукових сил, диспропорції наукового потенціалу, нераціонального його використання, не відповідали вимогам підвищення ефективності академічної науки, що й обумовило їх перегляд, визнання як помилкових.

У 1970-ті рр. республіканська академія складалася з трьох секцій, що об'єднували 9 відділів. У наступні роки були створені ще три відділення. Основні напрями дослідження визначалися секцією фізико-технічних і математичних наук та секцією хіміко-технологічних наук. В установах Академії наук неухильно зростала кількість науковців. Якщо у 1960 р. їх нараховувалося 3,6 тис., то у 1985 р. – 15,3 тис. осіб. Кількість працівників з науковими ступенями зросла за той же час у 5,5 рази. Значно зріс науковий потенціал вузів – більш ніж половина всіх наукових працівників республіки було зосереджено у вузах.

Останнє не могло не позначитися на ефективності наукових розробок. Відкриття, які не мали аналогів у світі, були здійснені вченими-математиками. Головною організацією в СРСР із створення автоматизованих систем проектування електронно-обчислювальних машин став Інститут кібернетики, очолюваний академіком В.Глушковим, а потім академіком В.Михалевичем. З 1966 р. у розпорядженні українських вчених-фізиків для проведення досліджень був найбільший у Європі лінійний прискорювач електронів.

У 70-ті рр. ХХ ст. однією з головних проблем, яку вирішували вчені Академії наук України, було скорочення термінів розв'язання проблеми у лабораторії і застосування її на практиці. Академічний інститут перетворювався на науково-технічний комплекс із замкнутим циклом: науковий заклад – конструкторське бюро – експериментальне виробництво – дослідний завод, що давало можливість науковій продукції одразу перетворюватися на серії готових приладів і конструкцій.

У серпні 1971 р. в Україні вперше було створено науково-виробничий комплекс у складі Інституту проблем матеріалознавства, окремого конструкторсько-технологічного бюро цього інституту і Броварського заводу порошкової металургії. У середині 1970-х рр. в академії існувало вже 23 таких організації.

Однією з головних проблем, що розв'язувалася вченими республіки у цей період, було створення якісно нових матеріалів із заданими властивостями. Принципово нову технологію виготовлення залізного та сталевого порошків і металокерамічних виробів з них розробив Інститут проблем матеріалознавства. На початок 1970-х рр. науковцями інституту у промислове виробництво було впроваджено понад 100 винаходів.

Інститутом кібернетики велося багато спільних розробок разом з галузевими науково-дослідними інститутами та великими підприємствами. Створення і впровадження у виробництво автоматизованих систем управління (АСУ) було одним з головних завдань, над яким працював цей інститут у той час. Основою для створення типового проекту АСУ підприємством масового і великосерійного виробництва стала система "Львів", розроблена інститутом спільно з Львівським телевізорним заводом.

Значні наукові сили були зосереджені у вищих учбових закладах України. Вчені вузів, проводячи фундаментальні дослідження, багато уваги приділяли поєднанню наукової творчості з потребами виробництва. Вони розв'язували завдання, пов'язані зі створенням й удосконаленням нових машин, апаратів, приладів, технологічних процесів. Лише у 1970 р. вчені вузів України одержали 1059 авторських свідоцтв. Зокрема, Харківський політехнічний інститут виконував науково-дослідні роботи більш ніж для 300 підприємств країни. Важливі технічні вироби були розроблені й впроваджені у виробництво науковцями Київського, Одеського, Львівського політехнічних інститутів. На 1970 р. сума, одержана від впровадження результатів наукових досліджень вчених вузів України у виробництво, в 3,3 рази перевищувала затрати на них.

Протягом 70-80-х рр. ХХ ст. понад десяти тисяч наукових розробок українських учених було впроваджено у виробництво. Однак гальмівним чинником було те, що командно-адміністративна економіка не була зорієнтована на швидке впровадження наукових новацій і прогресивних ідей у виробництво. Жорстке планування з постійно зростаючими показниками зумовлювало низьку спроможність економіки та суспільства використовувати досягнення НТР, штовхало на пошук екстенсивних, а не інтенсивних шляхів розвитку. Наукові розробки впроваджувалися здебільшого тим же методом адміністративного тиску, наказу чи розпорядження. Велика кількість наукових досягнень, технологій, винаходів і розробок циркулювали лише у науковому середовищі, не знаходячи попиту в сфері виробництва, а якщо і знаходили, то швидше за кордонами СРСР. Винятки становили тільки розробки в інтересах військово-промислового комплексу і великі наукові проекти загальновійськового значення.

Лекція ІІІ. Пріоритетні напрямки освітньої, наукової і техніко-промислової політики України після проголошення її незалежності

План

  1. Стан і перспективи освітньої галузі в Україні на рубежі ХХ-ХХІ ст.

  2. Становище у науковій галузі та перспективи міжнародного наукового співробітництва.

  3. Техніко-промислова політика України на шляху її суверенного розвитку.

Освіта, наука, техніка і виробництво – важливі складові суспільного буття. Взаємовплив та взаємозалежність цих складових настільки вагомі, що практично неможливо їх розмежувати, виокремити в окремі галузі. Ось чому важливо прослідкувати й проаналізувати основні (пріоритетні) шляхи розвитку освітньої, науково-технічної й виробничої сфер на сучасному етапі. Це дозволить виділити перспективні напрямки розвитку зазначених галузей, а відтак спроектувати в основних рисах головні завдання щодо прискорення науково-технічного й економічного прогресу держави Україна.

Loading...

 
 

Цікаве