WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Унікальна прив’язаність та незгасаюча пам’ять... - Курсова робота

Унікальна прив’язаність та незгасаюча пам’ять... - Курсова робота

Одного серпневого дня, рано-вранці, я з двома товаришами були вже на річці Татарка, що до появи Каховського водосховища протікала неподалік села Леонтіївка. Сіли в човен і потихеньку попливли вниз за течією, спішити було нікуди.

По той бік річки кілька чорногузів походжали понад берегом, вихоплюючи з води жаб чи в'юнів, як циркачі, підкидали їх вгору, ловили в повітрі, і здобич враз опинялась у животі. А окремо походжали дві чаплі. Це були гурмани, ловили тільки срібненьку рибку або золотистого карасика. А вода тихо-тихо пливе, жодного подиху вітру...

Проїхавши з кілометра півтора, повернули на річку Басарка. Глибина тут метра два, ширина – чотири чи п'ять. Круті береги. Тут у норах жили соменки.

З річки Конки виїхали в Глуху Підпільню. Тихо їдемо, понад берегом. Розбуджені невеликі щуки, що спали біля самого берега, спросоння кидаються вглиб річки.

В'їжджаємо в Межовий жолоб. Річка неширока і покручена, як гадюка. По обидва боки ростуть могутні верби. Високо вгорі, розправивши свої метрові крила, плавно планує плавневий орел.

Нарешті добралися до Скарбного. Це була широка і могутня річка зі швидкою течією.

Їдемо далі. Посередині Скарбного грає риба. А он, вдалині над поверхнею води з'явилась голова якогось чудовиська. То – господар глибин і швидкої течії – сом.

Ось і острів Комаров. Швидко наловили риби. Де пообідати? Вирішили на стрілці Скарбного з Бочками. У Скарбного швидка течія. У Бочках – зовсім тиха. Швидко зібрали хмиз, почистили рибу. Розпалили вогонь. Риба зварена. Затовкли старим салом і часником. Додали лавровий лист, сіль, кріп. Поруч були городи золотян. Там росли смачні огірки, помідори, зазеленіла своїми косами цибуля. Ну що ж? Прийшлось трохи "позичити" з цього городу смачної чистої в екологічному розумінні продукції.

Так, все це було колись. Не вернеться. Під товщею вод Каховського водоймища поховане навіки неоціненне багатство.

Леонтіївська Мадонна

Інна Іванівна волею своєї долі приїхала на роботу в Леонтіївку у 1950 році. Народилася Рубцова Інна Іванівна 28.11.1929 року у місті Фергана в сім'ї військового (Батько Рубцов Іван Іванович, 1910 року народження). Мама померла, коли їй було два роки. Виховала друга дружина батька Рубцова Галина Василівна, а допомагала їй бабуся – Кулик Марія Євстафіївна. Скільки всього пережито – словами не описати: холод, голод, війна (евакуація, місто Ульянівськ, жили на квартирі Грачова Миколи Івановича, він був майстром по золоту), розруха і відбудова технікуму після німецької окупації (у 1945 році батько проходив службу в Житомирі і там у 1947 році після закінчення школи поступила у фельдшерсько-акушерський технікум, директором працював Словак Ісак Мойсейович). Тяжка, інколи непосильна праця, збирання снарядів, - все це перенесли молоді дівочі плечі. Вже тоді батько розгледів у ній не лише красу й доброту, а це була її природна обдарованість, а й розум і вміння спілкуватись з людьми. І їй знову усміхалася доля – після закінчення технікуму у 1950 році, приїхала працювати за направленням в Нововоронцовський район, село Леонтіївку. Спочатку працювала акушеркою, а з 1951 року завідуючою сільської лікарні. Вона була здібним, енергійним спеціалістом.

Сьогодні, листаючи сторінки свого життя і переглядаючи фотографії, вона пригадує патріотичні піші походи по Михайлівці, Бажанівці, Анастасіївці, Леонтіївці і закінчуючи Нововоронцовкою, її можна було побачити у Великих і у Малих Гирлах. Тоді це було нормою, а якщо траплялося, що підвезуть кіньми від села до села, то це вже було щастям.

Життя йшло. На її шляху зустрівся гарний, добрий, красивий, культурний, інтелігентний чоловік – фронтовик Ляховець Михайло Федорович. Сталося так, що їхнє чисте і світле кохання супроводжувало їх все життя (вони одружилися 25.12.1950 року). І все в житті йшло паралельно: улюблена справа, домашні сімейні турботи.

Все як і повинно бути. Вдвох із коханим чоловіком вони виростили і вивчили двох дітей: Віктора і Зінаїду. Вони подарували подружжю Ляховців чотирьох онуків: два хлопчики і дві дівчинки. А онуки Сергій і Олександр – двох правнуків: Дмитрика і Катерину.

Сім'я – діти, внуки, правнуки. Що треба ще для жіночого щастя? При зустрічі Інна Іванівна посміхається, а очі випромінюють тепло і добро. Не віриться в її поважний вік.

***

у 1956 році село Леонтіївка Нововоронцовського району Херсонської області було навіки поховане під товщею води Каховського водоймища. Залишилась тільки висока могила. Біля неї жителі села зустрічаються кожного року. На цьому місці стоїть знак "Тут було село Леонтіївка".

1.2 Гирла Великі і Малі

Воістину райськими куточками були місця, де у XVI – XVII століттях ставили свої зимівники сімейні запорізькі козаки, а з припиненням існування Запорізької Січі у 1734 році облюбували їх для постійного проживання.

Села Малі і Великі Гирла утворились у цих благословенних місцях правобережжя нижнього Дніпра. Розміщались вони біля самого берега, на високій Дніпровій кручі, а розділяла їх висока лугова балка і широкий вигін – тирло, куди приганяли худобу на водопій.

Ось як описує свої рідні Малі Гирла Надія Митрофанівна Панченко, яка нині живе у Запоріжжі: "Село було дуже красиве, потопало в зелені. Хати стояли в два ряди біля підніжжя гори вздовж берега Дніпра і один ряд над кручею. За селом починалась крута гора і на її узвишшя тягнулась лугова балка, з обох боків укрита різноманітними кущами, шипшиною. Десь із середини балки текло джерело з чистою і надзвичайно смачною водою. Люди із задоволенням користувались цією природною криничкою. Навесні під час паводка балка майже вся і наше село під саму кручу затоплювалось прибулою водою.

До травня вода поверталась у свої береги і починалась благодатна пора. На піщаному березі стояли вряд човни – кожен житель Малих Гирл мав човен. Жили у нас тільки виробничники – до колгоспу ми не мали ніякого відношення. Кожна сім'я тримала одну корову, козу, два десятка курей, одного-двох підсвинків, городи саджали лише в плавнях. Рибу ловили вудками, а навесні, коли плавні звільнялися від води, рибалили у їх затоках сітками. Карась, щука, лини, коропи, судак – риби було багато. За гроші, виручені від її продажу купували у колгоспників пшеницю для птиці і худоби, борошно на хліб. Хліб випікали у Фирсівці, або купували у продуктовому магазині, а в роки війни пекли самі.

У селі Малі Гирла було 64 хати і в кожній жило по 4 – 5 чоловік. Була у нас і початкова чотирикласна школа. Старші діти ходили у Фирсівку, у семирічну школу. Клуб хороший був, молоді в ньому кожного вечора – повно. Приходили з Великих Гирл та Золотої Балки. Молодь цих трьох сіл організувала у клубі сильну художню самодіяльність. Пам'ятаю, в 1940 році ми їздили в Нововоронцовку на конкурс і зайняли друге місце по району. Я також танцювала і співала, багато було у нас талановитих дівчат та хлопців. У 1945 році ми поставили п'єсу "Запорожець за Дунаєм", запам'яталась ця постановка, робота над нею, той гарний, піднесений настрій на все життя.

До війни мій батько і брат працювали в лозпромартілі. Виготовляли прекрасні меблі з лози: ліжка, дивани, стільці, столи, етажерки. Лозу заготовляли у плавнях, варили її у великому котлі, знімали кору. Я також почала працювати а артілі в 1943 році – лакувала готові меблі. До війни всю продукцію відправляли в місто Херсон, а у війну возили по навколишніх селах і продавали. Виручку використовували на зарплату робітникам і закупку заготовок.

Про сусідні Великі Гирла я знаю мало. Хати там розміщались так, як і в нас, у три ряди вздовж берега Дніпра, але на горі було багато будівель. Населення було значно більше, діяли колгосп, початкова школа. Та мені здається, що там було не так цікаво, як у нас, у Малих Гирлах. Адже село знаходилося вже навпроти відкритого Дніпра і таких місць купання, як у нас, там не було.

У нас текла мілкувата річка Гирло. Залив виходив у Дніпро, звідки заходили до нас на пристань пароплави – один йшов із Запоріжжя на Херсон, інший – у зворотному напрямку. Біля пристані стояв невеличкий базарчик. Ми, діти, за дорученням батьків носили туди продавати пасажирам пароплава кавуни, дині, помідори, огірки. Все це швидко розкуповувалось, і ми були щасливі підраховувати, хто скільки вторгував. Життя кипіло."

Малі і Великі Гирла поглинули води Каховського водосховища, а їх жителі роз'їхались хто куди.

    1. Золота Балка

Для кожного з нас найсвятішими є слова: Матір, Батьківщина. Адже Батьківщина – це не тільки наша країна, а й рідна домівка і те місце, де народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя. Для мене це село Золота Балка:

Loading...

 
 

Цікаве