WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Унікальна прив’язаність та незгасаюча пам’ять... - Курсова робота

Унікальна прив’язаність та незгасаюча пам’ять... - Курсова робота

ХЕРСОНСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК

ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ ВІДДІЛЕННЯ

СЕКЦІЯ "ІСТОРИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО"

Унікальна прив'язаність та незгасаюча пам'ять...

(спогади про затоплені села в 50-тих роках)

науково-дослідницька робота

учня 11 класу

Золотобалківської

загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів

Коломоєць Юрія Івановича

керівник

Коломоєць Раїса Аркадіївна

Зміст

Вступ.

        1. Характеристика сіл Нововоронцовського району, які зникли внаслідок затоплення.

    1. Леонтіївка

    2. Гирла Малі і великі

    3. Золота Балка

        1. Села району, які зникли як неперспективні

2.1 Ленінське

        1. Зустріч з леонтянами 2006 року

3.1 До рідного порога

3.2 Син

Висновок

Додаток

Література

Вступ

Село моє, для мене ти єдине.

Безмежне небо і таврійський степ.

І хоч куди далеко я полину,

Я завжди пам'ятатиму тебе.

Село! Мій вишневий солов'їний краю, моя зірка ясна! Ти для мене ніжний дотик шовкової травиці на отчому подвір'ї. Ти – земля моїх дідів і прадідів, які дбайливо тебе обробляли. Ти високе небо, розписане лебединими крилами!

У своїй роботі я хочу розповісти про села, які зникли у зв'язку з будівництвом Каховської ГЕС і утворенням Каховського водосховища. Села, що були на самому березі Дніпра, так, що заливи доходили аж до селянських дворів, перестали існувати у п'ятидесятих – тоді, коли збудували Каховську ГЕС і води рукотворного моря покрили їх. Жителі цих сіл розбрелися по всіх усюдах – хто в сусідні села переселився, а хто подався у світи, відірвані насильно від рідного порога, шукаючи кращої долі.

Дніпро. Плавні. Острівці з пишною рослинністю, родючим ґрунтом, заливчики, вкриті лататтям, у глибинах яких риби видимо-невидимо... Схиляються до прозорої води верби й осокори, полощуть у ній свої віти, бродять по піщаному березі чайки, курличуть над водою... Хто з старожилів не пам'ятає цю неповторну красу?

Розповідь про деякі села, які знаходилися поряд з нашим селом Золота Балка і піде в моїй роботі. Леонтіївка, Гирла Малі і Великі та Золота Балка, Дудчани, які також майже повністю були затоплені. Крім того на території нашого району є села, які зникли, як неперспективні.

Гортаючи сторінки газет, усе частіше в Україні з'являються дані про села, які зникають. За статистикою щороку зникають 74 села з карти нашої країни. А ось іще замітка в газеті "Сільські вісті" від 13/10 – 2005р., що Чернігівська обласна рада зняла з обліку 5 населених пунктів області через те, що у них ніхто не проживає. Основним чинником є складна соціально-економічна ситуація, високий рівень безробіття, демографічна криза.

Саме в цьому я бачу актуальність своєї роботи. Адже взяти наше село, скільки пустих хатинок стоїть, з кожним роком зменшується кількість учнів у школі, за 2005 рік народилося лише п'ятеро дітей. Навіть сумно уявити, що буде з нашим прекрасним селом через якісь 10, 20 років.

І Розділ

Характеристика сіл Нововоронцовського району, які зникли внаслідок затоплення

1.1 Леонтіївка

На території нинішньої Херсонської області Нововоронцовський район є найбільш цікавим у плані вивчення українського козацтва. Це зумовлено його розташуванням, що охоплює близько 65 км узбережжя Дніпра і не більше як 20 км до останніх Запорізьких Січей, що були розташовані близько Покровки і Чортомлика. Дуже скупі відомості про заселення цього краю, який відомий як буферна зона між Запоріжжям та татарським Кримом. Але все-таки з того матеріалу, який дійшов до нас у вигляді народних переказів та записок таких відомих іноземців, які відвідували і проживали на Україні деякий час, як француз Гійом ле Васер де Боплан (1650 – 1651рр.) в "Описі України", посла Венецької республіки Альберта Віміні в рукописі "Реляція" про походження і звичаї козаків, ми знаємо, що тут осідали "біглі" від гніту польських панів, литовських та руських князів селяни, а також заснували зимівники запорозькі козаки.

Упродовж Дніпра на видних точках (в основному це були могили давніх часів, які, як свідчить археологія, неодноразово досипалися), виставлялася сторожа, яка могла в будь-який час подати сигнал тривоги, сповістивши про наближення чи пересування ворожих загонів.

Супроти однієї найбільш вигідної, з військової точки зору, могили і був заснований козацький зимівник, який, напевне, був пов'язаний із сторожовим постом запорожців. Хто був першим засновником зимівника невідомо, можливо, він тут був не один, але останній зимівник був на ім'я запорожця Леонтія, від якого і пішла назва села Леонтіївка.

Перші історичні архівні довідки свідчать, що село Леонтіївка у 1776 році вже існувало. І якщо за сусідні села з півночі – Золота Балка, а з півдня – Михайлівка (Мазикіно) в довідках та інших документах стверджується, що вони були власністю поміщиків, і селяни-кріпаки були завезені з Полтавської губернії та з Далекої Росії – то Леонтіївка значиться вільним селом. У ті далекі часи після перемоги над Турцією та зруйнуванням Запорозької Січі у 1775 році неймовірно важко було відстоювати свої права і землі. Адже відомо, що графи, полковники, поручики Росії наділялися великими земельними наділами. Та, незважаючи на це, стиснута з усіх боків Леонтіївка аж до 1917 року залишалася вільним селом.

І тут зринає легенда про велику медаль, яка по переказах корінних жителів була надана селу і була собі таким талісманом чи оберегом поневолення (і дуже дивним в історії цієї легенди є те, що медаль та ще є, має знайтися на місці колишнього села).

Про те, яким було село у ХІХ столітті можна судити із записів відомого українського та російського етнографа і письменника Афанасія Чужбинського. Він пише, що вниз після села Золота Балка, біля самого Дніпра, стоїть гарне село Леонтіївка, в якому проживають наполовину державні селяни та вільні моряки. Пише, що перші живуть заможно, а другі – бідні, а ще – дуже гарні голоси і пісні, що їх співають леонтіївці.

Пізніше в архівних справах показано, що в селі була школа, млин, магазин, коптильня, по господарствах числились коні, воли, птиця. Національний склад становить 98 відсотків українців, декілька сімей росіян, а також одна єврейська сім'я. Найбільш достовірною пам'яткою було кладовище. Ще в 60-тих воно було зруйноване і прочитувались прізвища жителів, які вже тепер мало кому відомі. Це такі, як Коробка, Ляховець, Печериця, Ткаченко, Богуш, Клименко, Довгий, Яценко, Пухальський, Пузир. Сама найімовірніша версія села є та, що після зруйнування Запорозької Січі у 1775 році частина запорожців осіла у цій місцевості. Найбільше ця лінія простежується за прізвищем Богуш. Нащадки відомого на Запоріжжі лицаря Якима Богуша були хліборобами, вільними і заможними, протягом півтора століття, аж до червоного терору 1930 року, коли їх разом іще з п'ятьма сім'ями було насильно вивезено до Вологодської області.

У 1953 році у зв'язку із спорудженням Каховської ГЕС і затопленням низовини села Леонтіївка, людей було виселено. Уданий час це село являє собою безлюдне узбережжя, із скель якого виглядають залишки фундаментів колишніх осель, а після тимчасового відступу води знаходять уламки посуду, ножі, сокири, фрагменти других побутових речей тощо. Такі ж речі можна відшукати і на місцях колишніх кріпацьких сіл Бажанівки та Михайлівки. Але знахідки з села Леонтіївка відрізняються тим, що знайдені речі належать вільним селянам – нащадкам запорожців. Посуд тут більш дорогий і гарний: вази, пляшки (штофи) і скляні та металеві шкатулки, та різна зброя від списа до 4-ри ствольного пістоля.

Ще довго після зруйнування Січей відчувався дух волі козацького удальства в цій стороні. Не для показу зберігалися шаблі та пістолі в таких острівцях волі і незалежності як село Леонтіївка.

На жаль, ми мало знаємо про життя та помисли наших предків. Унікальним явищем сьогодні є постійна прив'язаність леонтян до рідного краю. Уже скоро буде п'ятдесят років з часу виселення села, але кожного року в останню неділю травня, на старому цвинтарі (що якось передбачливі предки розмістили на високім березі навпроти села) з'їжджаються вже друге, а то і третє покоління леонтян на вшанування пам'яті своїх предків.

(Див. Додаток с.32 – 33 )

Живи Вкраїно! Згинь сумна імла,

Що стала нам в'їдатись в душу й тіло.

Ми ще розправим сильні два крила

І злетимо над тим, що наболіло.

Loading...

 
 

Цікаве