WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Ідеологічні засади державотворення в Польщі, Чехії і Болгарії в ІХ-ХІ ст. - Реферат

Ідеологічні засади державотворення в Польщі, Чехії і Болгарії в ІХ-ХІ ст. - Реферат

слов'янськими державами. Винятком була лише Болгарія, правитель якої Сімеон на початку Х ст. прийняв вищий у візантійській державі титул "васильевса" - "цесаря болгар і греків". Особливе ставлення Болгарії до цього питання можна пояснити не лише гострим політичним суперництвом з Візантійською імперією, але й тим, що у періоди посилення Першого Болгарського царства воно було "великою державою на Балканах", від якої залежали інші держави [6, 172].
Зацікавленість правителів в отриманні королівської корони була пов'язана не лише з особливостями міжнародного становища, але й з подібною ідеологічною ситуацією в слов'янських країнах після прийняття ними християнства. З прийняттям нової релігії втрачала своє значення традиційна ідеологічна аргументація, потрібна для утримання князівської влади та вироблена в попередній період, хоч у практичному житті вона не відразу втратила своє значення. Однак із розповсюдженням християнства апеляція до авторитету "божественних" предків правлячої династії ставала все менш переконливою. Звідси й інтерес представників верховної влади до ідеї коронації, перетворення правителя з допомогою відповідного літургічного обряду в "помазаника Божого". Однак потрібно зауважити, якщо коронація й була, безперечно, досить серйозною новою санкцією законності влади, то стан джерел поки що не дає змоги відповісти на запитання, чи розширювався з допомогою коронації обсяг реальної влади правителя по відношенню до підлеглих.
Дослідники історії ранньофеодальної державності у слов'ян визнають право імператорів визначати місце того чи іншого правителя серед інших, які знаходились під його впливом [9, 28]. Визнання за імператором такого права означало, очевидно, і визнання його провідного становища у християнському світі. Галл Анонім повідомляє про відвідання Польщі Оттоном ІІІ і з цією подією пов'язує отримання польським правителем королівської корони. Поклавши "в знак дружби" на голову Болеслава королівську корону, імператор водночас підніс його "королівську гідність". Ця розповідь тим більше заслуговує на увагу, оскільки в дійсності ніякої коронації Болеслава під час відвідання Оттоном ІІІ Гнезна не було. Він коронувався лише в кінці свого правління, в 1025 р., без санкції імператора, що викликало значне незадоволення імператора. Однак спроба зламати вже сформовану традицію не вдалась, і на початку ХІІ ст. польський хроніст змушений був помилятися з метою обґрунтування права польських правителів на королівський титул. Такий факт є свідченням того, якою міцною була традиція особливої ролі імператорської влади у сфері міжнародних відносин.
Авторитет імператора як роздавача корон визнавався і в чеському суспільстві. Хроніка Козьми Празького містить розповідь про коронування чеського князя Вратислава Генріхом ІV у 1086 р. [4, 67]. У цьому повідомленні звертають на себе увагу слова про те, що імператор "поставив чеського князя Вратислава правителем як Польщі, так і Чехії". Очевидно, що місцевій еліті було досить знайоме уявлення про право імператора як голови всього християнського світу розпоряджатися тронами регіональних правителів, і вона була готовою визнати відповідну компетенцію імператорської влади, коли остання погоджувалася діяти у відповідності з її інтересами.
Названі особливості загальнополітичної ситуації дають змогу краще зрозуміти таке явище ідейного життя ІХ-ХІ ст. як оформлення і розвиток культу святих. Це культ хрестителя Болгарії Бориса-Михайла, культ Людмили І її внука Вацлава в Чехії, в Польщі - культ празького єпископа Войтеха, у сербів - Івана-Володимира Дуклянського, на Русі - культ Бориса і Гліба.
Причиною виникнення культу було прагнення знайти особливе місце своєї держави і свого народу в християнському світі. Важливим було психологічне здобуття свого "представника" перед Богом. Поява такого культу була свідченням сили і могутності нової релігії в країнах перед лицем сусідів. Тому не випадково, встановлення культу Войтеха, похованого в польському Гнезно, супроводжувалося наданням Польщі церковної самостійності. Як засвідчують джерела, від святого чекали, що він своїм чудодійним втручанням збереже країну від нашестя ворога, припинить чвари між членами династії, забезпечить країні спокій і мир.
Потрібно зауважити, що більшість святих були членами правлячої династії, канонізованими або за впровадження християнства, або за мучеництво. Все це дає підстави стверджувати, що небесна опіка давала князівській владі та її спадкоємцям нову ідеологічну санкцію, не менш важливу, ніж санкція "божественних предків" в язичницьку епоху.
Сучасна історіографія влучно називає панування культу святих у 60-70-х роках Х ст. "золотим віком святих" [9, 42]. Цей час породив ставлення до династичних зв'язків як до інструменту пропаганди і зміцнення престижу династій. Прикладом слугує житіє чеського святого князя Вацлава. Житіє прославляло першого чеського святого, представника місцевої правлячої династії. Насамперед хроніст зображає Вацлава як світського правителя. Тема світського статусу героя є основою розповіді про діяння і доброчесність Вацлава. Його істинний портрет визначається радикальним монашим аскетизмом, що в легенді максимально точно відтворений у словах його матері: "той, хто повинен бути князем, зіпсований кліриками і схожий на монаха" [4, 32]. У легенді Вацлав поєднує світський статус і святість, тобто він є правителем [7, 32] і світським правителем [7, 32].
Узагальнюючи, потрібно зазначити, що "світська" характеристика Вацлава подається доситьшироко. Це одна з центральних тем твору.
Іншим досить важливим аспектом образу Вацлава є те, що його спеціально характеризує як святого. Автор прославляє його діяння, говорить про божественне обрання Вацлава. Констатація божественного обрання Вацлава простежується протягом усього тексту. Святість підтверджується і посмертними чудесами [4, 33]. Фактично предметом твору Гумпольда є розкриття благочесності героя.
Перелік позитивних рис святого включає його заслуги як у світській, так і в релігійній сфері. Гумпольд характеризує Вацлава як мудрого і справедливого суддю, особливо наголошуючи на його милосерді. Тема милосердя знаходить своє продовження в описах ставлення князя до бідних та вбогих, підкреслюється його щедрість у подачі милостині і в церковних поданнях. Вацлав постає як істинний покровитель церкви та віри. Хроніст відзначає також стійкість і непохитність Вацлава у вірі, його мудрість і знання доктрини, особисту доброчесність, які він реалізує в молитві, пості, церковних ритуалах. Ще одним елементом портрета святого є його готовність до мучеництва, які він добровільно приймає під час його убивства братом. Однак мучеництво не є виключним відображення святості героя: воно - скоріше елемент характеристики зразкового християнина і Божого обранця.
Очевидне зображення Вацлава і як правителя, і як святого ставить запитання: як співвідносяться ці рівні його існування? Хроніст зазначає, що виконання світських обов'язків усвідомлюється Вацлавом як форма релігійної покори і відповідальності перед Богом. Хроніст говорить про владу як специфічну релігійну місію і форму доброчесності, що дає логічно узгодити святість і владу. Поєднання героєм благочестя і влади він визначає як "вірний шлях" [4, 38].
Узагальнюючи характеристику життя святого Вацлава, слід зазначити, що в хроніці вирішується ціннісна і релігійна опозиція між світськими якостями і святістю героя. В результаті виникає образ святого правителя, досить близький до церковної традиції моралізації церкви.
Таким чином, можна стверджувати, що слов'янські правителі, по-перше, активно використовували християнський догмат про божественне походження влади, а по-друге, намагалися закріпити свої позиції в якості світських правителів, зокрема за рахунок здобуття королівської корони.
?
Література
1. Апокрифическая болгарская летопись. // Хрестоматия по истории южных и западных славян. В 3-х т. Т. 1. Эпоха феодализма. / Отв. ред. М.М.Фрейденбнрг. - Минск, 1987.
2. Галл Аноним. Хроника о деяниях князей или правителей польских. - М., 1961.
3. Источниковедение истории южных и западных славян /феодальный период/ Отв. ред. Л.П.Лаптева. - М., 1999.
4. Козьма Пражский. Чешская хроника. - М., 1962.
5. Константин Багрянородный. Об управлении империей. // Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. - М., 1982.
6. Каждан А.П., Литаврин Г.Г. Очерки истории Византии и южных. Изд. 2-е. - С.-П., 1998.

 
 

Цікаве

Загрузка...