WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Утворення давньоруської держави: проблеми походження, суспільного устрою і розпаду - Курсова робота

Утворення давньоруської держави: проблеми походження, суспільного устрою і розпаду - Курсова робота

Недовге князювання Святослава (964-972) сповнене майже безперервними походами і битвами, внаслідок яких Руська держава значно розширилась. Він повернув до складу Київської Русі племінне княжіння в'ятичів, що потрапило під владу хозарів. Для цього йому довелося здійснити похід у межиріччя Оки і Волги.

По тому, 968р., Святослав задав поразки Хозарському каганатові. Далі Святослав втрутився у війну між Візантією й Болгарією. Того ж таки 968 р. печеніги раптово напали на Київ. Вчасно попереджений гінцем Святослав спішно повернувся до стольного града й відігнав печенігів. Безперервно воюючи п'ять довгих років, він дещо занедбав державні справи.

Однак було б однобічно й неправильно розглядати Святослава виключно як завойовника. Святослав провів адміністративну реформу, перед тим як вирушити в другий і останній похід до Болгарії. Старшого сина Ярополка він посадив своїм намісником у Києві, молодшого Олега – в Овручі, а позашлюбного сина - Володимира він послав правити від свого імені до Новгорода. Цей захід поклав початок державній реформі, в результаті якої вся давньоруська держава опинилася під владою однієї князівської династії.

Другий похід Святослава на Болгарію не мав успіху. Повертаючись до Києва Святослав загинув в бою з печенігами.

Між його синами розпочалася боротьба за владу. Олег і Володимир не бажали визнавати верховним князем старшого брата. У свою чергу Ярополк вирішив приборкати братів і стати єдиновладним володарем Русі. З цією метою він у 977р. вирушив з військом на Овруч. Олег програв йому битву і загинув. Володимир не став чекати поки Ярополк нападе на нього. Він набрав військо із варягів і в 978 рушив на Київ. У короткій війні між братами Ярополк загинув, і 11 червня того року, за свідченням автора середини ХІ ст. Іакова Мніха, Володимир вокняжився в Києві.

Форму Руської держави ІХ-Х ст. історики визначають як дружинну, адже панівний прошарок складався з верхівки княжої дружини. Протягом тривалого часу вона утворювала примітивний адміністративний апарат, стягала дантну й чинила суд на місцях.

7.Розквіт Русі за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого

Існування цієї форми державності завершилося за Володимира Святославовича (978-1015), прозваного згодом Великим. Із другої половини його князювання Русь набула ознак ранньофеодальної монархії. Своєю діяльністю він ніби з'єднав дві доби: пізню родоплемінну й ранню феодальну.

Князівська дружина перестала брати участь у державних справах. На перший план висунулися бояри, прошарок яких складався з тих же старших дружинників та вихіжців зі старої племінної аристократії.

Володимир очолив державу, котра була на той час усе ще не досить консолідованою. Влада племінних вождів і князів на місцях, у віддаленні від центру на багато днів кінного шляху. була майже безмежною. Вони неохоче виконували накази київського князя й привласнювали багато данини, що належала йому. Протягом 981-984 рр. Володимир повернув до складу Русі землі племінних княжінь хорватів та дулубів, відновив владу Києва над княжіннями радимичів і в'ятичів.

Близько 988 р. Володимир провів адміністративну реформу. Вождів основних племінних княжінь замінили 12 його синів. Так було зламано сепаратизм племінної верхівки, а Русь стала об'єднаною країною. Це значно зміцнило систему державної влади на місцях: в усіх ключових містах від імені київського князя збирали данинсу, управляли і чинили суд його намісники (сини й старші дружинники), котрі у свою чергу мали у підлеглості урядовців нижчого рангу, які порядкували у волостях.

Князь докладав величезних зусиль до зміцнення рубежів держави. Наприкінці Х ст. була створена величезна за розмахом (вали простягалися майже на тисячу км.) складна й розгалужена система валів, фортець, укріплених міст, що мала захистити Русь від печенігів.

Володимира можна назвати першим реформатором на Русі. Крім адміністративної він провів і судову реформу. У літописі Нестора читаємо, що Володимир разом з дружинниками дбав про "Устав земляний", ішлося про вироблення закону, що регулював би правові відносини в суспільстві. Родоплемінне суспільство стало переростати в ранньофеодальне.

Роки князювання Володимира в Києві дехто з істориків називає богатирською добою в історії Київської Русі. Тоді успішно й швидко зводилася велична будова держави, творилася яскрава й самобутня культура її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країну на увесь середньовічний світ.

"Вибір віри", зроблений 988 року князем Володимиром Святославовичем, не здається випадковим. До візантійської орбіти молоду Руську державу підштовхувало і традиційне тяжіння , і економічно-торгові інтереси, здавна поєднані шляхом із варяг у греки, і загальнополітичні розрахунки.

Охрещення Володимира та його одруження на сестрі візантійського імператора ввело київських володарів до християнської сім'ї європейських правителів.

Навесні 990р. князь з молодою дружиною повернувся до Києва й заходився насаджувати християнство. Руські люди неохоче відмовлялися від віри батьків і дідів. Тому християнізація Русі розтяглася на кілька століть. Але вирішальний крок на тому шляху було зроблено.

Запровадження християнства на Русі мало позитивні наслідки. Воно зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави. Значний поштовх дала нова ідеологія піднесенню давньоруської культури. Лише з часу "хрещення Русі" у ній поширилися писемність і книжність. В Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовувати школи й книгописні майстерні, і незабаром східнослов'янська країна стала однією з найкультурніших у середньовічній Європі. Запровадження християнського віровчення зробило можливими рівноправні й плідні взаємовідносини між нею та Візантією, Германією й іншими державами.

Заключний етап у складанні державності на Русі припадає на роки правління в Києві Ярослава (1019-1054). Часи Ярославового княжіння характеризуються як нове піднесення Київської держави (іноді це піднесення називають найвищим). Польща повернула Русі захоплені під час смути західноукраїнські землі; печеніги в 1036 р. були вщент розгромлені під Києвом, їх напади на Русь після цього припинились. З руських воєнних акцій невдалою була лише одна—похід 1043 р. на Константинополь (останній із серії походів ІХ-ХІ ст.).

Ярослав завершив розпочате батьком грандіозне міське будівництво, проичому на відміну від Володимирового "Корсуня" спорудив "Контантинополь-на-Дніпрі": 3,5-кілометровий міський вал охопив територію бл. 70 га, тобто в 7 разів більшу за місто Володимира. Твердині таких масштабів Русь не потребувала ні тоді, ні протягом наступних 200 років. Очевидно, князь бажав уподібнити власну столицю до Царгороду. На користь цього припущення свідчить і спорудження в Києві Софійського собору.

За правління Ярослава Русь стала по-справжньому європейською державою. Цьому значною мірою сприяла династична політика київського князя, котра зробила його знайомцем половини Європи. Численні династичні шлюби єднали Ярослава з візантійським імператором, шведським, польським, французьким, норвезьким. угорським королями.

Особливі успіхи були досягнуті у сфері духовного життя. Князь піклувався про розвиток культури. Вченість саого князя підкреслює його прізвисько "Мудрий". З Ярославом пов'язується перша кодифікація давньоруського права—"Руська правда" (1015-1016 рр.). На думку деяких істориків, Ярослав утвердив свій варіант Римської імперії, ідеологічним центром якої зробив Софійський собор у Києві, а підгрунтям—систему писаних законів, що походили з Новгорода. Ярослав увів як сакральну (священну) й державну мову церковнослов'янську (болгарську) і зробив спробу вивести руську церкву з-під прямої залежності від Візантії, наставивши у 1051 р. митрополитом слов'янина Іларіона без санкції контантинопольського патріарха. (Ряд учених переконаний, що вчинок князя був лише актом "непросвіщенної побожності" і не переслідував жодних намітів підірвати владу пітріарха, до того ж помилку мвидко виправили)

Князювання Ярослава Володимировича, що тяглося майже 40 років. полишило важливий слід в історії східного слов'янства.

8.Суспільний устрій

Політична система Київської Русі базувалася на князівсько-дружинному устрої при одночасному збереженні місцевих (вічових) органів самоуправління. У політичному устрої поєднувались три тенденції: монархічна (князь), аристократична (боярська дума), демократична (віче). Винятковим правом князювати володіла династія Рюриковичів , причому порядок переходу князівської влади у спадщину був заплутаний і породжував численні конфлікти між спадкоємцями. На чолі держави стояв київський князь, який зосереджував у своїх руках законодавчу, виконавчу, судову й військову владу. Він же розпоряджався всіма доходами (поділу майна на державне і приватне князівське не існувало). Князі носили особливе вбрання і владні символи (діадеми). Гербом княжої держави був тризуб.Внутрішнє управління здійснювали довірені люди князя (посадники, тисяцькі, дворецькі, тивуни та ін.). Князівська влада спиралася на постійну військову дружину. Князь час від часу міг радитися з боярською думою, де представлені були також церковні ієрархи, але самостійних постанов дума приймати не могла. У важливих випадках князем чи городянами скликалось віче, яке давало оцінку князівській політиці і могло укладати з князем "ряд" (угоду). Князі, як правило, зважали на думку громади, представленої вічем. Постійного складу віче не мало. Керівну роль в ньому могли відігравати як визначні бояри чи міщани, так і соціальні низи.

Loading...

 
 

Цікаве