WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Утворення давньоруської держави: проблеми походження, суспільного устрою і розпаду - Курсова робота

Утворення давньоруської держави: проблеми походження, суспільного устрою і розпаду - Курсова робота

4.Роль норманів у утворенні Русі

Питання про роль, яку відіграли скандинави-нормани (які називалися на Русі варягами) у складі в ІХ-Х ст. першої держави на східнослов'янських землях—Київської Русі, є предметом давньої дискусії, що часто виходило за суто наукові рамки. У цілому можна говорити, що нормани, відіграючи значну роль у конкретних подіях, пов'язаних з формуванням Давньоруської держави не привнесло специфіки в процеси, що визначали розвиток східнослов'янського суспільства. Це було зумовлено збігом принципової сутності цих процесів у Скандинавії і в слов'ян та їх синхронністю в обох регіонах. Щодо впливу норманів на темпи державотворення на східнослов'янських землях, то останнім часом стає загальним місцем теза, що вони прискорили цей процес, будучи великою військовою силою, до того ж над племінною, не пов'язаною з місцевими традиціями. Це положення здається логічним (хоча уявлення про східнослов'янське суспільство ІХ-Х ст. як племінне, є помилковим1), але так само логічно можна обґрунтувати й протилежну точку зору. Скажімо, припустити, що нормани внесли до політики київських князів орієнтацію на далекі походи (на Візантію та Схід), на захват воєнної здобичі, через що консервувався розвиток внутрішніх процесів. Так, протягом тривалого часу зберігалася внутрішня "автономія" ряду східнослов'янських союзів племінних князівств, які ще в ІХ ст. стали данниками київських князів (дреговичі, радимичі, кривичі)—вона була ліквідована лише в кінці Х ст., тобто в епоху, коли можна припустити ослаблення варязького впливу (після загибелі майже всього війська Святослава в дальних походах і відправлення Володимиром найнятого ним варязького загону в Візантію). Можна вважати, що орієнтація на воєнну здобич не сприяла і ранньому розвиткові великого приватного володіння на Русь і т.п. Спробуємо тому відійти від умоглядних побудов і подивитися на темпи розвитку Київської Русі у порівнянні з іншими слов'янськими державами.

Раніше, ніж на Русі, склалися держави у Великій Моравії та Хорватії—у слов'ян, які контактували з більш розвинутими суспільствами—франкським та візантійським. Полабські й поморські слов'яни відстали у своєму розвитку. Найбільш синхронно з Руссю розвивалися Чехія й Польща. Тут складання держав відбувалось у межах ІХ-Х ст.; до кінця Х ст. закінчилося підкорення князями, відповідно, чехів і гнезненських полян сусідніх слов'янських перед державних спільностей і остаточно виникла нова, державна територіально-політична структура.

У цілому розгляд питання про роль норманів на Русі крізь призму зіставлення особливостей і темпів державотворення у східних слов'ян та в інших слов'янських землях приводить до висновку. Що вихідці із Скандинавії, незважаючи на їх значну роль у "зовнішніх" проявах цього процесу, не мали помітного впливу на його принципові характерні риси і темпи розвитку.

5.Київські князі Аскольд і Дір.

Під 862 р. літописець згадує київських князів Діра і Аскольда. Очевидно, вони були останніми зі слов'янської династії князів, початок якій поклав Кий. Правили вони, напевно, у різні часи. Їхнє князювання позначилося низкою видатних подій. Дір князював у 30-50-х роках ІХ ст. Він уже володів багатьма містами, значною територією. До його столиці приїздили купці з інших країн.

Досить ефектно князівство Аскольда сповістило світ про своє існування й початок боротьби за першість із Візантією на Чорному морі. У 860 р. руський флот із 200 лодій раптово вдерся до бухти Царгорода (Константинополя). Напад виявився настільки несподіваним, що берегова сторожа не встигла натягти над поверхнею води велетенський ланцюг і зачинити вхід до бухти. Візантійському урядові довелося сплатити контрибуцію ватажкові русичів, аби він припинив облогу й повернувся додому.

Вирішальний крок на шляху до східнослов'янської державності було зроблено наприкінці ІХ ст. Близько 882р. новгородський князь Олег з дружиною спустився Дніпром, взяв Смоленськ, Любеч, потім хитрістю захопив Київ, убив київських князів Аскольда і Діра й проголосив Київ столицею своєї держави: "Хай буде Київ матір'ю градам руським". З того часу надходять систематичні відомості про розвиток державності на Русі.

6.Розвиток Київської Русі

Князювання Олега в Києві (882-912) почалося згідно зі свідченням "Повісті временних літ" зі створення опорних пунктів центральної влади у племінних княжіннях міст, зі встановлення попервах приблизного порядку стягання данини на підвладних князеві землях. Нестор розповідає про поступове поширення влади Києва на землі незалежних раніше племінних княжінь. Були приєднані землі ільменських словен та псковських кривичів. Землі інкорпорованих до держави князівств одразу ж обкладалися даниною, на них поширювалися системи судочинства й адміністрації. Так утворювалася державна територія Давньої Русі.

Наполеглива діяльність Олега щодо створення держави дала добрі наслідки: в останні роки його правління у Києві владі князя підкорялися поляни, ільменські словени, сіверяни, кривичі, радимичі, древляни, уличі, можливо, дуліби й хорвати, а також неслов'янські племінні об'єднання – чудь і меря.

В часи князювання Олега пожвавився економічний розвиток суспільства. Розбудовувався стольний град Київ. Давньоруська держава часів Олега залишалася все ж таки не досить консолідованою. Влада київського князя в землях племінних княжінь була ще слабкою, часом формальною, а системи управління, стягання данини й судочинства -- примітивними й діяли час від часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва. Та країна була, як на свій час, економічно розвинутою й мала велику військову потугу, про що свідчить сама можливість здійснення переможного воєнного походу Русі на Візантію у 907р. Письмові угоди Києва з Константинополем 907 та 911 років стали першими політичними актами молодої держави.

Протягом першої половини Х ст. київські князі наполегливо й послідовно згуртовували у спільній державі племінні княжіння східних слов'ян. Справу Олега, за свідченням "Повісті временних літ", 912р. продовжив його наступник Ігор. Він знову приєднав до держави княжіння уличів і древлян, що відпали після звістки про смерть Олега.

На 40 рр. Х ст. припав новий спалах воєнної активності давньоруської панівної верхівки. Київський князь поширив свою владу на східний Крим і Тамань. Ігор вчинив два великих походи на Візантію, що мали на меті як захист південних рубежів, так і забезпечення вигод для руських торгових людей у Константинополі та інших грецьких містах.

Великі й малі війни приносили славу й багатство князям і старшим дружинникам. Водночас вони відривали від мирної праці багато народу, у війнах гинули тисячі людей, що послаблювало економіку держави. Головним же джерелом постачання війська зброєю, харчами, кіньми залишалося стягання данини, яку князі прагнули увесь час збільшувати. Особливо жорстоким було збирання полюддя, що в Х ст. йшло безпосередньо на утримання військової дружини. Саме під впливом своїх дружинників князь Ігор, зібравши один раз полюддя в землі древлян, повернувся туди, щоб стягнути його вдруге, за що був забитий повсталими 944р. Зі смертю Ігоря закінчився перший етап у розвитку державності на Русі.

Святослав, син Ігоря, був ще хлопчиком, і на князівський престол сіла його дружина Ольга. Вона виявила себе розумним, енергійним та далекоглядним діячем. Ольга жорстоко придушила повстання древлян навесні 945р., штурмом здобувши їх головне місто Іскоростень, забивши древлянських князів і багато воїнів. Водночас княгиня, певно, зрозуміла, що настав час встановити розмір данини, насамперед полюддя, із залежного населення, що вона й зробила. Ольгою також були влаштовані опорні пункти центральної влади на місцях, адміністративна ж і судова системи поширені на всі підвладні Києву землі племінних княжінь.

В часи Ольги розбудовувався, прикрашався і зміцнювався стольний град Русі. З князюванням Ольги можна пов'язувати настання другого етапу в розвиткові давньоруської державності. Він ознаменувався візитом Ольги до Константинополя близько 946р. Уперше в історії глава Давньоруської держави ішов до Візантії на чолі мирного посольства. Результатом цього візиту укладення союзної русько-візантійської угоди, але очікуваного результату вона не дала. Незадоволена княгиня демонстративно запросила до Києва єпископа і священників з Німеччини. Коли ж місія прибула, виявилось, що справжніх намірів хрестити Русь Ольга не виношувала. Коли і за яких обставин стала християнкою сама княгиня, невідомо. Можливо, вона хрестилася у Києві, де вже була церква св. Іллі. Легенда про хрещення Ольги в Константинополі, ймовірно, народилася пізніше і була пов'язана з конкретними завданнями поширення християнства на Русі.

Loading...

 
 

Цікаве