WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Буковина в роки другої світової війни - Курсова робота

Буковина в роки другої світової війни - Курсова робота

РЕФЕРАТ

На тему: "Буковина в роки другої світової війни"

Чернівці 2007

Період Другої світової війни є одним із найбільш складних і трагічних в історичній долі Буковини, як і всієї України. На цій території тільки в 1940-1944 рр. відбулася трикратна зміна влади. При чому у всіх випадках вона була чужою, окупаційною. Вона менше всього турбувалася про щастя і добробут місцевого населення, хоча кожна з них намагалася виставити себе благодійницею – визволителькою із-під чужинського ярма. Однак ці зміни державної влади на території Північної Буковини і Хотинщини не призводили до поліпшення економічного і політичного становища корінного населення, до стабілізації української нації, до становлення її державною нацією.

Буковинці впродовж багатовікової історії прагнули встановити історичну справедливість, возз'єднатися зі своїми єдинокровними братами за Дністром і над Дніпром. 3 листопада 1918 р. на вічі в Чернівцях, а 22-30 січня 1919 р. вибухом Хотинського повстання вони заявили про своє бажання стати складовою частиною незалежної української держави. Однак здійснитися цим прагненням у ті роки не судилося. Ця споконвічна мрія збулася 28 червня 1940 р., коли на територію Північної Буковини і Бессарабії вступила Червона армія і тут була встановлена радянська влада. Однак наукова література радянського періоду розглядала встановлення радянської влади в Північній Буковині і Хотинщині, як суцільний позитив. Вона зовсім не торкалася, або торкалася побіжно, таких важливих питань, як політичні репресії, масові депортації, заборона та ліквідація політичних партій, національно-культурних та спортивних товариств, становлення диктатури однієї партії, нав'язування комуністичної ідеології, руйнування церкви, винищення служителів культу та української інтелігенції, русифікації суспільства тощо. Всі згадані заходи, які широкомасштабно проводилися в новоутвореній області, влада пояснювала ворожим капіталістичним оточенням, загостренням класової боротьби, нагальною необхідністю нещадного винищення "ворогів народу", ізоляції "антирадянських і контрреволюційних елементів", "іноземних шпигунів", "зрадників батьківщини", нейтралізації буржуазних елементів у містах і селах. У відкритій пресі названі заходи згадувалися у загальних фразах, без особливої розшифровки деталей і подробиць.

Як румунська окупаційна влада, так і радянська, не рахувалися з інтересами корінного населення, застосовували жорстокий терор, в якому значне місце займало фізичне винищення людей, арешти і засудження інакомислячих, розстріли і депортації за межі області під час румунської окупації та у віддалені райони СРСР за часів радянської влади

Ці екстраординарні події відбувалися в час, коли в Європі уже бушувало вогнище Другої світової війни, яке 22 червня 1941 р. перекинулося і на територію Радянського Союзу. Війна винищувально-руйнівним котком два рази прокотилася Північною Буковиною і Хотинщиною, як і всією Україною, і завдала їй величезних матеріальних і моральних збитків та людських втрат. Північна Буковина і Хотинщина стали не тільки зонами, а й активними учасницями воєнних дій.

Українське населення Буковини напередодні Другої світової і німецько-радянської воєн по різному сприймало встановлення радянської влади, залежно від того, хто що втрачав і хто що одержував в результаті тих організаційно-господарських заходів, які вона проводила. Партійні і владні органи, щоб схилити на свій бік бідне і середняцьке селянство, міських робітників та службовців, вели широку письмову й усну пропаганду та агітацію, яка проникала в усі закутки, намагаючись охопити своїм впливом кожну свідомо мислячу людину.

У цій пропаганді, по-перше, нищівній критиці піддавався капіталістичний лад, котрий існував, "жирів і багатів за рахунок поту і крові робітників та селян", при якому скільки б робітники не працювали, наслідками їхньої праці завжди користувалися експлуататори – бояри і капіталісти, а робітники та селяни і їхні діти залишалися голодними, темними, обірваними та безправними. По-друге, нещадно критикувався жорстокий національний гніт, минуле безправ'я і темрява українського народу, примусова румунізація громадян, заборона українського слова, української пісні, школи, книжки, навіть національного одягу. По-третє, всіма доступними барвами малювалася жорстокість жандармерії і сигу-ранци, як катівень трудового народу, основної опори окупаційної румунської влади.

Оскільки всі ці звинувачення мали під собою реальний ґрунт, вони знаходили пози-тивний відгук у серцях "визволених із боярської неволі" буковинців та бессарабців.

Активно проповідувався принцип соціалізму: "Від кожного за його здібностями, кожному за його працею!", рівноправність націй і рас, жінок і чоловіків в усіх галузях господарського, державного, культурного і громадсько-політичного життя, пропагувалось право громадян на працю, відпочинок, освіту, матеріальне забезпечення в старості. Людям щоденно твердили, що вони починають будувати своє нове, вільне, щасливе життя. Ці твердження підкріплювались деякими практичними заходами, які мали демонструвати, що нова влада слів на вітер не кидає.

Переселяючи робітничі сім'ї з підвалів у впорядковані квартири, роздаючи сільській бідноті поміщицькі землі, призначаючи сільських бідарів головами і секретарями сільрад, членами виконкомів, організовуючи українські педагогічні, фельдшерсько-акушерські школи, музучилища, учительський інститут, реорганізовуючи румунський університет, перевівши 406 шкіл на українську мову викладання, відкривши будівельний і кооперативний технікуми, влада набувала авторитету. Водночас вона вела велику роботу по ліквідації малописьменності і неписьменності, відкривала дитсадки і дитбудинки, сільські клуби і будинки культури, бібліотеки і хати-читальні, кінотеатри, музеї. Почали діяти український драмтеатр і обласна філармонія. Це був великий позитив, який міг прихилити до радянської влади багатьох. Позитивно було сприйнято безплатне навчання і медична допомога.

Та водночас з проведенням цих заходів, проповідуванням широких прав і свобод громадян СРСР, у багатьох документах звучали грізні заклики "вести рішучу боротьбу з усіма ворожими елементами та їх прибічниками і викривати їх ворожі дії!". За ним йшли жорстокі репресивні заходи – арешти, суди, заслання, спецпоселення, які наводили жах на кожну людину, бо ніхто не був гарантований, що його завтра не заарештують і не вивезуть в Сибір, на Колиму чи Чукотку. Перелякане населення новоутвореної області металося у пошуках виходу із ситуації, в яку потрапило не зі своєї волі, і часто опинялося у в'язницях і концтаборах, які за своїми умовами і жорстокістю значно перевершували румунські.

Арештам піддавались власники значних матеріальних цінностей, службовці колишніх румунських державних установ, керівники і члени політичних партій, члени студентських, національних культурно-освітніх і спортивних товариств. Особлива нагінка велася на Організацію Українських Націоналістів, на тих, хто до неї належав або мав з нею якісь стосунки.

Тим часом націоналізація фабрик, заводів, банків, страхових компаній призвела до того, що в населення пропав інтерес до ефективного і раціонального господарювання. Виробництво промислової продукції на підприємствах різко впало. Магазини спорожніли. Товари подорожчали. Все це викликало величезне невдоволення у місцевого населення. Уже в липні 1940 р. ціни на продукти харчування та інші товари широкого вжитку виросли в середньому на 250-300 процентів. У зв'язку з тим, що промтоварні і взуттєві магазини з перших днів приходу Червоної армії за вказівкою партійних органів були закриті, ціни на ці товари зросли в десятки разів.

Вчасно і цивілізовано не було вирішено питання про місце проживання громадян, які переходили з-під юрисдикції однієї держави до іншої. Лише порядок переселення німців був у загальному обумовлений "Довірчим протоколом", підписаним у Москві Молотовим і Ріббентропом 28 вересня 1939 р. Була також укладена угода між урядами СРСР і Німеччини про евакуацію осіб німецької національності з території Бессарабії і Північної Буковини на територію Німеччини. Нею визначалося, чим репатріанти могли виїжджати і що вивозити.

Значно гірша ситуація склалася з румунами, молдаванами, євреями і українцями, які не встигли виїхати з Північної Буковини і Бессарабії до приходу Червоної армії, тепер, не одержуючи вчасно дозволу на виїзд, вдавалися до нелегального переходу кордону і гинули від куль прикордонників, або потрапляли до в'язниць.

Розподілена поміщицька і монастирська земля, колгоспні і радгоспні поля, використовувались малопродуктивно, а колективізація замість того, щоб гуртувати, об'єднувати селян, кидала між них полум'я розбрату і ворожнечі, яке дало себе знати відразу ж після відступу Червоної армії в липні 1941 р. самочинними розправами населення над організаторами колгоспів і рядовими колгоспниками.

Готуючись до війни і забезпечуючи вільний простір для маневру військ, Раднарком СРСР і ЦК ВКП 30 жовтня 1940 р. довели до республік, а Раднарком УРСР і ЦК КПУ 6 листопада 1940 р. – до областей план внутріобласного сільськогосподарського переселення, за яким треба було переселити 2217 господарств., а за постановю від 17 грудня 1940 р. треба відселити ще 2427 господарств з 800-метрової прикордонної зони.

Loading...

 
 

Цікаве