WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Східно-словянскі племенні союзи - Курсова робота

Східно-словянскі племенні союзи - Курсова робота

Уличі і Тиверці

Над Чорним морем, від Дніпра по устя Дунаю були оселі уличів і тиверців. Уличі або угличі сиділи зразу тільки над Дніпром, на низу, пізніше перейшли над Бог і Дністер. Причиною їх переселення був мабуть натиск степових орд, що йшли від сходу і примушували осілу людність відступати на захід, а може також стріча з київськими князями, що хотіли накинути їм свою владу.

Про тиверців не знаємо нічого певного. Можливо, що давні їх садиби були над Дністром, який у греків мав ім'я Тирас; на р. Богу є також містечко Тиврів, що нагадує їх ім'я. Пізніше дійшли вони до Дунаю. І уличі й тиверці доходили до самого моря, але пізніше під наступом кочовиків мусили уступити на північ і захід. Літописець каже, що ті племена бути дуже численні, "було множество їх"; пізніше залишалися по них тільки пусті городища.

Уличі і тиверці замешкували степову смугу й можемо здогадуватися, що найбільше займалися ловами і скотарством. У степах було повно дикої звірини, диких кіз, оленів, лосів, диких коней, турів, зубрів; ловецтво давало великі користі. Степові народи також залюбки займалися скотарством і на буйних травах випасали стада овець. Але це було можливе тільки в спокійні часи; як же явився докучливий ворог-кочовик, спокійна людність втікала й шукала інших безпечніших осель. На місці залишалися тільки ті, що легковажили собі всяку небезпеку й у боротьбі шукали собі прожитку. В дещо пізніші часи, в XII—XIII ст., у чорноморських степах жили таємничі бродники, плем'я українського роду, але життям своїм подібні до турецьких кочовиків; вміли вони встоятися серед грізних хвиль чужостороннього наїзду й утримувати в диких полях традицію слов'янського населення — гідні попередники запорожців.

Уличі й тиверці мали своє значіння й через те, що найближче були до грецьких поселенців на березі Чорного Моря і могли бути посередниками в ширенні геленської культури між слов'янами. Через них ішли до дальших племен усякі грецькі вироби, посуд, металеві предмети, одежа, прикраси; як перше між скитами й сарматами, так тепер між ними траплявся певно тип "полу-греків" або згеленізованих "варвар", що поширювали вищу цивілізацію серед примітивного населення.

Під наступом кочовиків частина наших південних поселенців відплинула на північ. Там вони скріпили колонізацію полян, деревлян і дулібів. Пізніше в неспокійній історії України повторялося ще не раз те саме: степова людність мандрувала на північ, у безпечнішу лісову смугу, і там загущувалося населення. Лісові землі були немов збірником, де переховувалася сила українського народу у грізні моменти; коли ж на полудні, у степах ворожі орди знову ослабли, сини і внуки переселенців верталися на давні місця. Інша частина степових слов'ян пішла в напрямку на Карпати й осіла в семигородських горах та на Закарпатті.

4.5. Дуліби

В області Буга було плем'я дулібів. Значіння цього імені неясне. У деяких слов'янських мовах (російській, болгарській) слово "дулеб", "дулуп" означає дурного, неповоротного чоловіка. Може це мало почесне ім'я дали цьому племені рухливі сусіди, що насміхалися з дулібів; що вони мало підприємливі, неповоротні. Дуліби, як і їх сусіди деревляни, жили в великих лісах і також не скоро могла дійти до них вища культура. ВVI столітті дуліби дісталися під владу аварів. Сильні, добре відживлені степовики знущалися в дикий спосіб над тихими мешканцями лісів, навіть до возів своїх запрягали дулібівських жінок. Але згодом авари-обри пропали без сліду, а витривалі дуліби залишилися панами у тихій, волинській стороні.

Мешканці Побужжя звалися також бужанами; дотепер над Бугом, недалеко Бужська є село Побужани. Здавна у тих сторонах було багато городів, що стояли або по високих горбах серед ліса, або на островах серед недоступних багон і мочарів. Один з тих городів Волинь над Бугом дав назву племені волинян і цілій волинській землі. Поселян з околиць міста Луцька називали лучанами: це ім'я наводить візантійський імператор Константин Порфирородний. На захід від Буга над р. Гучвою стояв город Червен, від якого ціла околиця дістала назву червенських городів.

4.6. Хорвати

Серед слов'янських племен наш найдавніший літописець згадує також хорватів, але докладніше про них не оповідає нічого. Пізніше є коротенька згадка, що Володимир Великий 993 р. ходив походом на хорватів. Це й усе, що знаємо про це плем'я з наших джерел. Не подано навіть, де були оселі хорватів. Але візантійський цісар Константин Порфирородний, що знав багато про наші землі, каже, що між Німеччиною (Баварією) та Угорщиною лежить країна, що зветься Біла Хорватія. Деякі учені твердять, що Константин мав на думці Карпати й що тут жили хорвати; назви Карпат і хорватів подібні до себе. Інші дослідники здогадуються, що мова йде тут про південно - слов'янських хорватів; що вони зразу жили на Підкарпатті, а пізніше переселилися звідси на південь. Була й така думка, що від хорватів походять лемки, що й дотепер відрізняються своїм окремнім говором.

Отже справа хорватів неясна й мабуть ніколи не буде вияснена. Велика це шкода для нас бо не знаємо, хто жив на землях над Дністром і Сяном. Ці околиці були дуже густо заселені вже в часи неоліту; мало не в кожному галицькому селі знаходяться предмети з кам'яної доби, крем'яне знаряддя і різнорідний посуд, є також доволі знахідок бронзових і залізних з доісторичних часів. Здавна було тут розвинене життя, був місцевий промисел, були оживлені торгові шляхи. У різних місцях є городища й вали, що свідчать про те, що населення уміло боронитися й організуватися. Такі городи як Перемишль, Звенигород, Теребовля. Галич існували вже у дуже давні часи.

Висновок

Перед нами малюється вже така етнографічна карта східної Європи, яка усталилася по тих, ближче нам незнаних сторіччях переселенчих хвилювань, припливів та відпливів населення, залежно від того, якими культурно-організаційними силами вони розпоряджали.

Над Ільменським озером на півночі жили словіни, на південь від них, поміж Чудським озером, верхньою Волгою й Дніпром — кривичі, над західною Двиною— полочани, в басейні горішньої Оки — вятичі, на південний захід від них, поміж Дніпром і Сожею — радимичі, на північний захід від них, над Прип'яттю і Березиною — дреговичі.

Всі ті племена стали згодом підніжжям для повстання двох східнослов'янських народів — москалів та білорусів.

На південь від них жили східнослов'янські племена, що з них повстав український народ. Були це: деревляни, що жили поміж Горинню, Припяттю, Дніпром і Тетеревом, поляни, на правому березі Дніпра, поміж Ірпенню й Россю, з головним городом Києвом, сіверяни на лівому березі Дніпра, по р. Десні, Сеймі й Сулі, в нинішній Чернігівщині й Полтавщині. Дуліби, бужани або волиняни, жили за Случею, в нинішній Волині, Холмщині й Підляшші, а може й у нинішній Галичині, тиверці — поміж Богом і Дністром, та уличі — над морем, поміж Дніпром і Богом. У нинішній Галичині жили хорвати.

Список літератури

  1. Аркас М.М. Історія України-Руси – К., 1990

  2. Залізняк Л. Нариси історії України – К., 1994

  3. Історія України. Навальний посібник – К., 1997

Loading...

 
 

Цікаве