WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Східно-словянскі племенні союзи - Курсова робота

Східно-словянскі племенні союзи - Курсова робота

Над Ільменським озером на півночі жили словіни, на південь від них, поміж Чудським озером, верхньою Волгою й Дніпром — кривичі, над західною Двиною— полочани, в басейні горішньої Оки — вятичі, на південний захід від них, поміж Дніпром і Сожею — радимичі, на північний захід від них, над Прип'яттю і Березиною — дреговичі.

Всі ті племена стали згодом підніжжям для повстання двох східнослов'янських народів — москалів та білорусів.

На південь від них жили східнослов'янські племена, що з них повстав український народ. Були це: деревляни, що жили поміж Горинню, Припяттю, Дніпром і Тетеревом, поляни, на правому березі Дніпра, поміж Ірпенню й Россю, з головним городом Києвом, сіверяни на лівому березі Дніпра, по р. Десні, Сеймі й Сулі, в нинішній Чернігівщині й Полтавщині. Дуліби, бужани або волиняни, жили за Случею, в нинішній Волині, Холмщині й Підляшші, а може й у нинішній Галичині, тиверці — поміж Богом і Дністром, та уличі — над морем, поміж Дніпром і Богом. У нинішній Галичині жили хорвати.

4.1. Поляни

Центральне становище поміж українськими племенами займали поляни. Їх назву виводять від "поля", хоча це зовсім не відповідає природі краю, що його в IX сторіччі заселювали поляни. Поправді, "польова" смуга Полянської землі тяглася тільки поміж р. Россю і Случчю; далі на північ простяглася вже лісова смуга й поволі переходила в непролазні пущі Полісся. Сам полянський Київ лежав "у лісі на горах, над рікою Дніпровською" і "був довкола городу ліс і бір великий". Так і видно, що поляни первісне мешкали в польовій (степовій) смузі Росі й щойно пізніше, може під натиском кочових орд, посунулися на північ, приносячи сюди свою первісну назву.

Полянська територія так само як і кількість полянського племені, були невеликі. В часи розселення займали вони, під тим оглядом, останнє місце поміж українськими племенами та їх територіями. А все ж таки саме полянам припала почесна роль державно-творчого ядра, безспірної колиски української державності.

Перевага полянського племені над іншими тим, що коли інші "жили звірським способом", то поляни "були мудрі й підприємливі" та берегли "тихих і скромних звичаїв своїх предків". Треба підкреслити культурну перевагу полянського племені, яку завдячували вони може не так збереженню старих традицій, як безпосереднім зв'язкам з культурними народами того часу. Осівши над "великим шляхом з варяг до греків" — Дніпром, у місці, де вливаються до нього найбільші притоки — Прип'ять і Десна, маючи за собою захист лісової смуги, вони дуже скоро ввійшли в культурні й торговельні зв'язки, до яких іншим українським племенам не було доступу. Треба сказати, що в полянських руках опинився такий важний осередок, як Київ, що в ньому здана скупчувалася торгівля з норманами від півночі, хозарами, а через них і арабами на сході й нарешті з Візантією, а через неї й цілим культурним світом того часу.

Подібно, як стародавній Єгипет був "дарунком Нілу", Месопотамія завдячувала свій культурний розвиток Євфратові й Тигрові, а велика Римська Імперія своєму положенню над Середземнім морем, так і Полянська земля, що стала зав'язком великої Київської Держави, завдячувала свій розвиток своєму географічному положенню, на перехрестю водних і сухопутних шляхів.

Товар, що спливав до Києва водами Дніпра та його приток, ішов по Прип'яті у привислянські землі, через західну Двину, Ловать й інші ріки до Балтійського моря, а Десною і Сеймом у землі над Окою й Волгою та Доном. У Києві перехрещувалися теж сухопутні шляхи на Галич і Угорщину через Білгород і Василів, на Волинь і Польщу через Білгород і Корчеськ, на Поволжя через Чернігів і Курськ, на Донеччину через Переяслав на південь, до Чорного моря, трьома шляхами — грецьким, соляним та залозним.

Це корисне географічно-господарське положення дало полянській землі провід у Наддніпрянщині, а згодом зробило її осередком великої Української Держави.

4.2. Сіверяни

Плем'я сіверян мало свої оселі по лівому боці Дніпра, над Десною, Сеймом та Сулою. Сівер означає північ; може і звідси пішла назва сіверян, що в перші часи слов'янського розселення зайшли найдальше на північ. Територія їх сягала у великі, неперехідні пущі над Десною та її притоками. Ця лісова країна давала тутешнім поселенцям охорону і безпеку від нападів степовиків; у недоступній глуші, серед ніколи не рубаних борів могли спокійно жити й зростати слов'янські оселі. З лісової смуги сіверяни виходили й на південь у луги, переходили ріку Сулу й ішли далі у степи. В часи, коли ще чорноморські степи не були залиті ордами степовиків, слов'янська людність на Лівобережжі сягала далеко на південь, аж по Дон і Донець та Азовське море. Арабський історик Баладурі в IX ст. називає Дон "слов'янською рікою", а другий арабський письменник Масуді в половині Х сторіччя каже про Дон, що "береги його заселює численний слов'янський народ". З Донеччини слов'яни посувалися ще далі аж до гирла Волги й Каспійського моря; у хозарській державі, що мала тут свій осередок, була досить значна слов'янська людність. Чи тими першими колонізаторами лівобічних степів були сіверяни, цього не знаємо напевно, бо давній літопис не займається тими околицями; якщо не вони, то якесь плем'я близько з ними споріднене.

Про культуру сіверян висловлюються дуже неприхильно. "Радимичі, в'ятичі і сіверяни мали такі самі звичаї: жили в лісі, немов які звірі, їли все нечисте, не знали сорому перед батьками й невістками. І шлюбів у них не було, а ігрища між селами; сходилися на ці ігрища, на танки і на всякі бісові пісні, і тут викрадали собі жінки, хто з ким змовився; мали по дві й по три жінки". Це наївне оповідання літописця-ченця відкриває нам цікаву картину старовинного слов'янського побуту, коли ще не існували прийняті основи громадянського життя. Сіверяни жили в глибоких пущах, далеко від шляхів культури й звичаї їх залишилися суворі й примітивні, незрозумілі для культурних племен. Їли все нечисте; нечистим уважали тоді м'ясо деяких звірят, напр. бобрів, вивірок, хом'яків; сіверяни мабуть не перебирали в їжі, споживали, що попало, — але сьогодні ми не рахували б їм цього за великий гріх. Таке саме було і з сіверянським подружжям. Звичай викрадати ("умикання") дівчат був у багатьох старовинних народів, — знаємо його хоч би з загально відомого оповідання про заграблення сабінок у давнім Римі; кожна доба мала свої окремі звичаї. Сьогодні шкодуємо тільки, що нічого ближче не знаємо про сіверянські ігрища і танки і "бісівські пісні" — це найдавніша згадка про пісню на Україні.

4.3. Деревляни

На захід від полян жили деревляни, їх оселі були над Прип'яттю та її південними притоками. Назву деревлян виводять від лісів, у яких вони мешкали; край цей називали навіть "Деревами". Це плем'я також визначалося старовинними, примітивними звичаями. Літописець не жалує їм, так само як сіверянам, різких слів: "Деревляни жили звірячим способом, жили по худоб'ячому; убивали один одного, їли все нечисте, шлюбу в них не було, а викрадали біля води дівчата". Полісся, де жили деревляни, це дотепер країна великих лісів і недоступних багон; підчас весняних розтопів озера покривають половину краю. У давні часи країна над Прип'яттю була ще більше багниста; старовинні письменники думали навіть, що тут було одно величезне озеро. І давні пущі були ще більше густі й непрохідні, як теперішні ліси, проріджені вже протягом століть. Люди, що тут проживали, були відрізані від цілого світа, навіть до недалекого Києва дороги не було. Жили простим життям, займалися найбільше ловецтвом і рибальством, так як теперішні поліщуки в багнистих околицях. Хліборобство було можливе тільки на вище положених місцях і там, де ліси рідшали. Тому й звичаї деревлян були суворі, так, що можна уважати їх за варварів.

Переховуються нам відомості про вигляд древлянських осель: хати були покриті стріхою, в дахах роблено голубники для голубів. З громадянського життя деревлян знаємо те, що вони мали своїх князів, а навіть дійшло до нас ім'я одного з них — Мал, що вів війну з княгинею Ольгою. "Наші князі — добрі, вони збагатили деревську землю", чванилися деревляни. Це плем'я було таке прив'язане до своїх звичаїв і давнього устрою, що дуже неохотно ставилося до спроб об'єднання з Києвом; Ігор і Ольга мусили вести з деревлянами криваві війни.

Loading...

 
 

Цікаве