WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Галицько-Волинське князівство - Курсова робота

Галицько-Волинське князівство - Курсова робота

__________________________________________________

3. О.Д.Бойко. Історія України, посібник. - Київ, 1999. С.77.

4. Там само. – С. 76-77.

5. Там само. – С. 79.

Цей князь приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.

На рубежі 13-14 ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева – князя Юрія I (1301- 1315 рр.). За період правління Юрій I стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут. За словами польського середньовічного історика Яна Длугоша, Юрій I був "людиною спритною і шляхетною, щедрою до духовних осіб. Під час його правління Русь користувалася благами миру і величезного добробуту."(6)

Наступниками Юрія I стали його сини – Андрій та Лев II (1315 – 1323 рр.). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, дуумвіратом, і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з Польською державою та Тевтонським орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиординську спрямованість.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяло:

1. Вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів).

2. Необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга.

3. Енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199 – 1205 рр.) та Данила Романовича Галицького (1238 – 1264 рр.).

4. Існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

___________________________________________________________

6. О.Д. Бойко. Історія України. – Київ, 1999р. – С.79.

2. Видатні політичні діячі Галицько-Волинської землі. Основні напрямки зовнішньої та внутрішньої політики.

В Галицько-Волинському князівстві державна влада належала великому князю, який спирався на бояр землевласників та міський патриціат. І князь, і феодальна верхівка були пов'язані спільними класовими інтересами, що згуртовували їх проти селян, дрібних бояр та нижчих верств городян. Разом з тим між князем і боярством точилася постійна боротьба за владу. Князь намагався зосередити в своїх руках усі державні функції й стати "самодержцем", бояри – обмежити його владу та зробити виконавцем своєї волі.

Галицько-Волинські володарі розглядали князівство як свою "отчину", а себе як "уроджених князів". Нерідко вони титулувалися "великими князями". Після коронування Данила в 1253 р. літописець постійно й послідовно називає його королем; титулом "короля Русі" користувався Юрій Львович. З початку 14 ст. Галицько – Волинські князі починають титулуватися володарями землі "божою милістю". Так, Андрій і Лев Юрійовичі називають себе "божою милістю князі всієї землі Русі".

Князь здійснював усі функції державної влади – законодавчу, виконавчу, судову, тому літописець називав його "самодержцем".

Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199р. придушує опір великих бояр і об'єднує Галичину і Волинь. Сміливий воїн, талановитий політик, жорстокий, а інколи навіть жорстокий володар, князь веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі.

Недарма літописець назвав Романа великим князем, "царем на Русі", "самодержцем всея Русі", причому слово "самодержець" вперше в літописі вжито стосовно нього. Цей титул, перекладений з грецького титулу візантійських імператорів – автократом, засвідчив зміцнення позиції великого князя, підпорядкуванням ним непокірних боярських угруповань. Саме у Романа Мстиславича шукав притулку імператор Візантії Олексій III Ангел після завоювання Константинополя хрестоносцями.

З часом Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені, про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204 р. в обмін на прийняття князем католицизму коронувати його.(7) Галицько-Волинський князь втягується у жорстоку боротьбу між Гогенштауфенами і Вельфами, яка загострилася у тодішній католицькій Європі. Проте не тільки мечем здобував собі славу Роман. В останні роки життя він модель підтримки "доброго порядку" на Русі. Відповідно до цього проекту планувалося припинення князівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зовнішнім ворогам, запровадження майорату та вибори київського князя шістьма найбільшими

_______________________________________________

7. Курс лекцій. Історія України. – Київ, 1991 р. – С.69.

на Русі князями.

Автор літопису пише про те, що великий князь Роман ("одолів усі поганські народи, мудрістю розуму додержуючи заповідей Божих. Він-бо кинувся на поганих, як той лев, сердитий же був, як рись... переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як тур, бо він ревно наслідував свого предка Мономаха...")(8)

Роман здобув собі славу сміливими й успішними походами на половців та литовських князів. Згодом він втрутився в боротьбу між гельфами та гібелінами, виступивши на боці Філіпа Швабського Гогенштауфена, який боровся за владу в імперії з Оттом IV Саксонським, союзником пап. На шляху до Саксонії Роман Мстиславич загинув у випадковій сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихотсом на Віслі (1205).

Смертю Романа скористалися галицькі боярські угруповання, які не допустили до влади Романової вдови та його малолітніх синів Данила і Василька. Як тільки княжичі підросли, вони розпочали з боярством тривалу і запеклу боротьбу за престол Волині, а пізніше і Галичини. Оскільки політично безпринципні боярські угруповання йшли на угод із угорськими королями, боротьба Данила і Василька Романовичів проти бояр, за об'єднання галицько-волинських земель набувала характеру визвольної війни за державну незалежність. Романовичі спиралися на широкі кола населення і на ту частину бояр, яка розраховувала на покровительство князів. Їх підтримали містичі – міські купці і ремісники, в тому числі іноземні поселенці у деяких найбільших містах: вони були прихильниками не боярського свавілля, а міцної князівської влади. Для перемоги Романовичів істотне значення мала позиція селян – общинників, які входили до княжого пішого війська. Князь намагався створити центральний апарат управління з вірних собі бояр. В ньому найпомітнішою фігурою, своєрідним заступником князя у військових, адміністративних і судових справах став "двірський". Ця посада відповідала західноєвропейському палатинові. Вдосконалюючи державний апарат, прямуючи до спеціалізації його ланок, князі спиралися і на досвід інших країн. Так деякі посади при дворі Данила Романовича були запроваджені за аналогією до Візантії і західних сусідів.

Внаслідок тривалої боротьби Данилові Галицькому вдалося подолати ті угруповання галицьких і перемишльських бояр, які орієнтувалися на підтримку Угорського королівства. (У 1237 – 1238 рр. Данило остаточно укріпився в Галичі. Волинь він залишив молодшому братові Василькові, який у всіх важливих справах діяв спільно з Данилом.)(9) Данило розгромив тевтонських рицарів Добжинського ордену, що захопили місто Дорогочин над Бугом, і взяв у полон магістра ордену Бруна. За літописом, Данило перед боєм проголосив: "Не личить держати нашу батьківщину крижевникам (хрестоносцям)". Незадовго до зруйнування Києва Батиєм Данило укріпився в Києві і доручив управління тисяцькому Дмитрові, досвідченому і хороброму воєводі, якому і довелося керувати обороною міста.

___________________________________________________

8. Історія України. Від.ред. Ю.Сливка. - Львів, 2003 р. – С.85.

Столицею князівства Данило Романович обрав свою нову резиденцію Холм, де побудував оборонні споруди, церкви, заклав гарний парк. Літописець висвітлює планомірний, цілеспрямований характер містобудівельної діяльності Данила та його брата Василька Романовича. За їх наказом були споруджені міста-замки Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.

Фортифікація і будівельна діяльність Романовичів була дуже своєчасною. У період монгольського нашестя Данила Галицького не було в князівстві: він перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку цих держав до утворення анти монгольського воєнного союзу.

Коли полчища Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на рідні землі. Тут його чекали не тільки значні демографічні втрати, руїни та згарища, а й чергове зіткнення зі свавіллям галицьких бояр, які запросили на престол маріонеткового чернігівського княжича Ростислава. ( Одержавши 1245 р. у битві під галицьким містом Ярославом перемогу над військами Ростислава, Данило знову відновлює єдність Галицько-Волинського князівства.)(9) В тому ж 1245 р. князь змушений їхати до Золотої Орди, щоб одержати ярлик на управління землями. Формально визначивши залежність від хана, Данило намагався тим самим виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару по золото ординцях. Географічна віддаленість від Орди створювала для цього сприятливі умови: сюди майже не навідувалися ханські баскаки, тут не проводилися тотальні переписи населення з метою обкладення даниною; головний обов'язок князя полягав лише у наданні хану допоміжних збройних формувань під час його походів на Польщу та Литву. За цих обставин Данило мав змогу сконцентрувати увагу на посиленні боєздатності, внутрішньому зміцненні та централізації князівства.

Loading...

 
 

Цікаве