WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Запорізька Січ - Курсова робота

Запорізька Січ - Курсова робота

Судове слідство проходило таким чином: у назначений день і час у зал засідань суду являлись судді. Склад колегію суду міг бути і неповним. Важливим було, щоб був присутнім голова. Судив суддя, інші члени колегії виконували роль радників. Викликані сторони пред'являли своїх свідків і необхідні докази. Перше слово надавалось позивачу, тобто обвинувачу, який повинен був викласти суть скарги і прохання, які обов'язково заносились у протокол. Потім починався допит обвинуваченого. Судове засідання являло собою дискусію сторін. Тут представлялись докази, у тому числі речові, покази свідків, різного роду виписки із офіціальних книг. Суд міг по власній ініціативі або по проханню однієї із сторін зробити очну ставку, назначити експертизу. Суд мав право назначити одній із сторін "квестію", після якої дискусія продовжувалась до тих пір, поки діло становилось для всіх ясним. Лишень після цього суд по своїй ініціативі або по пропозиції присутніх у залі суду громадянам звертався до статей закону, у відповідності з якими виголошував вирок, який раніше називався "декретом".

Декрет звичайно постановлявся єдиноголосно, але були випадки, коли він приймався більшістю голосів. У Х/ІІ столітті "декрет" видавався обвинувачу. Звинувачений міг отримати його копію. А у Х/ІІІ столітті декрети про вищу міру покарання ("страта по горло")підлягали обов'язковій апробації у вищестоящому суді, після чого приводився до виконання. Тоді ж існувала можливість винесення вироку заочно. Обвинувач міг сам затримати осудженого і вимагати від нього виконання декрету. Не виключалась можливість заключення мирних угод як до, так і після постановлення декрету. Але таке примирення або угода на зміну "ціни покарання" повинно було проходити при свідках.

На відміну від примирення сторін, рішення третейського суду базувалось не на законі, а на звичаї. Крім того, третейський суд вирішував справи переважно цивільно-правового характеру.

Люба із сторін, невдоволена декретом, могла звернутись у порядку апеляції до вищестоящого суду. Подача такої скарги призупиняла дію декрету. У відповідності З "Інструкцією судам" гетьмана Д. Апостола і Правам, по яким судиться український народ, установлювались терміни подачі апеляції: в Сотенний суд - 15 днів, Полковий - 6 тижнів, Генеральний - 7 днів. Апелянт, що подав скаргу, не мав права доповнювати матеріали розглянутої справи. Якщо ця скарга визнана вищестоящим судом безпідставною, людина, яка подала цю скаргу, оплачував іншій стороні певну винагороду. Крім того, він повинен був оплатити судові витрати у подвійному розмірі суду. Суддя, вирок якого був відмінений, виплачував апелянту усю суму, витрачену на процедуру в апеляційному суді, у потрійному розмірі. Винний суддя звільнявся від займаної посади.

Не важко побачити, що процедура українського суду в Х/ІІ - Х/ІІІ століттях стояла на високому рівні. Багато з її рис досягали рівня сучасних європейських країн, а у ряді питань (дострокове звільнення, кримінальне осудження) стояли вище. Були у ній і недоліки. По-перше, багато з них являлись недоліками процесуального права тогочасної Європи, а по-друге - вони відображали рівень тогочасної української юриспруденції. Ряд з них підлягав усуненню і були б усунені у скорому часі. Але процес возз'єднання України з Росією і особливо з приходом до влади Петра І не дозволив це зробити. На територію України було розповсюджено законодавство Росії, яке нерідко вступало у протиріччя з звичаєвим правом України і тими нормативними актами, які застосовувались у судах.

Висновок.

Козацтво – явище дуже цікаве, але дуже складне. Внаслідок своєї оригінальності, а також дякуючи гучної ролі, відіграної їми в історії Східної Європи, воно звертало на себе увагу дуже давно; іми займались немало, але нез'ясованого все ж залишалось в ньому до останнього часу дуже багато, і в літературі з цього приводу вимовлялися не рідко судження дуже смутні та помилкові.

В загалі можна було б сказати, що козацька ера це боротьба народу проти поневолення, проти пригнічення особи та її моральних якостей, проти класової нерівності та нещадного використання людей як робочої сили, проти не свободи віри та духовного розвитку людей.

Підпорядкована Речі Посполитій, Запорізька Січ далеко не завжди враховувала Її волю. Вже наприкінці XVI ст. вона починає відігравати помітну роль у міжнародних справах. Зважаючи на Військо Запорізьке як на значну політичну силу. Московська держава, Туреччина, Венеція, Австрія, Крим встановлюють з Січчю постійні зв'язки.

Виборча демократична система, яка склалася на Запоріжжі, була історичною ниткою зв'язку нашої давньої історії та історії України козацької доби. До того ж Запорізька Січ з більшою інтенсивністю виробляла державно-національну традицію. Було зрозуміло, що жодна держава не буде захищати український народ, а лише грабувати й нищити його. Природно, виникла потреба створити свою державу, яка могла б бути більш гуманною до українців.

Через те Запорізька Січ відіграла таку велику роль у формуванні політично-державницької свідомості українців. Народ виробляв світоглядне переконання, за яким українська держава мусила мати демократичну владу, що повинна обиратись самим народом. У цьому полягає ще одна історична місія Запорізької Січі. Від неї залежала вся подальша ідейна державотворча діяльність українського народу, створення ним політично-державницьких прагнень і готовність до їхнього втілення в життя.

Таким чином, в організації козацького самоврядування, яке сформувалося в Запорізькій Січі, ми знаходимо зародок майбутньої української державності, яка заявить про себе в повний голос в роки Визвольної війни українського народу 1648—1654 років, а згодом відгукнеться і у ХХ столітті.

Література:

  1. Голобуцький Володимир "Запорозьке козацтво" — К.: Вища шк., 1994. — 539 с.

  2. Антонович В. "Розповіді про запорізьких козаків" – К., 1992.

  3. Грушевський М. "Історія української козаччини" / Вітчизна. – 1989. №1-11.

  4. А. Рогожин "Історія Держави та права" – К., 1996.

  5. П. Музиченко "Історія держави та права України" – Київ. – 1999.

  6. В.А. Смолій "Історія України" – К., 1997.

  7. Субтельний Орест Україна: історія. – К., 2001.

  8. Яворницький Д. "Історія запорізьких козаків" – К., 1990-1991. – Т.1-2.

  9. Голобуцький В. Запорізьке козацтво. К., 1994.

  10. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.). Львів,1992.— С. 171

  11. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.). Львів,1992.— С. 171.

  12. Кугутяк М. Галичина: Сторінки історії. Івано-Франківськ, 1993.

  13. Кульчицький В.С. і ін. Історія держави і права України. Навчальний посібник для вузів. Львів: Світ, 1996 рік.

  14. Мишецький С. Історія про запорозьких козаків. К., 1999. С. 72.

  15. Наріжний Н. Судівництво і кара на Запорожжі. К., 2000. С. 69.

  16. Полонська-Василенко Н. Запорiжжя XVIII ст. та його спадщина в 2-х т. -Мюнхен. 1965. т.1. С. 101.

  17. Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша запорозького. -Дн-ськ. 1994. С. 318, 334.

  18. Слабченко М. Соціально-правова організація Січі Запорозької. ВУАН, К., 1997. С. 26.

  19. Щербак В. О. Запорізька Січ як фактор консолідації українського козацтва до середини XVII ст. // УЇЖ. — 1995. — № 5. — С. 66.

  20. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. Львів, 1990-1992. Т.1-3.

1 Дашкевич М. П. Болоховская земля и ее значение в русской истории // Труды III Археологического Съезда, бывшего в Киеве. К., 1874. Т. 2. С. 120.

2 Документы и материалы по истории народов СССР. Законодательные акты Великого княжества Литовского XV — XVI вв, № 2. С. 14.

* Слово "козак" по-тюркски означає "вільна людина".

3 Grondski S. Historia belli cosacco — pohonici. Pestini, 1789. S. 15.

4 Kronika Marcina Bielskiego. T. 2. S. 882. ("mając wodzę kozaki tych tam miejse świadome").

5 Грушевський М. Історія України-Руси. К.; Л., 1909. T. 7. C. 89

6 Акты, относящиеся к истории Западной России. Т. І. C. 170.

* Мається на увазі шляхта. — В. Г.

7 Киевская старина. 1882. Апрель. Рукопись Н. В. Гоголя и А. А. Скальковского.

8 Акты, относящиеся к истории Западной России. T. l. С. 170.

9 Grondski S. Historia belli cosacco — polonici. S. 21.

10 Архив Юго-Западной России. К., 1876. Ч. VI, т. 1. С. 45 — 47.

11 Архив Юго-Западной России. К., 1890. Ч. VII. Т. 2. С. 368. Порівн.: Архив ЮЗР. Ч. VII, т. 1. С. 82, 95.

2

Loading...

 
 

Цікаве