WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Запорізька Січ - Курсова робота

Запорізька Січ - Курсова робота

ПЛАН:

Вступ.

1. Передумови виникнення українського козацтва.

1.1. Думка М.Грушевського щодо походження козацтва

1.2. Думка інших істориків щодо розвитку козацтва

1.3. Уходництво

1.4. Розвиток господарства та січі в цілому, соціальні та економічні проблеми

2.Адміністративна влада Запорізької Січі

2.1.Особливості адміністративного устрою на Січі

2.2.Козацьке самоврядування

3. Суд і судочинство на Запорізькій Січі

3.1.Принципи судочинства

3.2.Судова діяльність в Запорізькій Січі

3.3. Розгляд справ у суді

Висновок.

Література:

Вступ

Важко назвати іншу тему з історії України, що викликала б такий великий інтерес, як історія запорозького козацтва. Йому присвячені численні наукові і популярні, історичні і літературні праці, твори образотворчого мистецтва, драматургії, музики, усної народної творчості.

Вже у XVI столітті з'явилися твори, автори яких прагнули з'ясувати причини виникнення козацтва, характер тогочасного суспільного устрою, взаємини між козаками та іншими верствами суспільства — селянством, міщанством, шляхетством, роль козаків в історичних подіях. Першою була хроніка Мартіна Бєльського (1494 — 1575).

Термін "козак" вперше згадується у джерелі XIII ст. (в початковій

монгольській хроніці 1240 року) і походить з тюркських мов. Він означав "одинокий", "схильний до розбою, завоювання". У словнику половецької мови "Соdeх Сumanicus" (1303 р.) "козак" перекладено як "страж, конвоїр".

Цікава така деталь. Східні старовинні джерела називають половців "жовтою ордою". Поклонялися половці Вічно Блакитному Небу. З 1055 року половці почали переможно оволодівати степовими просторами України. Йшли вони курінями (так в половців називалися роди), які ділились на коші (сімейства), і називались вони козаками ("ко" — небо", "зак" — захищати). З часом, коли половці почали приймати християнство, поганський термін "захисники неба" став непотрібним. Корінь слова "коз" (вільна людина) був зрозумілим та актуальним. В степу на південно-східних рубежах Русі в кінці XII ст. виникають військові об'єднання з русів і половців, які формувались не по родовій або етнічній ознаці, а як спільна сила, яка захищала кордони Київської Русі. В цьому середовищі народилося і слово "гетьман" (вожак).

Козаки, тобто спільні прикордонні загони половців та русів, стали тією силою, яка першою вчинила відчайдушний опір монголо-татарським завойовникам.

Отже, корені українського козацтва сягають ще в часи половецьких

куренів. Період кінця XII — першої половини XIII ст. характеризується як перший етап формування та розвитку українського козацтва.

1. Передумови виникнення українського козацтва.

1.1. Думка М.Грушевського щодо походження козацтва

Ось так М. Грушевський описував передумови виникнення козацтва Козацтво – явище дуже цікаве, але дуже складне. Внаслідок своєї оригінальності, а також дякуючи гучної ролі, відіграної їми в історії Східної Європи, воно звертало на себе увагу дуже давно; їми займались немало, але нез'ясованого все ж залишалось в ньому до останнього часу дуже багато, і в літературі з цього приводу вимовлялися не рідко судження дуже смутні та помилкові.

Осередком козацтва було середнє Подніпров'я, його предстепна полоса нижче Києва, яка входила в ХІV – ХV ст.. ст.. у склад Київського князівства, пізніше – Київського воєводства, а підґрунтя для нього приготували колонізаційні умови цього краю.

Починаючи з половини Х ст.. він жив тривожним, войовничим життям на кордоні з осілою колонізацією, у вічні боротьбі з кочовиками. К населенню його немає більш підходящої характеристики, ніж яка дана "Словом о полку Игореве" :

А мои ти куряне сведоми кмети:

Под трубами повити, под шеломы взлееяни,

Конец копия вскормлени;

Пути им ведомы, яругы им знаеми,

Луци у них напряжении, тулии отворении,

сабли озострени.

І слово "козак" - тюркське, здавна вживалося кочовим населенням наших степів, відоме вже в половецькому словнику 1303 року в значенні "сторож", "воин", - цілком підходило це значення к порубіжному населенню, передовій стражі України. Разом з войовничістю та витривалістю порубіжжнє життя розвивала особистість, відчуття свободи. Надані княжо-дружинним правлінням своїми власними силами, ці прикордонники дуже чуткі були до його притягань. В ХІІІ ст.. як раз прикордонні зі степом території бачимий серед "людей татарських" і ці прикордонні вороги княжо-дружинного строю є прототипом козацтва, а союз їх з Одою предвосхищає політику вождів козацтва ХVІ – ХVІІІ ст.. ст.. в їх намаганнях знайти в турецько-татарських силах допомогу проти соціально-політичного строю Польщі і центарлізаційної політики Москви.

З занепадом державного життя у Подніпров'ї в середині ХІІІ в. населення цих прикордонних зі степом просторів було ще більш предоставлено собі, а життя під татарською протекцією не відрізнялось спокоєм, особливо в періоди разкладу Орди. В. кн. Литовське, приєднав ці простори, також дуже мало займалось ними, а відновлене під владою князів Гедиминовой династії Київське князівство дуже послабшало, насаджало тут привілегійоване володільчиськое сослов'я і ще слабше правило форми, і результати соціальної еволюції В. кн. Литовское. Страшні періодичні набіги татар кримської орди Менгли-герия, с 1482 г. обвалюючиєеся на українські земли а потім в декілька послабілих формах продовжуються майже всі ХVI сторіч, змели з обличчя землі і ці слабкі результати правлінських намагань і разом з ними – всю осілу колонізацію предстепної полоси Подніпров'я –до Києва, Чернігова, Житомира, Вінниці, Летичева.

Територія по обох сторонах Дніпра до Києва і навіть вище за нього перетворилася на досконалу пустелю і у такому вигляді пролежала до останньої чверті ХVI в. Єдиними осілими поселеннями були городки, забезпечені замками, невеликими гарнізонами і артилерією, - Київ, Канів, Черкаси, Житомир, Браслав, Вінниця – на правій стороні Дніпра, Остер і Чернігів – на лівій. Під стінами цих зміцнень тулилося все населення цих обширних пространств6 тут жили селяни сусідніх сіл і звідси виходили на польові роботи. Все населення жило під постійним стразом татарських набігів, на військовому положенні: міщани і селяни цих прикордонних місцевостей зобов'язані мати коней і брати участь в походах і гонитві за татарами, і вони дійсно "мають рушниці і уміють добре стріляти", як свідчать ревізори половини ХVI в. Землеробське і всяке інше господарство поза стінами міста велося озброєну рукою – як описує мандрівник кінця ХVI в. прикордонних селян Волині: "виходячи на роботу, він несе на плечі рушницю, а до боку привішує шаблю або тесак".

Але природні багатства цих невинних країн на обох сторонах Дніпра увльовалі населення далеко від замків, в так звані "відходи" - рибні лови і місць полювання, до влаштованих в степовому привіллі бортям і пасікам. Ті ці промисловці проживали довго, з'єднувалися в озброєні партії, будуючи для оборони блокгаузи, городки і засічи. Оборона в цих степах, сусідні з кочев'ямі татар, в районі їх нападів непомітно переходила в напади на таких же промисловців осоружної, татарської сторони, в дрібні степові війни – "лупленье татарських вівчарів", як вони технічно називалися. Щороку весною прикордонне населення і промисловці з віддаленіших місцевостей, що привертаються привіллям і природними багатствами цього краю, розповзалися по цих "відходах" на десятки миль, до дніпровських порогів, Ворскли, Орелі, Самари і т.п.; вони проживали тут цілі місяці, уявлені собі самим, не знаючи ніякої влади і поверталися в замки тільки на зиму. Це рухоме, кочове, загартоване в знегодах військово-промислове населення і склало основу козацтва.

1.2. Думка інших істориків щодо розвитку козацтва

Також можна висловити думку інших істориків щодо розвитку козацтва. Почата Грабянкою, продовжена автором "Історії Русів" теорія хозарського походження козаків у наш час знайшла в особі видатного російського історика Л. М. Гумільова свого палкого захисника. Він пов'язує козаків з бродниками — "народом русько-хозарського походження" і таким чином відроджує "бродницьку теорію", яку відстоював польський історик А. Яблоновський. Ось основні аргументи Л. М. Гумільова: бродники, нащадки стародавніх хозар-християн, воювали на боці київських князів у війнах з половцями. У зв'язку з тим що київські князі пішли на союз з половцями, бродники мусили шукати дружби з монголами, за допомогу яким бродникам дозволялося спокійно жити по берегах Дону і Терека. Вже з XVI століття нащадки бродників звуться тюркським словом "козаки". Разом з тим Л. М. Гумільов не відкидає й того, що донські козаки — це насамперед російські селяни-втікачі. "Справді, — читаємо у нього, — значна частина козаків склалася саме у такий спосіб. Але втікачі, прийшовши на Дон, потрапляли в пустелю... Зрозуміло, на Дону були місця, де захожий міг спокійно звикнути до нових умов і до нового життя. Це означає, що з XIII до XVI століття там жили нащадки бродників, які воювали з степом і мали потребу в поповненні. У зв'язку з цим вони приймали в своє середовище одновірців, забезпечуючи їм на перший час притулок, виучку і безпеку від ногайських мурз і російських бояр".

Зупинимося ще на "болоховській теорії", яку розвивав київський професор М. Дашкевич. Він називав землі у верхів'ї річок Бугу, Случі і Тетерева, про які глухо згадується в літописах, колискою козацтва1.

Loading...

 
 

Цікаве