WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українська революція (1917-1920 роки) - Курсова робота

Українська революція (1917-1920 роки) - Курсова робота

Білі. Сповнені рішучості відновити старий суспільний лад та "єдину та неподіль-ну Росію", білі, силами Яких .командували реакціонери-генерали, ненавиділи "соціа-лістичного авантюриста" Петлюру і східноукраїнських "зрадників-сепаратистів"майже так само, як і більшовиків (однак вони не мали нічого проти галичан, вва-жаючи їх чужоземцями). Позицію білих в українському питанні прямо висловивїхній провідний ідеолог Василь Шульгін, коли війська Денікіна захопили ' Київ:"Південно-Західний край (Шульгін відмовлявся користуватися словом "Укра-їна".— Авт.) є російським, російським, російським... ми не поступимося ним ні передзрадниками-українцями, ні перед катами-євреями" (натяк на численних євреїв ускладі більшовицького Чека).

Враховуючи, що подібні настрої переважали серед білих, не дцвно, що надмірносамовпевнений Денікін відмовивезі навіть розглядати кілька висунутих Петлюроюпропозицій про об'єднання зусиль у боротьбі з більшовиками. Така реакція булаодною з найгрубіших помилок Денікіна, позаяк він не лише втратив підтримку ве-ликої української армії, а й, віддавши своїм військам наказ напасти на українців,створив ситуацію, що була на руку саме більшовикам. Ця самогубна негнучкість,яка з очевидністю проступала в реакційній соціальній політиці білих, великою міроюспричинила поразку Денікіна восени 1919 р. Білі вдавалися також до інших способівпідірвати Директорію,— Переконуючи, наприклад, покровителів з Антанти не визна-вати української держави на Паризькій мирній конференції й, що особливо важливо,відмовити українцям в усякій матеріальній допомозі.

До осені 1919 р. становище українців стало справді трагічним. З одного боку їхатакували білі, з іншого от-от мали вдарити більшовики, в тилу чатували агресивніполяки й вороже настроєні румуни. Цей "чотирикутник смерті", що невпинно зву-жувався, став нестерпним, коли в жовтні виснажені, голодні, позбавлені постачан-ня й притулку українські армії вразила епідемія тифу. За якихось кілька тижнів ве-лика кількість- солдатів або померли, або вмирали, або ж були уражені хворобою.Власне, тоді розвалилася горда колись Галицька армія. До кінця жовтня в її складіналічувалося лише 4 тис. боєздатних солдатів. У Петлюри ж було всього 2 тис. бійців.Ті, що лишилися живими, рятувалися, як могли.

6 листопада 1919 р. галицький генерал Мирон Тарнавський перевів своїх бійцівпід командування білих за умови, що вони не будуть боротися проти інших українціві що їм дадуть можливість поновити сили. Тим часом Петрушевич із прибічникамидістався до Відня, сформувавши там уряд у вигнанні. Зі свого боку Петлюра- з Ди-ректорією знайшли со(у притулок у Польщі, а їхні війська перетворилися на парти-занські загони, що діяли в більшовицькому тилу. У гнітючому фіналі залишки двохукраїнських урядів і армій опинилися в таборах своїх взаємних ворогів.

Союз Петлюри з Польщею. Проте історія поразок українців у боротьбі за неза-лежність цим не вичерпувалася. 21 квітня 1920 р., відмовившись від усяких претен-зій на Східну Галичину (що викликало обурення серед галицьких українців), Пет-люра укладає з поляками пакт про спільний наступ на Україну проти більшовиків..'Участь поляків у цій несподіваній угоді мотивувалася прагненням створити між со-бою та Росією східноукраїнську буферну державу. Вони сподівалися, що з появою наУкраїні відновленої армії Петлюри їхній наступ дістане підтримку настроєного протибільшовиків селянства країни. Як завжди, спочатку все йшло добре, і 6 травня со-[юзницькі сили, що налічували близько 65 тис. поляків і 15 тис. українців, оволоділи^ Києвом.

І Однак очікувана підтримка не надійшла. Очевидно, особистого авторитету Пет-і люри виявилося недостатньо для того, аби подолати се^ед багатьох селян традиційнуІ неприязнь до його союзників — польських "панів". У червні більшовики вдалися доІ контрнаступу, який зрештою привів до польсько-радянських мирних переговорів іІ розриву поляків із Петлюрою. Східноукраїнська армія, що зросла до 35 тис., про-іДовжувала сама воювати з більшовиками до 10 листопада 1920 р., доки її зму-сили лишити свій невеликий клапоть землі на Волині та інтернуватися на території,зайняті, поляками. За винятком кількох невдалих партизанських операцій, прове-дених у Радянській Україні через рік, війна за незалежність України нарешті•скінчилася.

8. Перемога більшовиків

Зазнавши наприкінці літа 1919 р. другої поразки на Україні, більшовики перегля-нули свою політику. Українці в партії на чолі з Юрієм Лапчинським виступили згострою критикою тих, хто був схильний нехтувати властивою Україні специфі-кою. Вони доводили, що не можна прийняти як щось готове форми життя, котрі роз-винулися в Росії за півтора роки радянського будівництва. Керівництво партії не-охоче визнало^ що реквізиції збіжжя викликали гостру ворожість селянства до більшовиків і що самі більшовики грубо помилялися, недооцінюючи націоналізм, у попе-редніх експедиціях на Україну. Видатну роль у цій самокритиці відіграв і Ленін, якийвизнав необхідність енергійно боротися з залишками, хай і підсвідомими, велико-руського імперіалізму і шовінізму серед російських комуністів.

Позиція Леніна не була, однак, поступкою вимозі української незалежності —ні в розумінні незалежної державності, якої хотіли націоналісти, ні в плані органі-заційної самостійності, якої прагнуло багато українських більшовиків. Вона малана меті надати радянській владі на Україні українського забарвлення. Тому утворен-ня 21 грудня 1919 р. третього українського радянського уряду супроводжувала пат-ріотична риторика, як, наприклад: "знову постає з мертвих вільна і незалежна Ук-раїнська соціалістична радянська республіка". Інший маніфест проголошував основ-ною метою комуністів України "захист незалежності й неподільності Українськоїсоціалістичної радянської республіки". Кілька українських членів партії було при-значено на високі (проте не ключові) посади в уряді, партійні діячі отримали вказівкипри можливості користуватися українською мовою й виявляти повагу до Україн-ської культури.

Щоб заспокоїти українське селянство, більшовики припинили колективізацію,що на Україні зустрічала значно більший опір, ніж у Росії. Проте, Продовжуючи відбирати зерно, більшовики тепер стверджували, що воно призначається для україн-ської радянської армії, а не для Росії. Більше уваги зверталося на 'тактичні заходи,які викликали напруженість серед багатих, середніх та бідних селян. Зрозумівшибезнадійність усіх спроб схилити на свій бік близько 500 тис. куркулів, більшовикиузялись за середняків, запевняючи, що ті отримають можливість зберегти свої землі.Партія також стала активніше втілювати стару політику створення комітетів неза-можних селян (комнезамів) із метою нейтралізації впливу куркулів на селі.

Попри всі ці маневри остаточну перемогу більшовицької влади на Україні забез-печило не що інше, як збройна сила Радянської Росії. До осені 191Я р. у Червоній ар-мії було. 1,5 млн солдатів, а весною 1920 р.— майже 3,5 млн під командуванням50 тис. колишніх царських офіцерів, змущених служити у більшовицькому війську.Таким чином, коли на початку грудня 1919 р. більшовики з усіма своїми силами по-вернулися на Україну, їхня перемога була практично забезпеченою. Проте навітьпісля того як у листопаді 1920 р. був вигнаний останній солдат української та Білоїармій, більшовикам було ще далеко до повного контролю над українським селом.Велика кількість селянства, особливо куркулі, що лишалася запеклим ворогом ко-мунізму, продовжувала вперту, хоч і неузгоджену партизанську війну з більшови-ками.

Антибільшовицькі повстанці об'єднані в понад 100 загонів, налічували більше як40 тис. чоловік. На півдні, спираючись на широку підтримку народу, знаменитий бать-ко Махно тримався аж до серпня 1921 р. На Київщині великими, добре озброєнимизагонами у 1—2 тис. чоловік командували такі петлюрівські отамани, як Юрій Тю-тюнник, зв'язаний з українським еміграційним урядом у Польщі. Лише пославшипроти них понад 50 тис. бійців, переважно чекістів, наприкінці 1921 р. більшовикизмогли зламати хребет партизанському рухові. З цього часу вони могли стверджу-вати, що не -тільки завоювали Україну^а й підпорядкували її.

Loading...

 
 

Цікаве