WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українська революція (1917-1920 роки) - Курсова робота

Українська революція (1917-1920 роки) - Курсова робота

Українське населення із захопленням вітало події 1 листопада. Євреї або визна-вали суверенітет українців, або трималися нейтрально. Але, тільки оговтавшись відпотрясіння, львівські поляки перейшли до активного опору, й між українськими тапольськими загонами вибухнули запеклі бої за кожний будинок. На північномузаході, на кордоні між Східною Галичиною і власне Польщею, під ударами поляківупав ключовий залізничний вузол Перемишль. Значну частину Буковини зайнялирумунські війська, тоді як у Закарпатті зберігали свою владу мадяри. І все ж великачастина Східної Галичини залишалася в руках українців, які наполегливо продовжу-вали будівництво власної держави. 9 листопада, після того як всі українські партіїдосягли угоди про співпрацю у формуванні уряду, було призначено тимчасову радуміністрів, або Генеральний секретаріат, на чолі з досвідченим парламентарієм Кос-тем Левицьким. Через чотири дні нову державу було офіційно проголошено Західно-українською Народною Республікою (ЗУНР).

22 листопада 1918 р. ще не оперена держава зазнала дошкульного удару, коли1400 українських солдатів, в основному сільських юнаків, цілком розгублених у200-тисячному місті, не зумівши придушити повстання поляків, які щойно отрималипідкріплення, були змушені залишити Львів. У січні новою резиденцією уряду ставСтаніслав. Власне тут здійснено перші послідовні спроби створити діючий уряд іефективну армію.

Майже протягом усього свого 8-місячного існування ЗУНР -була державоюз 4-мільйонним населенням, 3 млн якого були українцями. На місце тимчасової влади вона швидко поставила цілком сформований урядовий апарат. 22—26 листопадана підконтрольних українцям землях було проведено вибори до Української Народ-ної Ради, куди входило 150 депутатів і яка мала бути представницьким і законодав-чим органом. За соціальним походженням делегати переважно складалися із інте-лігенції, селян-середняків і духовенства, за поглядами величезна більшість, навітьсоціалісти, займала ліберально-національні позиції. За своїм етнічним складом Ра-да була майже цілком українською, позаяк поляки бойкотували вибори, а євреї знімцями вирішили не брати в них участі, щоб не втягуватися в українсько-пвльськийконфлікт. Президентом республіки автоматично став голова Ради Євген Петруше-вич (юрист і колишній член парламенту у Відні).

На відміну від східноукраїнських урядів ЗУНР незабаром уже мала місцеві орга-ни управління. Вони спиралися на старі австрійські моделі (галичани не займалися поширеними на сході радикальними експериментами) й комплектувалися з ук-раїнців, а також досить часто — з польських спеціалістів. Незважаючи на запеклувійну, яку нав'язали західноукраїнській державі, їй вдалося забезпечувати на своїйтериторії стабільність і порядок. Надзвичайно швидке й ефективне створення ад-міністративного апарату являло собою досягнення, що його могли повторити рідкоякі з нових східноєвропейських держав, не кажучи вже про уряди Східної України.Великою мірою воно стало наслідком схильності галичан до суспільної організова-ності, що дуже розвинулося у довоєнні десятиліття.

До важливих законодавчих актів Народної Ради належать гарантії нових вибор-чих прав усім громадянам держави, широкі гарантії прав меншостей, включаючинадання їм ЗО % місць у майбутньому парламенті. Ці кроки зустріли позитивнуреакцію єврейського населення: переживши триденний погром, влаштований поля-ками у Львові після захоплення міста, євреї стали схилятися на користь українців.У західноукраїнській армії було утворено тисячний загін, що складався виключно зєвреїв. Без зволікання розв'язувалося й надзвичайно важливе земельне питання: всівеликі приватні землеволодіння, які належали переважно полякам, експропріюва-лися й розподілялися між малоземельними та безземельними селянами. З самого по-чатку було зрозуміло, що ЗУНР об'єднається зі східноукраїнською державою. 22 січ-ня 1919 р. в Києві було проголошено Акт злуки, за яким ЗУНР гарантувалася ціл-ковита автономність.

Чи не найбільш вражаючим організаторським досягненням західноукраїнськогоуряду стала Галицька армія. Знову ж таки на відміну від східних українців галичаницївидко погодилися в тому,;що необхідно створити сильну, ефективну регулярну ар-мію. Оскільки більшість українців, котрі служили в австрійській армії, перебували наіталійському фронті й ще не повернулися додому, відчувалася нестача у навченихсолдатах. Однак загальна мобілізація дала свої результати, й до весни в армії налічу-валося понад 100 тис. чоловік, у тому числі 40 тис. боєздатних. Щоправда, існувалагостра проблема офіцерських кадрів і спорядження. Соціально-економічна відста-лість провінції зумовила те, що в австрійській армії було непропорційно мало офіце-рів-українців. Так, на 1000 офіцерів припадало лише два українці, але аж 27 поляків.До того ж майже всі українські офіцери були молодші від поляків за рангом. ТомуЗУНР звернулася до східних українців, як, наприклад, до генерала Михайла Оме-ляновича-Павленка, та до кількох вищих офіцерів колишньої царської армії з про-позицією зайняти посади командувача та членів Генерального штабу. Для укомп-лектування штабу залучалося також багато безробітних на той час австрійських танімецьких офіцерів. Але більшість офіцерів складали галичани, і знаменно, що в го-дину хаосу й суспільної напруженості між ними та їхніми бійцями розвинулися над-звичайно приязні стосунки,— ймовірно, тому, що і ті, й інші були або селянами, абож недавніми вихідцями з цього класу. Військове спорядження в основному бралося вавстрійських складах або шляхом роззброєння сотень і тисяч німецьких та австрій-ських військ колишньої окупаційної армії, котрі текли через Галичину по дорозідодому.

Польсько-українська війна. Цей конфлікт можна поділити на три етапи. Протя-гом першого етапу, що закінчився в лютому 1919 р., війна в основному точилася міжукраїнською більшістю та польською меншістю Східної Галичини. Швидка й ефек-тивна мобілізація дала змогу українцям здобути велику чисельну перевагу і змуситиполяків оборонятися. Проте завдяки майстерному керівництву, ефективній такти-ці та заповзятості в бою поляки відбивали в'ялі й позбавлені винахідливості атакиукраїнського командування. На другому етапі — протягом березня, квітня і трав-ня — війна переросла у сутичку між галицькими українцями та військами власнеПольщі. З приходом у Східну Галичину підкріплень із Центральної Польщі поляки отримали виріщальну кількісну перевагу. Переломною для цього періоду подією ста-ло розгортання проти українців армії генерала ЙозефаГаллера. Цим сформованим уФранції з польських військовополонених -і чудово озброєним 60-тисячним військомкомандували переважно французькі офіцери. І хоч Антанта направила його до Поль-щі для боротьби з більшовиками, поляки послали це військо проти українців, твер-дячи, що всі українці — більшовики або щось подібне до них. У квітні й травні по-ляки розірвали українську облогу Львова й відкинули деморалізовану Галицьку ар-мію до річки Збруч.

Організований 8 червня новим командувачем — генералом Олександром Гре-ковим — несподіваний контрнаступ українців започаткував останній етап війни. ПідЧортковом, мобілізувавши останні фізичні, матеріальні та духовні ресурси, галича-ни кинулися на переважаючі польські сили. Наступ українців трохи не сягнув Львова,але його затримали не стільки підсилені польські війська, скільки брак боєприпасів.Маючи на кожного бійця від 5 до 10 набоїв, сили Грекова були знову змушені від-ступити, поклавши цим кінець найславетнішим дням в історії Галицької армії. Досередини липня поляки вдруге окупували майже всю Східну Галичину, знову притис-нувши західноукраїнську армію до Збруча.

У цій катастрофічній ситуації державне керівництво (9 липня для ефективнішогоуправління президент Петрушевич за одностайною згодою був призначений дик-татором) виступило з пропозицією перейти на румунську територію. Однак арміянаполягала на тому, щоб продовжувати змагання за українську державу, вступити уСхідну Україну {з'єднатися з Петлюрою у боротьбі з більшовиками. 16 липня 1919 р.Галицька армія й тисячі цивільних західних українців під обстрілом польської арти-лерії переправилися через Збруч у Східну Україну. Так закінчилася збройна бороть-ба за Східну Галичину, що коштувала 15 тис. вбитих для українців і 10 тис. для по-ляків.

Loading...

 
 

Цікаве