WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українська революція (1917-1920 роки) - Курсова робота

Українська революція (1917-1920 роки) - Курсова робота

Але якими б добрими намірами не керувався Петлюра у взаєминах із євреями,він був нездатний контролювати отаманів (військово-польові суди, наступна стратаСемесенка та інших партизанських ватажків не поліпшили становища), і їхні стра-хітливі злочини пов'язувалися з його урядом. Та й для багатьох євреїв, які вважалисебе росіянами, всю вину за погроми було легше скласти на Петлюру та українців,ніж на Денікіна з його російськими генералами.

5. Більшовики

Розпорошені та дезорганізовані більшовики України майже цілий рік готувалисядо повернення після того, як німці вигнали їх на початку 1918 р. Серед питань, щостояли перед ними, найгострішим було організаційне: чи утворити окрему українськубільшовицьку партію, щоб піднести свою популярність на Україні, чи ж стати "ре-гіональним" відгалуженням російської партії, як того вимагав Ленін і як диктувалитрадиції російського централізму? У квітні на партійній нараді в Таганрозі, де пере-вага була на боці українця М. Скрипника і так званої київської фракції (чутливі-шої до національного питання), проголосували за утворення окремої українськоїпартії. Але в липні на з'їзді більшовиків України, скликаному в Москві для формаль-ного проголошення Комуністичної партії (більшовиків) України (КП (б) У), горувзяла катеринославська фракція, що вирізнялася сильними централістськими тен-денціями й складалася майже виключно з росіян. Таганрозьку резолюцію було ска-совано, а КП(б)У оголошено невід'ємною частиною російської партії з централь-ним органом у Москві.

Падіння гетьманського уряду, евакуація німців і виникнення Директорії при-звели до нової суперечки серед більшовиків. Одна фракція на чолі з Дмитром Ма-нуїльським і Володимиром Затонським вважала, що більшовики на Україні занадтослабкі (у липні 1918 р. їх налічувалося лише 4364), щоб удаватися до спроби захоп-лення влади, й стояла за проведення мирних переговорів із Директорією, аби виграти час для зміцнення своєї організації. Інша група на чолі з Пятаковим і Антоновим-Овсієнком звернулася до Леніна з проханням підтримати негайний наступ, щоб недати Директорії твердіше" стати на ноги. 20 листопада 1918 р. після довгих ваганьМосква санкціонувала утворення нового українського радянського уряду. Спочаткуйого очолював Пятаков, але згодом його змінив русифікований болгарський румунХристиян Раковський. Майже всі важливі посади в уряді зайняли росіяни. В груднібільшовики були готові розпочати другу спробу завоювання України.

Спочатку більшовицькі сили на чолі з Антоновим-Овсієнком складалися з кількохзагонів Червоної армії та розрізнених нерегулярних формувань. Проте в міру їхньогозаглиблення в Україну партизанські загони один за одним кидали Директорію й при-єднувалися до більшовиків. З січня 1919 р. перед більшовиками впав Харків, а 5 лю-того вони ввійшли до Києва. Тоді їхні війська налічували 25 тис. чоловік. Але за на-ступних кілька тижнів, коли до них приєдналися два найбільших партизанськихотамани — Григор'єв і Махно,. вони більш ніж подвоїлися. До червня, спираючись наїхню підтримку, більшовикам удалося підпорядкувати собі велику частину України.

Другий український радянський уряд протримався близько семи місяців. За цейчас він спромігся припуститися не менше критичних помилок, ніж інші уряди, щонамагалися правити Україною. Цей уряд, сформований переважно з росіян, євреїв тапредставників інших неукраїнських народів, силкувався проводити на Україні полі-тику, опрацьовану в умовах Росії, без огляду на те, наскільки вона відповідала міс-цевим обставинам. Його російська орієнтація з усією очевидністю проступила в акції,яку Ленін назвав "хрестовим походом по хліб". У 1919 р. російські міста відчувалигостру нестачу харчів, тому на Україну було виряджено 3 тис. робітників із Москвий Петрограда, які відбирали зерно — майже так само, як це рік тому робили німці,—при необхідності вдаючись до сили. Але більшовики припустилися ще гіршої по-милки. Вони розпочали наступ проти буржуазного принципу приватної власностішляхом упровадження колективних господарств. Як і можна було сподіватися, ці діїрозгнівали не лише куркулів, а й середняків.

Уряд Раковського також устиг відштовхнути від себе українську інтелігенцію лі-вих поглядів, як, наприклад, боротьбистів, відмовившись користуватися в управлінніукраїнською мовою й нехтуючи необхідністю її впровадження в культурну та освітнюдіяльність. У відповідь на зростаючу критику й опір більшовики спустили з прив'язустрашне й ненависне Чека на чолі з латишем Мартіном Лацісом, яке свавільно ареш-товувало й страчувало "класових ворогів". Наслідки цього було- неважко передбачи-ти: селянські партизани, що лише кілька місяців тому билися на боці більшовиків,тепер під проводом боротьбистів та українських соціал-демократів почали масовоповставати проти них. Особливо вирішальним став вихід з їхньої армії у березні ве-ликих сил на чолі з Григор'євим та Махном. До літа майже все українське село охо-пило повстання проти більшовиків.

У цей момент на Україну рушив інший загарбник. У червні з Дону в наступ пере-йшла Біла армія на чолі з генералом Денікіним, яка до липня захопила велику части-ну Лівобережжя. Водночас пішла в наступ реорганізована армія Петлюри на Право-бережжі. Нездатні чинити опір, більшовики за наказом Леніна ліквідували в серединісерпня 1919 р. другий український радянський уряд, а більшість його членів повер-нулася до Москви. Згадуючи про цю другу за два ро^и поразку на Україні, член ко-лишнього уряду Мануїльський зауважував з розчаруванням: "Кожної весни ми ви-ряджаємо на Україну чергову театральну трупу, яка, зробивши своє турне, поверта-ється до Москви".

6. Боротьба на заході

Зазнавши нищівної поразки у війні, в жовтні 1918 р. Австро-Угорська імперіяпочала розпадатися, майже через 20 місяців післяпадіння Російської. Навіть ще дотого як Габсбурги визнали, що прийшов кінець, підвладні їм народи, в тому-числізахідні українці, розпочали підготовку до створення власних незалежних національ-них держав. Намагаючися збудувати в Східній Галичині на руїнах імперії українськудержаву й долаючи запеклий опір, західні українці опинилися у становищі, подібномудо того, в якому перебували їхні співвітчизники на сході. Проте майже в усіх іншихаспектах намагання західняків створити державу докорінно відрізнялися від спробсхідних українців.

Як і можна було сподіватися, поляки також претендували на Східну Галичину.Внаслідок виник конфлікт двох народів за територію, а не, як на сході, за "сер-ця й думки "людей". Можливо, завдяки тому, що конституційна практика Австрії на-вчила поляків і українців цінувати систему управління й брати в ній участь, падінняімперії не призвело до такої бурі, хаосу, анархії та жорстокості, як на сході. Передукраїнцями й поляками Східної Галичини стояли чітко окреслені завдання: першо-чергову вагу мало національне питання, а розв'язання соціально-економічних проб-лем відкладалося на перспективу. Польсько-український конфлікт був запеклим, алене безладним, він переважно точився між регулярними арміями, що вели бої повстановленій лінії фронту, завдаючи порівняно невеликої шкоди цивільному насе-ленню. По суті, це було випробування сили між 3,5 млн українців Східної Галичинита 18 млн поляків, котрі 'водночас воювали з чехами, німцями й литовцями, які такожне хотіли бути включеними до Польської держави.

Коли стало зрозумілим, що Австрія от-от має впасти, 18 жовтня 1918 р. парла-ментарії, провідники політичних партій, церковні ієрархи Східної Галичини та Бу-ковини утворили Українську Народну Раду, що мала діяти як представницький ор-ган. Вони також оголосили про намір об'єднати всі західноукраїнські землі в одне ці-ле, яке мало утримувати певні, ще не обумовлені стосунки з народами колишньоїімперії Габсбургів. Тим часом поляки також готувалися захопити Львів і Східну Га-личину. Група молодих українських офіцерів на чолі з капітаном січових стрільцівДмитром Вітовським, роздратованих повільним легалістським підходом НародноїРади, взяла справу до своїх рук. Увечері ЗІ жовтня вони поспішно зібрали всіх укра-їнських солдатів, що служили в австрійських частинах Львова, й заволоділи містом.Прокинувшись 1 листопада, населення побачило, що на міській ратуші майорить ук-раїнський прапор, усі головні заклади — в руках українців і скрізь висять плакати зповідомленням про те, що тепер вони є громадянами української держави. Щось по-дібне сталося й в усіх інших містах Східної Галичини.

Loading...

 
 

Цікаве