WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українська революція (1917-1920 роки) - Курсова робота

Українська революція (1917-1920 роки) - Курсова робота

Але небагато з поставлених цілей удалося здійснити новому урядові, як його зусіх боків обсіли внутрішні й зовнішні проблеми. Ключове внутрішнє питання, щочерез нього між українськими політичними партіями відбувся розкол, зводилосядо того, якою має бути нова влада — парламентською демократією (як того хотілипомірковані соціалісти) чи українським різновидом системи Рад (чого домагалисяліві радикали). Останні на чолі з Винниченком доводили, що українці мають нада-вати суспільним перетворенням такої ж уваги, як і національному визволенню, і, пе-рейнявши систему Рад, вони б тим самим викрали у більшовиків їхні "грім та блис-кавку". Ца це помірковано настроєні діячі національної орієнтації, на боці яких бу-ли симпатії Петлюри, відповідали, що саме захопленість суспільними експеримен-тами і, як наслідок цього, ігнорування необхідності створення армії та інших інсти-тутів держави призвели до падіння Центральної Ради, і що цієї помилки не треба по-вторювати. Отож, давня дилема української інтелігенції — чому віддати пріоритет:соціалістичній революції чи національному визволенню знову сіяла в її лавах во-рожнечу і безладдя.

Конфлікт між фракціями поширився на царину зовнішніх стосунків. У грудні1918 р. Антанта, й насамперед Франція, висадила в Одесі та інших чорноморськихпортах 60-тисячне військо. Цей несподіваний крок пояснювався рішенням, захід-них держав-переможниць заблокувати поширення більшовизму. Вони мали намірнадати безпосередньо військову підтримку антибільшовицьким силам Білої армії,що готувалися на Дону до війни за відновлення "єдиної та неподільної Росії". Тимчасом на півночі дедалі виразнішими ставали наміри більшовиків знову напасти наУкраїну. Зрозуміло, що Директорія не могла протистояти обом цим силам і томубула змушена порозумітися з якоюсь із них. Як і можна було очікувати, Винниченкозі своїми ліворадикальними товаришами схилялися до союзу з Москвою, в той час якпомірковані та армія наполягали на угоді з Антантою. Однак розв'язали цю супе-речку самі більшовики — в той час як їхні представники вели мирні переговори з Ди-ректорією, червоні війська напали на Харків.

Другий наступ більшовиків на Україну. З наближенням більшовицьких військДиректорія поводила себе аналогічно тому, як діяла за рік перед тим ЦентральнаРада. В останні, сповнені відчаю дні, що лишалися до падіння Києва, Директорія про-вела кілька символічних демонстрацій суверенності. 22 січня 1919 р. вона відсвятку-вала злуку Української Народної Республіки з новоутвореною в Галичині Західно-українською Народною Республікою, про яку мріяли покоління української інтелігенції як на заході, так і на сході. Проте в ситуації, коли обидва уряди були змушеніборотися за власне існування, їхні перспективи здавалися безрадісними. До того жці уряди зберігали свій окремий адміністративний апарат, військо й політику. Томуце була злука лише за назвою.

Та й боєздатність військ українського уряду, як і рік тому, викликала лише роз-чарування. Ще до другого наступу більшовиків солдати, які брали участь у пова-ленні гетьмана, повернулися до сіл, ліквідувавши, на їхню думку, головну загрозудля свого благополуччя і не дбаючи про долю Директорії. Виразні прорадянські тен-денції, що проступали в політиці українського уряду, допомогли більшовицьким агі-таторам ще легше, ніж раніше, схилити на свій бік багатьох таких селян. Тому арміяДиректорії, яка ще кілька тижнів тому налічувала понад 100 тис. солдатів, зменши-лася до 25 тис. Велика її частина й надалі складалася з партизанських загонів на чоліз отаманами,-яких головнокомандувач С. Петлюра ледве міг контролювати. З даль-шим погіршенням воєнної обстановки 2 лютого Директорія залишила Київ і пере-їхала до 'Вінниці. Весною, після ряду військових поразок, вона ледве утримуваланевеличку смугу території навколо Кам'янця-Подільського.

І знову український уряд звернув свої надії до чужої держави — Франції, військаякої, що здавалися тоді непереможними, розташувалися в Одесі. Щоб виглядатипривабливішою для французів, Директорія очистилася від радикальних прорадян-ських елементів. У середині лютого подав у відставку В. Винниченко, а соціалістич-ний кабінет Чехівського замінили помірковані на чолі з Сергієм Остапенком. ТеперПетлюра був найвплИвовішою людиною в уряді. Незабаром виявилося, що. фран-цузи під впливом своїх білих і російських союзників, які ненавиділи українських"сепаратистів" не менше, ніж більшовиків, не мали намірів допомагати Директорії.На початку квітня вся ця справа втратила актуальність, коли французькі війська підтиском отамана Григор'єва, одного з партизанських командирів Петлюри, котрий. перекинувся до більшовиків, покинули Україну так само несподівано, як і з'явилися.

Військові поразки та дипломатичні невдачі до краю загострили ідейні суперечкисеред українців. Від двох найбільших політичних партій — соціал-демократів і со-ціалістів-революціонерів — відділилися невеликі, але впливові фракції радикалів, щопроголосили себе окремими партіями, стали на радянську платформу й приєдна-лися до більшовиків. Вони привели з собою таких сильних отаманів, як Ангел, Зе-лений, Соколовський, Тютюнник та Григор'єв. Відокремлення в соціал-демокра-тичній партії лівого крила відбулося в січні 1919 р., приблизно в цей же час від со-ціалістів-революціонерів відкололися боротьбисти — фракція, що організуваласянавколо своєї газети "Боротьба" й налічувала близько 5 тис. членів.

Погроми. Одним із найгірших проявів хаосу, що охопив Україну в 1919 р., сталопоширення погромів. Під час революції давня ворожість до євреїв із боку антибільшо-вицьких сил — як українських, так і російських — підігрівалася поширеною думкоюпро те, начебто євреї стояли на пробільшовицьких позиціях. Більшість євреїв на-справді лишалася аполітичною, а ті з них, хто були марксистами, схилялися до мен-шовиків. Але фактом є те, що непропорційно багато євреїв було серед більшовиків,зокрема серед їхнього керівництва, командирів продзагонів, збирачів податків і особ-ливо в Чека — таємній поліції, яка викликала ненависть і жах. Тому в цьому хаосієвреї знову стали об'єктом зростаючого невдоволення.

За оцінками істориків,' під час погромів 1919—1920 рр. на Україні загинуло від35 до 50 тис. євреїв. Пітер Кенез, спеціаліст із питань громадянської війни на Укра-їні та у Південній Росії, зазначає: "...До приходу Гітлера найбільше в наш час масовевинищення євреїв мало місце на Україні під час громадянської війни. Всі учасникиконфлікту несуть відповідальність за вбивство євреїв, навіть більшовики. Проте най-більше жертв завдала Добровольча армія (білі, або російські антибільшовики), її погроми відрізнялися від масових убивств, що їх проводили її супротивники; вониздійснювалися найретельніше, характеризувалися найскладнішою організацією,інакше кажучи, вогій були найсучаснішими... Інші погроми були справою рук селян.У погромах Добровольчої армії до того ж брали участь три різні групи: селяни, ко-заки і російське офіцерство. Особливо кривавий характер цієї різанини пояснював-ся тим, що цих три типи вбивць підсилювали один одного".

Хоч відповідальність за погроми несла насамперед біла Добровольча армія, щовлітку 1919 р. прийшла на Україну з Дону, ряд погромів учинили також військаДиректорії (особливо нерегулярні частини, якими командували отамани). Найкри-вавіші з них відбулися в Проскурові, Житомирі, Черкасах, Рівному, Фастові, Корос-тені та Бахмачі. Жорстокий погром спровокував у лютому 1919 р. отаман Семесенкоу Проскурові, під час якого загинуло кілька тисяч євреїв.

Узагалі українські погроми відрізнялися від білих за двома ознаками: на відмінувід заздалегідь продуманих і систематичних акцій росіян вони являли собою спонтан-ні спалахи деморалізованих і часто п'яних ополченців, до того ж вони робилися всу-переч спеціальним заборонам вищого командування. На відміну від таких білих ге-нералів, як Антон Денікін, українські соціалісти й особливо соціал-демократичнапартія, до якої належав Петлюра, мали тривалі традиції дружніх стосунків із єврей-ськими політичними діячами. Тому Директорія відновила культурну автономію дляєвреїв, запросила до складу уряду таких видатних діячів, як Арнольд Марголін таСоломон Гольдельман, виплатила жертвам погромів великі суми грошей і навітьвела переговори із знаменитим провідником сіоністів Володимиром Жаботин-ським про те, щоб включити загони єврейської міліції до власної армії.

Loading...

 
 

Цікаве