WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українська революція (1917-1920 роки) - Курсова робота

Українська революція (1917-1920 роки) - Курсова робота

Міністерство освіти та науки України

Харківський Національний Економічний Університет

РЕФЕРАТ

з Історії України

на тему: "Українська революція

(1917 – 1920рр. )."

Преревірив: Виконав:

викладач студент I курса, 1 гр.

Калініченко В. В. факультета ЭіП

Хранонський А.И.

Харків, 2004р.

Зміст

1. Вступ

2. Гетьманщина

3. Анархія

4. Дерикторія

5. Більшовики

6. Боротьба на заході

7. Розв`язка

8. Перемога більшовиків

9. Висновок

Список використаної літератури

1. Вступ

Після більшовицького перевороту революція переросла у громадянську вій-ну. Минули ейфорія, почуття солідарності, масові демонстрації, бурхливі зібранняй гарячі дебати 1917 року. Протягом наступних трьох років у запеклій і безжальнійвійні, що супроводжувалася масовим терором і звірствами, зчепилися численні пре-тенденти на владу в Україні і в усій колишній імперії, зброєю вирішуючи, хто і якаформа правління заступить старий устрій.

Для багатьох українців поява більшовиків у Росії була не лише початком новогожорстокого пореволюційного етапу, а й причиною докорінних змін у їхньому полі-тичному мисленні. Диктаторська природа більшовицького режиму на півночі викли-кала відразу у багатьох українських діячів і змусила їх відмовитися від позиції збе-реження автономних, федералістських стосунків із Росією. Відтепер незалежністьстала їхньою метою. Проте серед українців, як і серед інших народів колишньоїімперії, виникало дедалі глибше розмежування щодо ряду цілей і шляхів їх досяг-нення. До того ж майже кожна сторона, що брала участь у громадянській війні, праг-нула підпорядкувати собі Україну з її природними багатствами та стратегічним роз-ташуванням. Тому після певного затишшя, зумовленого німецькою окупацією, Ук- раїна стала ареною найбільш хаотичних і складних подій громадянської війни.

2. Гетьманщина

До весни 1918 р. широким верствам населення України вже набридли револю-ція й хаос. Закономірно, що ці настрої переважали серед маєтних класів, заможнихселян, дрібних підприємців та бізнесменів, фабрикантів, великих землевласників,вищих прошарків чиновництва, що складали 20 % усього населення України. Авст-рійці та німці на Україні також всіляко прагнули відновити порядок і прискоритививезення продуктів. Тому між 24 і 26 квітня представники цих груп таємно домови-лися замінити Центральну Раду консервативним українським урядом на чолі з геть-маном Павлом Скоропадським (титул "гетьман" мав викликати асоціації з квазимо-нархічними традиціями, пов'язаними з козацькими гетьманами).

Нащадок давнього роду козацької старшини й один із найбільших на Україні зем-левласників, Скоропадський мав високий статус за царського режиму — служив вій-ськовим ад'ютантом Миколи II і під час війни був авторитетним генералом. З почат-ком революції він українізував своє військове з'єднання і, коли Центральна Радавідкинула його послуги, був обраний титулованим командувачем селянського опол-чення "вільних козаків". З приходом до влади цього "малоросійського" аристократа,який раптом згадав про своє "українське коріння", в революції на Україні настав но-вий етап, що характеризувався намаганнями відновити правопорядок та скасувати"соціалістичні експерименти" Центральної Ради.

29 квітня, на з'їзді, скликаному в Києві Лігою землевласників, на який з усієїУкраїни прибуло 6500 делегатів, Скоропадського з ентузіазмом проголосили геть-маном, закликавши його "врятувати країну від хаосу і беззаконня". Того ж дня вінразом із прибічниками оголосив про встановлення "Української Держави" (на від-міну від "Української Народної Республіки" Центральної Ради). Нова держава грун-тувалася на незвичайному поєднанні монархічних, республіканських і, що особливохарактерно, диктаторських засад, її підданим гарантувалися звичайні громадянськіправа, причому особливо наголошувалося на святості приватної власності.

Скасовуючи такі нововведення Центральної Ради, як націоналізація великих ма-єтків та культурна автономія, гетьман увів окрему категорію громадян-козаків (якіфактично були заможними селянами), сподіваючись, що вони стануть основноюсоціальною опорою режиму. Особливо впадали у вічі широкі прерогативи самогогетьмана: йому належало виняткове право видавати всі закони, призначати кабінет,управляти зовнішньою політикою та військовими справами й бути верховним суддею'' країни. Однак ці претензії на майже необмежену владу не могли приховати того фак-ту, що влада на Україні практично належала німцям, а не українцям."' Як цього належало чекати, українські діячі, більшість яких були соціалістами йчленами Центральної Ради, різко негативно поставилися до гетьманської держави.Тому коли до участі в гетьманському уряді запросили кількох відомих українців, майже всі вони відмовилися. Це не лишало гетьманові нічого іншого, як звернутисяпри формуванні кабінету до людей, не пов'язаних з українським рухом, тим самимдавши підставу для звинувачень у тому, що до його уряду не ввійшов жоден "справж-ній" українець. У новому кабінеті, очолюваному прем'єр-міністром Федором Лизо-губом (багатим землевласником), до якого входив лише один відомий українськийдіяч — міністр закордонних справ Дмитро Дорошенко, бракувало націоналістів, про-те він включав ряд талановитих адміністраторів.

За якихось кількамісяців на Україні було відновлено дійовий адміністративнийапарат. У провінціях урядовці Центральної Ради замінялися на досвідчених ад-міністраторів, що називалися старостами й призначалися з місцевих поміщиків абоземських урядників. У центральному уряді посади розподілилися між професійнимичиновниками — переважно росіянами чи русифікованими українцями. Щоправда,труднощі виникли при формуванні діючої армії, оскільки німці не підтримувалистворення великої військової сили, здатної кинути виклик їхньому переважаючомувпливові. Незабаром на повну силу стала діяти (хоч і з неоднаковою ефективністю)поліція, до якої, як і до армії, ввійшло багато колишніх царських офіцерів.

Якщо Цегітральна Рада мала офіційні дипломатичні стосунки лише з Німеч-чиною, Австро-Угорщиною та Оттоманською імперією, то Гетьманщина обміняласяпосольствами з 12 країнами, її зовнішня політика була головним чином спрямованана укладення мирного договору з Радянською Росією (підписаного 12 червня1918 р.) та на безплідні суперечки з Австро-Угорщиною навколо питання про анек-сію східногалицьких земель та Холмщини.

Особливо вражають досягнення уряду у створенні системи освітніх закла-дів. На рівні початкової школи було випущено кілька мільйонів примірників україно-мовних підручників, а в більшості шкіл уведено українську мову. Було заснованоблизько 150 нових україномовних гімназій, у тому числі у сільських районах. У жовт-ні в Києві та Кам'янці-Подільському відкрилися два нових українських універси-тети. Було також засновано національний архів та бібліотеку в понад 1 млн томів.Вершиною цієї діяльності стало створення 24 листопада 1918 р. Української Ака-демії наук. Так за якихось кілька місяців Гетьманщина мала на своєму рахунку такіздобутки у царині культури, про які мріяли багато поколінь інтелігенції.

Але якщо режим Скоропадського міг похвалитися своєю здатністю управляти,а також рядом конкретних досягнень, то разом із тим на ньому страшним тягаремвисіли фатальні політичні прорахунки. Всі вони випливали насамперед із того коладрузів, яких собі вибрав гетьман. По-перше, його компрометувала залежність віднімців, очевидна мета яких зводилася до економічної експлуатації України. По-дру-ге, гетьман був тісно пов'язаний з маєтними класами, які намагалися скасувати впро-ваджені революцією зміни. Скоропадському ставилися на карб такі вкрай непопу-лярні заходи, як "каральні експедиції", організовані поміщиками за допомогою ні-мецьких військ для помсти над селянами, котрі рік тому конфіскували поміщицькіземлі. По-третє, багато українців вважали, що Скоропадський .занадто прихильний доросіян. Під час його панування Україна, яка порівняно з Росією була острівцем ста- .більності, стала не лише притулком для величезної кількості представників колиш-ньої царської верхівки, а й центром намагань відбудувати "єдину та неподільну Ро-сію". Чиновницькі посади були зайняті росіянами, які не приховували, свого несмакудо української державності, а більшість кабінету складали члени російської партіїкадетів.

Із самого початку стала викристалізовуватися опозиція Скоропадському. В се-редині травня відбувся ряд нелегальних з'їздів українських партій, на яких своє не-схвалення уряду висловили представники таких професійних груп, як "залізничники,телеграфісти, селяни й робітники. Виник координаційний осередок опозиції, назва-ний Українським народним державним союзом, на чолі якого став В. Винниченко.

Loading...

 
 

Цікаве