WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія України - Курсова робота

Історія України - Курсова робота

У другій половині XVIII ст, на Слобожанщині панщина становила 4-5 днів на тиждень. До панщини додавалися різні додаткові повинності на пана й старшинську адміністрацію, на військові потреби

Як відомо, у 1764 р. Катерина II викликала Розумовського до Петербурга і під загрозою кари за "зраду" змусила написати просьбу про звільнення його з посади гетьмана. Гетьманство ліквідували. У 1765 р. російський уряд ліквідував і слобідські козацькі полки й замість них створив регулярні гусарські полки. Козаки й підпомічники офіційно стали називатися військовими обивателями, а з 1782 р. створили окрему групу державних селян. Так на землях Слобідської України з'явилась Слобідсько-Українська губернія на чолі з царськими урядовцями. У 1780 р. було створено Харківське, а в 1783 р. — Катеринославське намісництва. Лівобережна Україна у 1781 - 1782 рр. була поділена на три намісництва — Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське. Скрізь була заведена єдина для всієї Російської імперії система адміністрації.

Царський уряд прагнув запровадити в Україні загальноросійські порядки. У 1765 р. був введений на користь держави спеціальний рубльовий оклад, який мали сплачувати всі селянські двори, у 1776 р. на Слобожанщині, а в 1783 р. на Лівобережжі — подушний податок, яким обкладалися

селянські родини відповідно до кількості в них осіб чоловічої статі. А З травня 1783 р. указом Катерини М юридично оформлено кріпосне право на Лівобережжі і Слобожанщині. Селянам було заборонено переходити від одного поміщика до іншого. В указі говорилося, щоб "кожному з селян залишатися на своєму місці і при своєму званні, де він записаний нинішньою останньою ревізією". У 1785 р. Катерина II, задовольняючи настійні вимоги старшин, поширила чинність "Жалуваної грамоти дворянству" в Україні й цим юридично зрівняла українську стар-шину в правах з російським дворянством. Ранги козацької старшини було переведено на російські чини.

Таким чином, на кінець XVIII ст. царизм ліквідував автономний устрій в Україні, знищивши залишки української державності. Українська козацька старшина була юридично зрівняна з російськими дворянами і злилася з ними в одному пануючому стані, а основна маса селян була і фактично, і юридично закріпачена.

1. Причини й особливості національно-визвольної боротьби

Після короткочасного, у роки Визвольної війни середини XVIII ст, звільнення від польсько-шляхетського поневолення майже 50% українців знову потрапили під владу Речі Посполитої. Величезну більшість їх складали селяни-кріпаки, котрі зазнавали жорстоких соціально-економічних і релігійних утисків. Це перетворювало їх на бунтарів, готових до участі у новому антипольському повстанні.

Але, на відміну від 1648 р., селяни залишалися майже одинокими у прагненні протистояти зростаючому гніту. Лише Запорозька Січ, землі якої межували з польськими володіннями, надавала бунтівному селянству певну допомогу спорядженням, людським поповненням, а головне - досвідченими керівниками.

2. Розгортання гайдамацького руху. Опришки

Гайдамацький рух, то затухаючи, то знову спалахуючи, не припинявся десятиріччями ще у першій половині XVIII ст. Найвищого ж піднесення він досяг у 1768 р. під назвою Коліївщини. Саме у 60-х роках для багатьох селян Правобережжя, особливо у Середньому Подніпров'ї, закінчився час, коли задля господарського освоєння спустошеного ще в добу Руїни краю вони були звільнені від панщини. Кріпацтво відновлювалось у повному обсязі. До матеріальних нестатків додалися й національно-релігійні утиски. На початку 1768 р. частина поляків Правобережжя проголосила у м. Бар створення конфедерації, яка рішуче виступила проти наростаючого підпорядкування Речі Посполитої Росії. Разом з тим конфедерати розгорнули боротьбу проти будь-яких поступок православним українцям. Вони вчинили погроми в селах і містечках, нещадно розправлялися з тими селянами, котрі поверталися у православ'я, виганяли і карали православних священиків, руйнували і палили православні церкви.

Для боротьби з конфедератами Катерина II ввела на Правобережжя війська. Це було зроблено з метою підтримати залежного від Росії польського короля, але селянство розцінило появу росіян по-своєму. Ширилися чутки, що прийшли вони, щоб допомогти скинути владу всієї польської шляхти. У травні 1768 р. вибухнуло масове повстання. Очолив його запорожець з Лівобережжя Максим Залізняк, який проголосив себе полковником. За декілька днів була визволена вся південна Київщина.

Місто за містом падали перед повстанцями. Найбільшого успіху гайдамаки досягли під Уманню - твердинею польської влади в Середньому Подніпров'ї. Долю фортеці вирішив Іван Гонта - сотник козацької охорони магната С. Потоцького, власника міста. Разом зі своїм загоном він узяв бік повстанців.

Наприкінці червня в руках гайдамаків були Київське, Брацлавське, а також частина Подільського і Волинського воєводств. Перелякана шляхта вважала, що почався новий 1648 р. і тікала вглиб Польщі.

Основною метою Коліївщини була ліквідація панівної верстви суспільства, великої земельної власності й засилля католицизму. Це пов'язувалося зі звільненням Правобережжя від польсько-шляхетського володарювання. Однак планам повсталих не судилося збутися. Величезний розмах повстання, його соціальна спрямованість змусили російський уряд втрутитися в події. Катерина II побоювалась і поширення повстання на Лівобережжя. Командування розміщених на правому березі Дніпра російських військ отримало наказ допомогти полякам.

Залізняка, Ґонту та інших ватажків повстанців російський генерал М. Кречетніков запросив на банкет. Вважаючи росіян союзниками, ті прийняли запрошення й були підступно схоплені. У наступні дні російські війська розгромили гайдамаків, що залишилися без керівників.

Польська шляхта влаштувала криваву розправу над учасниками Коліївщини. У містечку Кодня на Волині спеціальний суд засудив до страти тисячі людей: їх вішали, четвертували й садовили на палі. Мученицьку смерть прийняв Гонта, якого росіяни разом з 800 його козаками видали полякам. Залізняка як російського підданого засудили до заслання в Сибір. Цієї ж кари зазнали його сподвижники.

Таким був сумний кінець останнього великого повстання українських селян. На масштабну збройну боротьбу за національне й соціальне визволення Україна піднялася лише через 150 років потому.

У другій половині XVIII ст. в зв'язку з промисловим переворотом в Англії і розвитком капіталізму в Західній Європі, із збільшенням числа промислових підприємств всередині країни і кількості міського населення — як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках зростав попит на хліб, на інші сільськогосподарські продукти. Це створило сприятливі умови для збуту продукції поміщицьких маєтків і збільшення їх прибутковості. Унаслідок цього з кожним роком розширювалось феодальне землеволодіння, зменшувалась кількість вільних військових і рангових маєтностей, громадських земель та угідь, збільшувалося число залежних і фактично закрі-пачених селянських дворів. Одночасно зростали повинності селян.

У другій половині XVIII ст, на Слобожанщині панщина становила 4-5 днів на тиждень. До панщини додавалися різні додаткові повинності на пана й старшинську адміністрацію, на військові потреби (ремонт шляхів, гребель, мостів/фортець тощо), а також грошові і натуральні збори збіжжям, медом', птицею і т. п. Скорочувалась кількість вільних козаків. Не маючи можливості відбувати на свій кошт військову службу, козаки ставали в залежність від старшин і змушені були виконувати на них різні роботи (під час жнив, на перевезенні вантажів та ін.).

Українські старшини-поміщиш протягом першої половини XVIII ст. фактично закріпачили велику кількість селян, ставши політично й економічно пануючим класом. Вони намагалися юридично оформити кріпосне право в Україні, а також зрівнятися в правах з російськими дворянами. Це стало можливим після приходу до. влади Катерини II та ліквідації української автономії. . .

У 1762 р. російською царицею стала Катерина І!. Головною метою її правління було: уніфікувати систему управління по всій країні; скасувати особливості, що були в Україні, Ліфляндії та Фінляндії; перетворити ці території на звичайні провінції Російської Імперії. Плани імператриці чітко висловлені у ЇЇ таємній інструкції генерал-прокуророві Сенату князеві В'яземському. "Малоросія, Ліфляндія і Фінляндія, — писала Катерина II, — є провінції, які правляться дарованими їм привілеями; порушити їх відразу було б дуже незручно, але не можна ж і вважати ці провінції за чужі й поводитися з ними як з чужими землями, це була б явна дурниця, Ці провінції так само, як і Смоленщину, треба легкими способами привести до того, щоб вони обрусіли й перестали дивитись, як вовки в лісі".

Loading...

 
 

Цікаве