WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія України - Курсова робота

Історія України - Курсова робота

У 1340 р. Великий Литовський князь Ольгерд проголосив, що "вся Русь просто повинна належати литовцям" І значно розширив наступ на українські землі. Менш ніж за 150 років Литовське князівство стало найбільшим у Європі.

У чому ж полягали причини такого блискучого завоювання? Українці бачили в литовцях визволителів від монголо-татар, та й литовське панування було прийнятнішим, ніж жорстоке Іго Золотої Орди: литовці йшли на те, щоб українці займали найвищі адміністративні посади, а еліта литовців швидко потрапляла під культурний вплив своїх слов'янських підданих. Литовські князі діяли в Україні за принципом: "Старого ми не змінюємо, а нового не впроваджуємо". За якісь одне чи два покоління литовці за виглядом, мовою та поведінкою вже нагадували своїх попередників Рюриковичів та розглядали свою місію як "збирання земель Русі" й користувалися цим приводом задовго до того, як його запозичила Москва — міцніючий суперник литовців у боротьбі за київську спадщину. Саме тому Грушевський М. С. доводив, що Велике Литовське князівство зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Московія.

Безумовно, завоювання литовців є Україні були вражаючими, але більш тривалий І всеохоплюючий вплив на долю українців справила експансія Польщі, початок якої започаткував Казимир Великий (1320 - 1370 рр.). Його активно підтримували три сили: магнати, католицька церква та багаті міщани Кракова.

У квітні 1340 р. Казимир вступив у Галичину. Зверніть увагу — зробив він це під приводом захисту католиків краю, хоч католиками були переважно не поляки, а німці. Насправді ж, він заздалегідь планував цей крок, уклавши угоду з Людовіком угорським, згідно з якою обидва королі при завоюванні України мали діяти спільно.

Більше двох десятиліть поляки в союзі з угорцями воювали з литовцями, підтримуваними більшістю українців, за Галичину й Волинь.

Польща проголосила себе "щитом християнства" І зображала свою експансію на схід як хрестовий похід проти язичників-литовців і схизматиків — православних українців. Ставлення до некатоликів як до людей морально та культурно неповноцінних вело до тяжких майбутніх польсько-українських взаємин.

Завоювання збільшили землі Польщі майже на 50%. Спочатку на землях України поляки вели обережну політику, але Папа Римський і католицька церква з готовністю благословили короля на більш широку експансію. Спочатку в 1375 р. у Львові було засновано католицьке архі-єпископство, а потім на землях України стали виникати, як гриби після дощу, монастирі францисканського та домініканського орденів. Вони обслуговували католицьке населення, яке швидкими темпами зростало (сюди переселялись польські, німецькі, чеські та угорські шляхтичі). Українські феодали, прийнявши нову католицьку віру, отримали рівний статус з польською шляхтою.

Таким чином, український народ все більше підпорядковувався чужій нації — нації з іншою релігією та культурою. Такий симбіоз мав деякі позитивні наслідки, але закономірно, що з нього згодом виріс гострий релігійний, соціальний та етнічний конфлікт, який тривав близько 600 років.

1385 великий князь литовський Ягайо уклав із Польщею Кревську Унію (тевтонський орден). Ця означала приєднання литовських, білоруських і укр.. земель до Польщі і окатоличення литовців.

1413 Вітовт уклав з Польщею Городецькі унію. Ця унія передбачала обмеження участі православних у державному управлінні і надання литовським феодалам, католикам таких широких прав, які мали польські феодали.

Люблінська унія 1569 р. була для українців драматичною подією. Незважаючи на все, Велике князівство Литовське протягом двох століть створювало для них сприятливі умови існування. Українські феодали хоч і підпорядковувались литовцям, однак мали великий вплив як у суспільному, економічному, релігійному, так і в культурному житті України. А з переходом українських земель від Литви до Польщі було поставлено під удар саме існування українців як окремої етнічної спільності.

Литва була не спроможна дати відсіч татарам на півдні, зі сходу литві загрожувало Московське царство. Литовці звернулися про допомогу до поляків. У 1569 між Польщею і Литвою було укладено люблінську унію. За умовами цієї унії Польща і литва об'єднувалися в одну державу Річ-Посполиту.

Люблінська унія 1569 р. була для українців драматичною подією. Незважаючи на все, Велике князівство Литовське протягом двох століть створювало для них сприятливі умови існування. Українські феодали хоч і підпорядковувались литовцям, однак мали великий вплив як у суспільному, економічному, релігійному, так і в культурному житті України. А з переходом українських земель від Литви до Польщі було поставлено під удар саме існування українців як окремої етнічної спільності.

Українці, постійно перебуваючи під владою чужоземних держав, зазнавали асиміляційного тиску з боку панівної культури. Безпосереднє сусідство з католиками-поляками призвело до гострої релігійної та культурної боротьби українців і поляків.

Православна церква за відсутності власної держави була для українців єдиним інститутом вираження їхньої самобутності. Однак православна церква і сама попала в скрутне становище занепаду. Якщо за часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства держава була для неї надійною опорою, то тепер Річ Посполита відносилась до неї як до нерідної дитини, так що важливі церковні питання стали вирішуватися мирськими правителями. Світська влада призначала єпископів, що підривало авторитет митрополита, розхитувало організаційну дисципліну церкви. Серед церковних служителів поширилась корупція, школи були занедбані, Таким чином, втративши внутрішні та зовнішні стимули, православна культура скотилась в обрядовість, обмеженість та занепад.

6 -10 жовтня 1596 р. у Бресті відбувся собор для прийняття унії. З самого початку він розколовся на православний і уніатський. Православний — відкинув унію, уніатський — прийняв її. Відповідну грамоту підписали митрополит, п'ять єпископів і три архімандрити. Уніатський собор визнав владу папи римського й догмати католицької церкви, зберіг православні обряди й церковнослов'янську мову в богослужінні. Уніати діставали великі привілеї — церковники звільнялися від податків, шляхтичам відкривався доступ до державних посад, міщани зрівнювалися в професійних правах з католиками.

Православна релігія була поставлена в складні умови. Православні ієрархи замінювалися уніатськими, у монастирів відбиралися маєтності, а самі вони перетворювалися на уніатські. Православні купці, ремісники та шляхтичі обмежувалися в правах.

Таким чином, Берестейська унія не об'єднала християнські церкви, а ще більше їх розпорошила, бо замість двох тепер існувало три церкви: католицька, православна та уніатська, або греко-католицька, як ЇЇ згодом стали називати.

Висновки з останнього питання теми цілком наочні: релігійна боротьба православ'я та католицизму привела до того, що еліта українського народу в своїй більшості полонізувалася. Це мало епохальне значення для подальшої історії Польщі; внаслідок конфронтації українці розкололися на деі конфесії, що спричинило до різких відмінностей між західними та східними українцями.

Але цей період приніс українцям і культурне піднесення, чіткіше усвідомлення своєї самобутності.

Закінчуючи вивчення проблем даної теми, слід підкреслити, що український народ під владою Польщі та Литви (XIV - XVI ст.) знаходив у собі сили для боротьби за самобутню свою культуру, православну віру і в кінцевому результаті — за незалежність своєї країни від загарбників.

Проблема козацтва — одна з центральних в історії України доби феодалізму, тому вона завжди привертала увагу дослідників.

Радянські історики, відзначаючи велику роль козацтва в історії українського народу, підкреслювали, що воно виникло внаслідок розвитку антифеодальної боротьби селянства і міщанства в Україні як форма протесту проти соціального та національно-релігійного гноблення.

Поява того чи іншого історичного явища зумовлена, як правило, сумарною дією чинників двох категорій (межа між ними досить умовна): тих, що роблять виникнення цього явища можливим, та тих, які зумовлюють його необхідність.

Які ж причини виникнення козацтва в Україні? Основна причина появи козацтва корінилася в тих соціально-політичних умовах, які склалися в українських землях у другій половині XV - XVI ст.

У XIV ст. Україна попала під владу Польщі і Литви (з 1569 р. — Речі Посполитої), що призвело до ліквідації залишків автономності українських земель. У таких умовах посилювалася експансія католицизму, розширювалось шляхетське землеволодіння, становище покріпачуваного селянства погіршувалося з кожним роком. Були й інші причини виникнення козацтва: існування в південних степах кочівників-татар, що створювало загрозу для мирного життя слов'янського населення; можливість переселення в степи.

Loading...

 
 

Цікаве