WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія України - Курсова робота

Історія України - Курсова робота

Вступивши до РЄ, Україна взяла на себе певні зобов'язання, що стосуються насамперед приведення її правової та політичної систем у відповідність до вимог цієї організації. Так, згідно з рекомендаціями РЄ, в Україні було скасовано смертну кару. Незважаючи на опір деяких сил у державі, виконання рекомендацій РЄ відповідає національним інтересам України, наближає її до стандартів демократичного суспільства. Для контролю за виконанням взятих Україною зобов'язань запроваджено постійно діючий моніторинг стану справ щодо прав людини. За період з 1995 до 2004 р. Україна неодноразово опинялась у ситуації, коли їй загрожувало виключення з РЄ за невиконання зобов'язань. Така ситуація не найкращим чином впливала на імідж

України та на її відносини з європейськими державами. Це також негативно відбивалося на євроінтеграційних прагненнях України.

Важливе значення для європейської інтеграції України має співробітництво з Європейським Союзом (ЄС). У 1992 р. Україна долучилась до співробітництва з європейськими фінансовими організаціями, ставши, зокрема, членом Європейського банку реконструкції і розвитку, створеного для допомоги країнам Східної Європи у подоланні комуністичного минулого. Українське керівництво проголосило стратегічною метою вступ до ЄС. У 1994 р. була підписана, а в 1998 р. набула чинності Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС. У документі проголошувалися такі цілі співробітництва: розвиток політичного діалогу; сприяння розвитку торгівлі й інвестицій; створення умов для взаємовигідного співробітництва в усіх галузях; підтримання зусиль України щодо зміцнення демократії та розвитку її економічного потенціалу, завершення переходу до ринкової економіки. Загальну стратегію ЄС щодо України було затверджено у 1999 р.

У липні 2002 р. відбувся саміт "Україна — ЄС". Основними питаннями, що обговорювалися, були надання Україні статусу країни з ринковою економікою і асоційоване членство країни в ЄС. За підсумками роботи саміту було прийнято рішення, що Україна не відповідає вимогам ЄС і не потрапляє до хвилі її розширення у 2004 і 2007 рр. У 2003 р. Україні було надано статус "країни — сусіда ЄС". Щоб зменшити негативні наслідки від вступу в ЄС сусідів України, з ними було укладено угоди про спрощення візового режиму.

У 2005 р. почався новий етап у співробітництві з ЄС. Нове українське керівництво на чолі з Президентом В. Ющенком спрямувало всі зусилля на досягнення стратегічної мети вступ до ЄС. Основними кроками на цьому шляху є такі: подання заявки на вступ до ЄС; надання Україні статусу країни з ринковою економікою; вступ до Світової організації торгівлі (СОТ); початок переговорного процесу про умови вступу; набуття асоційованого членства в організації; вступ до організації.

Проголошення без'ядерного статусу сприяло налагодженню тісних відносин України з НАТО. У 1994 р. вона стала учасником програми НАТО "Партнерство заради миру". Україна бере на себе зобов'язання забезпечити свободу слова, розвиток громадянського суспільства, захист прав і свобод громадян, розв'язання економічних і соціальних проблем, щоб наблизитись до європейських цінностей і стандартів.

Стратегічне партнерство з Росією. Розбудова відносин стратегічного партнерства з Росією, поряд з реалізацією курсу на інтеграцію до ЄС, посідає одне з ключових місць в структурі зовнішньополітичних пріоритетів України.

Протягом більш як десятирічної історії існування двох незалежних держав Україні і Росії вдалося досягти суттєвого прогресу в двосторонніх відносинах. Сторони завжди демонстрували здатність знаходити компроміс, хоча, слід визнати, за цей період було немало складних моментів, урегулювання яких вимагало значних взаємних зусиль (питання поділу Чорноморського флоту та його статусу, кримське питання, питання острова Тузла в Керчинській протоці). Одним із найважливіших аспектів двосторонніх відносин стало юридичне визнання територіальної цілісності одна одної і непорушності існуючих кордонів.

На сучасному етапі головне місце під час переговорів відводиться питанням активізації торговельно-економічного співробітництва та створенню єдиного економічного простору.

У Росії 2002 рік був об'явлений як "Рік України в Росії". 28 січня 2003 року було урочисто відкрито "Рік Росії в Україні".

Проблема Черноморского флота оставалась одной из наиболее острых в отношениях между Украиной и Россией. Боевой состав этого флота насчитывает 10 подводных лодок, 150 боевых надводных кораблей, 70 судов обеспечения, около 250 самолетов. Количественный состав флота в 1993 г. составлял свыше 60 тыс. человек. Его боевая мощь превышает потенциал всех других флотов, размещенных в Черном море. А это позволяет ему, в случае возникновения конфликта, блокировать все внешние коммуникации любого черноморского государства, в том числе и Украины.

В отношении России к Черноморскому флоту не было ничего для нее исключительного. Объявив себя полным и единственным собственником всех флотов бывшего СССР, созданных совместными усилиями всех республик, - Тихоокеанского, Северного, Балтийского — она по той же "логике" стремилась сохранить за собой и Черноморский флот со всей системой его базирования в Крыму. Таким образом Россия защищала свои геополитические интересы в балканском и средиземноморском регионах.

Цель Украины в этой ситуации состояла в том, чтобы, во-первых, иметь в Черном море собственные военно-морские силы, способные обеспечить безопасность морских коммуникаций и южных границ республики, а во-вторых — нейтрализовать действия крымских сепаратистов, ведущие к нарушению территориальной целостности государства.

В условиях острых противоречий достичь конкретных действенных соглашений между Украиной и Россией относительно будущего Черноморского флота удалось только в 1995 г. Ялтинское, Дагомысское, Массандровское соглашения больше свидетельствовали о намерениях, а не о конкретных путях решения этой узловой проблемы украинско-российских отношений. Но в 1995г. эту проблему удалось наконец решить..

Україна як одна з держав — засновниць Співдружності Незалежних Держав— розвиває співробітництво з іншими державами СНД, базуючись на засадних документах — Основних напрямках зовнішньої політики України, Концепції національної безпеки України, Угоди про створення СНД від 8 грудня 1991 р. із Застереженнями Верховної Ради до неї.

Співдружність Незалежних Держав було створено 21 грудня 1991 р. під час зустрічі глав держав в Алма-Аті. ІКраїни-засновники: Україна, Білорусь, Російська Федерація, Молдова, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Узбекистан, Таджикистан, Туркменістан, Азербайджан (Грузія приєдналася пізніше). Естонія, Литва та Латвія, як зазначалося вище, відмовилися від участі в СНД. Головні принципи: СНД не є державою, члени Співдружності є цілком незалежними державами. '

За 12 років існування СНД пройшла певну еволюцію, зазнала певних структурних змін. Україна не підтримує спроб перетворити Співдружність у наддержавну структуру конфедеративного чи федеративного типу, заперечує надання СНД статусу суб'єкта міжнародного права. Україна у ставленні до СНД виходить, передусім, з реалій економічної доцільності існування Співдружності, розвитку тісних і взаємовигідних торговельно-економічних відносин між державами-учасниками.

У військово-політичній сфері Україна не є стороною Договору про колективну безпеку держав — учасниць СНД — від 15 травня 1992 р., дотримуючись таким чином визначеного Декларацією про державний суверенітет позаблокового статусу.

За час існування СНД підписано понад 1000 багатосторонніх документів, але не всі вони діють ефективно. Набагато ефективніше розвиваються двосторонні взаємовідносини в рамках СНД у різних галузях.

Суперечливим є становище України у Співдружності незалежних держав. З одного боку, існує об'єктивна необхідність економічної інтеграції держав, які в минулому були тісно пов'язані між собою як радянські республіки. З іншого боку, є небезпека перетворення СНД у наддержавне утворення з домінуванням у ньому Росії, з чим не може погодитися Україна. Тому вона не приєдналася до низки укладених в межах СНД угод, виступає проти надання їй статусу суб'єкта міжнародного права. Загалом ступінь інтеграції держав-членів СНД залишається низьким. За визнанням самих керівників цих держав. СНД скоріше нагадує клуб за інтересами, ніж міждержавне об'єднання.

Зовнішня політика незалежної України, залишаючись незмінною у її принципових аспектах, водночас є динамічною, змінюється залежно від змін міжнародної обстановки. Успіхи цієї політики, роль України в системі міжнародних відносин значною мірою залежатимуть від ефективності внутрішніх економічних, соціальних і політичних перетворень, бо не може внутрішньо слабка держава бути впливовою на міжнародній арені.

Loading...

 
 

Цікаве