WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія України - Курсова робота

Історія України - Курсова робота

Найголовніше досягнення Володимира — запровадження християнства як державної релігії. Нова ідеологія допомагала зміцненню держави, законодавства, адміністративної системи. Нова релігія прилучила русичів до світової культури, сприяла розвитку мистецтва, літератури, архітектури, науки. Могутня Візантійська імперія поступово втрачала свій вплив на Київську Русь.

Смерть Володимира Великого (1015 р.) призвела до нової жорстокої боротьби між його синами за владу, І в 1019 р, єдиним правителем Русі стає Ярослав (1019 - 1054 рр.). Його князювання прийнято вважати періодом найвищого економічного піднесення, політичної міцності і культурного злоту. Як і його батько, Ярослав розширював кордони своєї держави, у 1036 р. він остаточно розгромив печенігів. Значну увагу Ярослав приділяв безпеці кордонів держави. На багато сотень верст тягнулися зведені при ньому "змійові вали" з укріпленнями — фортецями.

За князювання Ярослава активізувалася внутрішня розбудова держави. З його ім'ям пов'язане створення першого писаного зведення законів Київської Русі — "Руської Правди", що регламентувала внутрідержавні феодальні відносини. Завдяки підтримці князя у Києві було побудовано багато церков. { вперше Ярослав призначив митрополитом русина Іларіона, таким чином вивівши церковну ієрархію із підкорення Візантії.

За часів Ярослава Мудрого швидко розбудовувалися старі і будувалися нові міста. Міста були центрами ремесла і торгівлі; осередками культурного й політичного життя, місцем зосередження органів державної влади та церковного управління. Київ, розмістившись посередині дніпропетровського водного шляху "із варяг у греки", став світовим ринком торгівлі.

З ім'ям Ярослава пов'язаний і розквіт давньоруської культури, освіти та. науки. У князя була одна з найбільших у той час у світі і перша в державі бібліотека. На території Київської Русі було чимало шкіл, які, як правило, виникали при монастирях. Центром таких знань став Києво-Печерський монастир, заснований у 1015 р. -'

Таким чином, Київська Русь, котра виникла в середині IX ст., пройшла складні етапи свого становлення: переживала своє піднесення в X - XI ст.; зміцнила своє міжнародне становище, вписалася в європейський геополі-тичний простір; збагатила давньоруську і світову культуру.

Останній — третій — характеризується постійними чварами, зростаючою загрозою кочовиків і економічним застоєм — це князювання Володимира Мономаха (1113 -1125 рр.) І його сина Мстислава (1125 - 1132 рр.). Остаточного удару Київській Русі завдали орди монголо-татар, які в 1240 р. зруйнували Київ. Спадкоємицею традицій Київської Русі стало Галицько-Волинське князівство.,

Смерть Мстислава в 1132 р. означала кінець історичної доби, коли Київ був центром земель руських. Це був початок розпаду Київської Русі на окремі князівства. На землях майбутньої України сформувались такі князівства: Чернігівське, Переяславське, Волинське, Галицьке, Київське та Інші. Феодальна роздробленість була викликана рядом причин:

1) великою територією" Держави при відсутності тісних економічних зв'язків за умов панування натурального господарства і неоднорідності населення;

2) зростанням великого феодального землеволодіння;

3) відсутністю чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади;

4) розвитком і піднесенням удільних князівств І земель, що сприяло зростанню місцевого сепаратизму І загостренню міжкнязівських взаємин;

5) зміною торговельної кон'юнктури. Західна Європа почала торгувати безпосередньо з Близьким Сходом, а Київська держава залишилася поза світовими торговельними шляхами;

6) посиленням експансії степових кочових племен (печенігів, половців та ін.)-

Роздробленість, що охопила Русь, отримала назву феодальної, оскільки вона була закономірним наслідком еволюції феодальних відносин (мається на увазі розвиток феодального землеволодіння — вотчин, посилення влади удільних князів і бояр).

Роздробленість кваліфікують також як політичну, бо вона призвела до змін у державному устрої Русі, а саме — до децентралізації системи управління. Київський князь втратив контроль над удільними князівствами, влада в яких зосередилася в руках місцевих князів.

Феодальна роздробленість — це закономірний процес у розвитку середньовічного суспільства. її переживали й інші країни Європи. До роздробленості Київської Русі призвели подальший розвиток давньоруського суспільства, соціально-економічний розвиток окремих регіонів. Боярство цих регіонів і місцеві князі, спираючись на них, дбали про власні, а не державні інтереси. Київська Русь, однак, усередині XII століття зовсім ще не розпалась. Змінилася лише форма державного устрою: на зміну відносно єдиній централізованій монархії прийшла монархія федеративна. Зміна державного устрою не означала, що Київська Русь припинила своє існування, так як:

по-перше, розпад держави відбувався протягом тривалого періоду, І політична єдність втрачалася поступово;

по-друге, зберігалися такі елементи загальноруської держави, як її кордони, єдине законодавство, система церковної організації, спільна боротьба князівств із зовнішнім ворогом;

по-третє, надзвичайно сильними були об'єднавчі тенденції політичного життя.

Таким чином, явище феодальної роздробленості суперечливе і неоднозначне, але закономірне. В Історії Київської Русі (XII - початку XIII століття) діяли відцентрові тенденції, була втрачена державна єдність, посилилися князівські міжусобиці, тиск на Русь сусідніх держав, в той же час формується велике землеволодіння, намітився прогрес у сільському господарстві, підносяться міста, зростає чисельність населення. Починаючи з XIII століття в результаті поглиблення соціально-економічних, культурних процесів, торговельних та інших зв'язків іде формування на основі земель і князівств територій російської, української та білоруської народностей. Етнічним осердям українського етносу стала Київська земля. В 1187 р. відносно наддніпрянських земель з'являється назва "Україна.

У 1199 р. Роман Мстиславович заволодів Галичем і об'єднав під своєю владою Волинське й Галицьке князівства, створивши на політичній карті Східної Європи нову велику державу, яка починає відігравати одну із провідних ролей у політичному житті Русі. Незабаром (до самої своєї смерті в 1205 р.) Роман встановив владу над Київською землею. В його руках опинилася величезна давньоруська територія — практично вся сучасна територія України. Роман склав проект дотримання "доброго порядку" на Русі, тобто припинення міжкнязівських чвар і організації центральної влади у федеративній давньоруській державі. Роман, прагнучи уникнути подальшого дроблення держави, пропонував передавати престол старшому синові, а не ділити землі між усіма синами, як чинилось раніше. Та князі відмовилися приїхати на з'їзд, щоб обговорити цей проект Романа. Вони заявляли, що такого "одвічно не було", а значить, і не повинно бути.

Переможні походи Романа на Литву, Польщу, Угорщину і половців створили йому і князівству високий міжнародний авторитет. У 1202 р. папа Римський Інокентій III запропонував Роману королівську корону. Великий князь у своїй об'єднаній державі насамперед подбав про зміцнення княжої влади, здолавши опозицію бояр. Багатьох бояр він відправив у заслання або стратив. Щоб захистити українські землі, він розгромив половців, здійснив походи на північ у польські та литовські землі, підтримував тісні зв'язки з Угорщиною, Константинополем. У 1205 р., ідучи польськими землями, Роман потрапив у засаду й загинув.

Після своєї передчасної смерті Роман залишив по собі славу великого полководця та політика і двох малолітніх синів: чотирирічного Данила і дворічного Василька. Від їхнього імені в князівстві почала правити вдова Романа Анна — розумна, мужня і владна жінка. її підтримували волинські бояри, переведені Романом з Володимира до Галича, та княжа дружина. Прихильниками об'єднання земель під владою князя виступали середнє боярство, міщани та селяни. Усі вони потерпали від утисків великих бояр, які зосередили в своїх руках земельні володіння. Верхівка галицьких бояр виступила проти об'єднання Галицької і Волинської земель в одне князівство. Бояри прогнали Данила та Василька і взяли владу в свої руки.

В 1238 єдність Г-В держава була відновлена. На період князювання Данила-Галицького припадає час її розвитку.

Таким чином, після 1340 р. Галицько-Волинська держава припинила своє існування, а українські землі були поділені між сусідніми державами. Галицько-Волинське князівство, будучи ослабленим боротьбою з татарами, постійними сутичками між боярами та князями, стало об'єктом агресії з боку сусідніх держав і не змогло відстояти незалежності. Однак це не зменшує історичного значення Галицько-Волинського князівства. Це друга велика держава в українських землях після Київської Русі, що продовжила ЇЇ культурні традиції. Був забезпечений високий рівень еконо мінного та духовно-культурного розвитку українських земель. Своєю орієнтацією на Захід Галицько-Волинське князівство відкрило доступ в українські землі західноєвропейським культурним впливам.

Loading...

 
 

Цікаве