WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія України - Курсова робота

Історія України - Курсова робота

— перехід від зрівняльної заробітної плати до відрядної;

— залучення іноземного капіталу у формі концесій.

Неп у галузі торгівлі й фінансів запроваджував:

— відмову від прямого продуктообміну й повернення до приватної торгівлі;

— появу багатьох видів торгівлі — приватної, кооперативної, державної; відкриття у великих містах торговельних бірж;

— випуск (з 1922 р.) конвертованого червінця, що дорівнював 10 золотим карбованцям і був забезпечений золотом на 25 % ;

— різні (86 видів) податки як джерела постійного поповнення держбюджету; введення платні за комунальні, транспортні та інші послуги.

В Україні неп почав реалізовуватися пізніше — з 1922 р. Його запровадження було пов'язане з певними труднощами. Так, комнезами, створені в Україні, які об'єднали бідні верстви сільського населення, серйозно виступали проти запровадження непу. Однак загалом неп відіграв важливу роль у розвитку сільського господарства, а денаціоналізація підприємств промисловості України дозволила швидко відновити промисловість та наситити ринок товарами.

Однак неп не міг бути тривалим, бо базувався на двох протилежностях: в економіці панували ринкові відносини, у політиці — адміністративно-командна система, що прагнула підкорити економіку своїм політичним цілям. Реформи в економіці не були доповнені реформами в політичній сфері, а незалежними власниками було важко керувати. Тому в 1929 р. сталінське керівництво відмовилося від непу.

Досягнення й складності українізації. Національно-визвольний рух українського народу після повалення царизму був спрямований на побудову своєї суверенної держави. Спроби її утворення супроводжувалмся впертою боротьбою представників різних соціальних верств, партій ї суспільно-політичних угруповань. У кінцевому підсумку з допомогою збройних формувань Москви перемогу здобули ті сили, які й утворили Українську Радянську Соціалістичну Республіку.

На удосконалення міжнаціональних відносин, національно-культурне відродження народів країни була спрямована політика коренізації, започаткована в 1923 р. Це означало посилення уваги до підготовки, виховання і висування кадрів корінної національності насамперед у партійний апарат і державні органи, запровадження навчання, організацію культосвітніх закладів, видання книг, газет та журналів мовами корінних національностей. В Україні політика корєнізації здійснювалася шляхом українізації та створення політичних і економічних умов для культурного розвитку національних меншин.

У результаті політики українізації в республіці, 80% населення якої становили українці, на кінець 1927 р. діяло 4/5 шкіл, більше половини технікумів і понад чверть інститутів з українською мовою навчання. Українською мовою видавалося більше половини книжок І газет, ставилися вистави в чверті театрів, випускалися всі або майже всі кінофільми, повністю здійснювалося радіомовлення. Та ще досить значною залишалася питома вага службовців, насамперед республіканських і особливо союзних відомств, які не володіли українською мовою. Чимало таких було й, серед робітників.

І все ж на українську мову було переведено дві третини діловодства. Українська нова перетворювалася на основний засіб спілкування. Українізація поширювалася також на ті регіони країни, де Компактно проживало багато українців (Кубань, окремі території Казахстану й Далекого Сходу). Тут також відкривалися школи з українського мовою навчання, видавалися українські газети, працювало українське радіомовлення. Усе це сприяло зростанню національної самосвідомості українського народу.

З тактичних міркувань офіційні власті дозволили здійснювати й українізацію церкви, що привело до оформлення в 1921 р. Української автокефальної (самостійної, незалежної) православної церкви (УАПЦ).

Створювалися можливості для всебічного розвитку національних меншин, що проживали в Україні. У результаті національно-територіального районування в республіці було виділено 13 національних районів, утворено 954 сільські та 100 містечкових Рад національних меншин, працювали сотні шкіл з німецькою, єврейською, татарською, болгарською, польською та іншими мовами навчання. Цими національними мовами діяли театри, бібліотеки, сільбуди, хати-читальнІ, десятки клубів.

У здійсненні такої важливої, складної і делікатної справи, як українізація, безперечно, мав місце цілий ряд труднощів, а то й помилок. Вони проявлялися у ставленні до темпів українізації, ролі в ній комуністів-українців тощо. Однак під впливом деформацій, що їх зазнавала національна політика з боку Сталіна та його найближчого оточення, керівництво республіки не змогло перешкодити протидії українізації, яка проявлялася в традиційних звинуваченнях у націоналізмі та сепаратизмі, штучних пошуках націонал-ухильників як у своєму середовищі, так і серед партійного і державного апарату, представників інтелігенції.

У 1922 р. розгорнулась дискусія щодо тіснішого об'єднання республік. Генеральний секретар ЦК РКП(б), нарком у справах національностей Й. В. Сталін висунув проект "Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками", який передбачав їх включення до Російської Федерації на правах автономних.

Автономія (грец. аиіопоіпіа Аиїоз "сам" + погтюз "закон" — самоврядування, незалежність) — самостійне здійснення державної влади, або широке внутрішнє самоврядування, яке надається окремій національності, що компактно проживає в межах держави.

Цей проект викликав опір у республіках. Ленін в цей час хворів, фактично знаходився в ізоляції і участі в дискусії не брав. І все-таки у вересні 1922 р. він ознайомився з цим проектом і 26 вересня надіслав членові Політбюро ЦК РКП{Б) Л. Б. Каменеву листа, в якому обґрунтовувалася нова форма державного об'єднання, за якою Російська і Закавказька федерації разом з Україною та Білорусією ПОВИННІ УТВОРИТИ НОВИЙ СОЮЗ — федерацію.

Федерація— форма державного устрою, за яким декілька державних утворень об'єднуються І створюють одну союзну державу. Повноваження між федерацією і республіками, що в неї входять, розмежовуються єдиною конституцією.

Для республік ленінські пропозиції були більш прийнятнішими, ніж план Сталіна. У грудні 1922 р. VII Всеукраїнський з'їзд Рад схвалив ідею створення Союзу. ЗО грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР в основному затвердив Декларацію про утворення Союзу та Союзний договір. Було обрано склад ЦВК СРСР, в тому числі чотирьох голів ЦВК, від України — Г. Петровського.

Що ж являв собою СРСР? Союзний договір проголошував, що незалежні радянські республіки добровільно й на рівноправних засадах вступають у державний союз і деякі свої повноваження передають органам центральної влади. До компетенції союзного уряду входили зовнішня торгівля, військово-морські та іноземні справи, залізничний транспорт і поштово-телеграфний зв'язок, утворювались відповідні загальносоюзні наркомати. Питання фінансів, продовольства, праці, робітничо-селянської інспекції увійшли до компетенції союзного і республіканського урядів, для чого утворювались союзно-республіканські наркомати. До сфери діяльності республіканських урядів були віднесені внутрішні справи, освіта, юстиція, землеробство та соціальне забезпечення.

Остаточне юридичне оформлення Радянського Союзу, відбулося на II з'їзді Рад СРСР в січні 1924 р. З'їзд прийняв Конституцію, яка мала протиріччя. Вона закріпила право кожної союзної республіки на вільний вихід із Союзу, встановила, що території не можуть бути змінені без їхньої згоди, але це було фікцією, бо ВКП(б) на це згоду ніколи б не дала. І незабаром союзні республіки фактично втратили свою незалежність і поступово перетворились у звичайні адміністративні одиниці унітарної держави.

Набагато десятиріч доля українського народу була поставлена в залежність від політики Центру, який ототожнювався з ЦК ВКП(б), союзним урядом та союзними відомствами.

Утворення СРСР було певним компромісом між Москвою та національними рухами на окраїнах колишньої імперії. Але діяльність більшовиків у національному будівництві мала тактичний характер. СРСР був псевдофедерацією і до останніх днів свого існування залишався унітарною централізованою імперською державою.

Існують полярні оцінки актів 1922 - 1924 рр. Радянські історики завжди підкреслювали, що утворення СРСР — велике національне досягнення національної політики компартії, яке відповідало народу України, та інших народів Союзу. Більшість українських істориків за кордоном, зараз також і в Україні, вважають цей акт трагедією українського народу. В той же час деякі намагаються уникнути крайніх суджень. Так, Орест Субтельний, відзначаючи негативні наслідки об'єднання, підкреслює: "Неправильно було б казати, що радянський федералістський устрій залишив українців та інші неросійські народи з порожніми руками... Українська Радянська Соціалістична Республіка стала чітко окресленим національним і територіальним цілим із власним адміністративним центром і апаратом. Таким чином, українці нарешті отримали територіально-адміністративні рамки, що відображали їхню національну самобутність, тобто те, чого,вони не мали з часів козацької Гетьманщини XVII! ст.".

Loading...

 
 

Цікаве