WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія України - Курсова робота

Історія України - Курсова робота

Діяльність кирило-мефодіївців справила величезний вплив на подальший розвиток українського національного руху. Наступне покоління українських патріотів взяло на озброєння всі головні ідеї кирило-мефодіївців: необхідність відродження Української держави з демократичним (республіканським) устроєм, рівноправністю всіх громадян; встановлення в Україні справедливого соціально-економічного ладу; національно-культурне відродження українського народу.

2, Виникнення громад та їхня культурно-освітня діяльність

Організаційною формою українського національно-визвольного руху у 60-90-ті рр. XIX ст. були напівлегальні непартійні об'єднання, які одержали назву громад.

Центром громадівського руху безпосередньо в Україні став Київ, Навесні 1860 р. студенти і викладачі Київського університету та представники місцевої інтелігенції створили Українську громаду, яка ставила собі за мету повністю віддатися праці на благо рідного народу. Очолив громадівців Володимир Антонович. Невдовзі кількість членів громади сягнула 200 осіб.

На таємній сходці група громадівців затвердила програмні положення. Серед них такі: український народ є окремою нацією, кожен свідомий українець повинен віддавати всі свої сили для розвитку самосвідомості народу, до всіх братів-слов'ян українець повинен ставитись дружньо й допомагати їм у боротьбі з гнобителями.

Услід за київською громади організувалися в Чернігові, Вінниці, Катеринославі, Одесі, Полтаві, Харкові, а також у Москві та Катеринодарі на Кубані. Одним із головних напрямів їхньої діяльності була організація недільних шкіл ,для дорослого населення. Окрім недільних, члени громад відкривали й щоденні школи, працювали у них вчителями, організовували публічні лекції та бібліотеки, виступали ініціаторами створення гімназій, шкіл для підготовки народних вчителів тощо. Громадівці поширювали серед населення твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка та інших письменників, організовували підготовку і видання популярних книжечок. Чернігівська громада, крім традиційної діяльності, започаткувала видання щотижневика "Чернігівський листок". Його літературна частина виходила українською мовою. Видавцем і редактором газети був відомий байкар Леонід Глібов (1827-1893). Валуєвський циркуляр, Ємський Акт

1. Підготовка селянської реформи

Після детального опрацювання пропозицій було підготовлено узагальнюючий документ - "Положення про селян" і Маніфест, які підписав 19 лютого 1861р. Олександр II (1855-1881). У містах і селах України ці документи обнародувалися з 9 березня. Крім "Загального положення", яке визначало головні принципи селянської реформи для всієї імперії, були розроблені місцеві "Положення" для окремих районів, у тому числі три для України. "Положення" торкалося двох найголовніших питань: особистої залежності селян від поміщика та поземельних відносин.

2. Особисте звільнення селян

Селяни здобули ряд громадянських прав - особистих і майнових. Поміщики втратили будь-які права на них. Селяни відтоді отримали можливість укладати договори як з приватними особами, так і з державними установами, займатися торгівлею і промисловістю, володіти рухомою і нерухомою власністю, самостійно виступати в суді у різних справах: цивільних і кримінальних.

Крім того, вони могли, за власним бажанням, брати участь в органах громадського самоврядування, переходити в інші стани (в міщанство, купецтво й т. д.), вступати до навчальних закладів, на службу тощо.

Але, ставши вільними, селяни залишалися "нижчим станом". Вони сплачували подушний податок (до 1866 р.), відбували рекрутчину, не були аж до 1904 р. вільні від фізичних покарань. Від усього цього були звільне ні дворянство, купецтво, духовенство. Протягом дев'яти років після оголошення реформи селяни не мали права відмовитися від наділу, а значить залишити село. Але й після цього, щоб бути повністю вільним, включаючи і право вибору місця проживання та професії, треба було вийти з сільської общини. Вихід же з неї був утруднений різними обмеженнями.

Незважаючи на очевидні переваги особистої свободи, немало селян не могли їх одразу збагнути. Традиції рабського життя настільки глибоко в'їлися в людські душі, що у деяких селян оголошення Маніфесту 19 лютого 1861 р. супроводжувалося сценами розпачу і вигуками: "На кого нас залишаєш, барин!" Цих селян лякала свобода, яка не лише відкрила перед ними нові можливості, а й вимагала ініціативи і відповідальності за кожен свій крок.

3. Селянські наділи

При скасуванні кріпосного права поміщики були зобов'язані відвести селянину наділ, від якого останній не мав права відмовитися. Розмір наділу визначався "добровільною" угодою між поміщиком і селянами, але в межах норм, визначених законом для конкретної місцевості. На Україні, де поміщики хотіли залишити собі якнайбільше землі, норми наділів були малі. При цьому поміщик сам визначав, де дати, наділ, що, по суті, прирікало селян на отримання гіршої землі. В селянський наділ, як правило, не включалися ліси.

Якщо селянин до реформи користувався більшою кількістю землі, ніж тепер мав право отримати у власність, то різницю у нього забирали (відрізали). Ці землі так і називали - відрізки. В Лівобережній і Степовій Україні відрізали майже третину загальної площі селянського землекористування. Але водночас ті, хто не мав раніше землі, тепер за рахунок відрізків її одержували і могли вести власне господарство.

Наслідки реформи

Реформа безпосередньо стосувалася більшості, мешканців України. Адже з 13,5 мільйона її населення селяни становили 10,5 мільйона. Але й решта швидко відчула на собі її результати. До 1917 р. реформу 1861 р. називали Великою. Здійснене "згори" скасування кріпосного права, хоч і врахувало перш за все лише інтереси поміщиків, але все ж таки стало гігантським кроком вперед. Росія стрімко переходила від середньовіччя до нового часу, стала на шлях, яким вже впевнено йшла решта Європи, Ліквідація середньовічних суспільних відносин створила умови для швидкого економічного прогресу, який не примусив себе довго чекати.

Провівши земську, судову, воєнну, фінансову, освітню та інші реформи, тим самим заклавши основи громадянського суспільства, російський царизм не зробив останнього кроку — не створив відповідної новим реаліям політичної надбудови: не проголосив Конституції і не дозволив скликання парламенту. Саме тому модернізація в Росії не мала системного характеру, що суттєво ускладнювало перехід суспільства до більш прогресивного, порівняно з феодалізмом, капіталістичного способу виробництва.

Та хоч реформи 60 - 70-х років, насамперед селянська, були обмеженими й непослідовними, вони прискорили процес формування в Україні індустріального суспільства. Збільшувалася кількість промислових підприємств. Якщо 1869 р. налічувалося 3712 фабрик і заводів, то на початок XX ст. — 5301. безпосередній вплив на розвиток продуктивних сил країни мав транспорт, зокрема залізничний. Протягом 1866 - 1879 рр. в Україні прокладено понад 4,5 тис. верст залізничних колій. На кінець XIX ст. довжина залізниць в Україні становила 1/5 всієї залізничної мережі Росії. Нові залізниці прокладали, виходячи з інтересів колонізаторської політики царизму. Київ, наприклад, не мав сполучення з Одесою.

Певний вплив на розвиток промисловості мав іноземний капітал, прилив якого помітно посилився з 80-х років XIX ст.

Текстильна промисловість в Україні не змогла розвинутися через конкуренцію продукції російських фабрик, що користувалися протекцією царського уряду.

У пореформений період швидко збільшувалося індустріальне населення, зростали міста, були створені нові промислові центри. На 1897 р. міське населення України становило близько 13% кількості населення.

Індустріалізація та урбанізація мало торкнутися українців, які становили в 1897 р. 73% загальної кількості населення і тільки 30% міського.

Лише трохи більше 5% українців жило в містах, тоді як відповіднийпоказник для росіян, які жили в Україні, становив 38%, для євреїв — 45%. Мало українців було і серед інтелігенції: 16% — юристів, 25 — учин-мім, менше 10% — письменників і митців.

Скасування кріпосного права відкрило перед Російського імперією перспективу утвердження ринкового господарства. Разом з Росією на шлях ринкових перетворень стали найбільш розвинуті національні райони імперії, у тому числі й Україна.

В результаті, значно прискорилися темпи соціально-економічного розвитку України, відбувалося оновлення (модернізація) всіх сторін суспільного життя. Українське суспільство поступово набувало рис, характерних для індустріальних націй Заходу. Але ринкова економіка з вільною конкуренцією, змаганням товаровиробників вимагала також ґрунтовних змін в адміністративно-політичному управлінні. В Європі вони супроводжувалися утвердженням в суспільстві принципів ліберальної демократії, парламентаризму, широкого місцевого самоуправління. Монархічна форма правління в результаті революцій замінювалася республіканською. У тих європейських країнах, де залишався монархічний устрій, влада монарха істотно обмежувалася виборними органами парламентського типу.

Loading...

 
 

Цікаве