WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія України - Курсова робота

Історія України - Курсова робота

Царський уряд прагнув запровадити в Україні загальноросійські порядки. У 1765 р. був введений на користь держави спеціальний рубльовий оклад, який мали сплачувати всі селянські двори, у 1776 р. на Слобожанщині, а в 1783 р. на Лівобережжі — подушний податок, яким обкладалися

селянські родини відповідно до кількості в них осіб чоловічої статі. А З травня 1783 р. указом Катерини М юридично оформлено кріпосне право на Лівобережжі і Слобожанщині. Селянам було заборонено переходити від одного поміщика до іншого. В указі говорилося, щоб "кожному з селян залишатися на своєму місці і при своєму званні, де він записаний нинішньою останньою ревізією". У 1785 р. Катерина II, задовольняючи настійні вимоги старшин, поширила чинність "Жалуваної грамоти дворянству" в Україні й цим юридично зрівняла українську стар-шину в правах з російським дворянством. Ранги козацької старшини було переведено на російські чини.

Таким чином, на кінець XVIII ст. царизм ліквідував автономний устрій в Україні, знищивши залишки української державності. Українська козацька старшина була юридично зрівняна з російськими дворянами і злилася з ними в одному пануючому стані, а основна маса селян була і фактично, і юридично закріпачена.

Як відомо з попередньої теми, після трьох поділів Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.) на початку Х!Х ст. переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) належали Російській імперії, а Північна Буковина, Закарпаття та Галичина — імперії Австрійській.

У цей час в обох імперіях відбуваються однакові процеси: домінування в аграрній сфері поміщицького землеволодіння та прогресуючий його занепад; посилення експлуатації селянства, його майнова диференціація; криза натурального господарства та його перехід на капіталістичні рейки.

Сільське господарство було базовим сектором економіки, а стан аграрних відносин значною мірою визначив динаміку всього суспільного розвитку. І це не випадково, оскільки саме в аграрній сфері знаходилось ядро феодально-кріпосницької системи: основний засіб виробництва — земля, що перебувала в руках поміщиків, і основна виробнича сила — залежне від феодала чи держави селянство.

Які ж основні тенденції розвитку сільського господарства у цей час? У першій половині XIX ст. в аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння. В українських землях, що належали Росії, воно становило близько 75% землі, а в тих, які були в складі Австрійської імперії, близько 90%. Поміщикам належало майже 60% загальної чисельності селян.

Отже, переважало кріпосницьке господарство дворян-поміщиків. Окрім селян-кріпаків, другу велику групу селян становили державні селяни, серед яких було дуже багато козаків. Вони були особисто вільними, користувалися державною землею, за що сплачували ренту.

У всіх сферах економічного життя, незважаючи на збереження кріпосництва, набирав сили процес товарно-грошових відносин, суспільний поділ праці, що поглиблювався. Сільське господарство поступово набувало рис підприємницького характеру: зростала його товарність, поглиблювалася галузева спеціалізація, розвивалися товарне рільництво І тваринництво.

Поміщики, зокрема, прагнули збільшити виробництво хліба на продаж, а це відбувалося за рахунок скорочення надільної землі, а відтак — руйнування селянських господарств. Внаслідок цього кількість землі на душу населення в Полтавській губернії становила 2,5, Київській — 1,9, Подільській — 1,2, Херсонській — 3,2 десятини. А для сплати податків і ведення господарства необхідно було мати принаймні п'ять десятин землі на ревізьку душу.

Залишаючись власниками великих наділів, поміщики були основними постачальниками сільськогосподарської продукції. Так, поміщицькі господарства європейської частини Росії в середині XIX ст. збували на ринку майже 60% хліба, а 40% продавали господарства селян.

Розширювалися площі під вирощування технічних культур. Площа цукрових плантацій 1860 р, досягла на Правобережжі 33 тис, а Лівобережжі — 10,7 тис. десятин. Вирощувалися й інші технічні культури. Наприклад, у Полтавській та Чернігівській губерніях — коноплі й тютюн, а в Катеринославській та Херсонській — льон. У поміщицьких господарствах нагромаджувалася товарна продукція внаслідок посилення феодальної експлуатації, основною формою якої була панщина,

Одним із найважливіших показників розпаду феодально-кріпосницької системи і формування капіталістичних відносин у першій половині XIX ст. був розвиток промисловості.

У 1825 р. налічувалося до 650 промислових підприємств (без винокурень), а 1860 р. їх було вже майже 2 330. У першій чверті XIX ст. домінували поміщицькі та державні мануфактури, засновані на підневільній праці кріпаків і примітивній техніці. Великими кріпосними суконними мануфактурами на той час були, зокрема, Хабенська князя Радзивілла (Київська губернія), на якій працювало 450 робітників, Ряшківська князя Юсупова (Полтавська губернія) — майже 900 робітників, графині Розумовської (Карлівка Полтавської губернії) — до 600 робітників. Були й казенні заклади — Луганський ливарний завод, Шосткінський пороховий завод, Київський арсенал, Києво-Межигірська порцелянова фабрика (створена на основі Києво-Межигірського монастиря, закритого за наказом Г. Потьомкіна) та ін.

До 1859 р. в Україні з'явилося до двох десятків механічних заводів; діяло 11 чавуноливарних і 32 залізоробні заводи. Зріс видобуток вугілля, який у Донбасі до 1860 р. становив понад 6 млн. пудів.

Зростання на ринках збуту сільськогосподарської та промислової продукції сприяло пожвавленню торгівлі в Україні. Збут і купівля товарів здійснювалися через широку мережу ярмарків, яких наприкінці 50-х років в Україні налічувалося 12 тис. (із них 1 786 великих і середніх). Найвідомі-шими з них були: Введенський (Суми), Хрестовоздвиженський (Кролевець), Контрактовий (Київ), Георгіївський (Єлизаветград), три Харківські ярмарки та ін.

Формування торговельно-промислового прошарку буржуазії відбувалося в основному за рахунок купців, чисельність яких протягом 1816 -1859 рр. зросла з 18,2 тис. до 104 тис. Більшість становили росіяни. Серед українців вирізнялися брати Яхненко, Симиренко (зять одного з Яхненків), Терещенко, Харитоненко, Федоренки.

У середині XIX ст. купцям-капіталістам належало вже понад 90% заводів. Проте за темпами економічного розвитку Україна поступалася Росії. Основна причина — копоніальна політика царизму, який розглядав Україну як ринок збуту для російської промисловості та гальмував вільний розвиток її продуктивних сил системою митних тарифів і несприятливою фінансовою політикою.

У процесі розпаду феодально-кріпосницької системи, зміцнення капіталізму загострювалися соціальні суперечності, посилювалася антикріпосницька боротьба. Почастішали відкриті виступи проти гнобителів. За неповними даними, протягом 1797 - 1825 рр. в Україні відбулися 103, а протягом 1800 - 1860 рр. — майже 2400 виступів селян.

2. Утворення І склад Кирило-Мефодіївського братства

Кирило-Мефодіївське товариство (братство) виникло у Києві на початку січня 1846 р. і існувало до кінця березня 1847 р. З появою Кирило-Мефодіївського братства на арену політичної боротьби вийшла українська різночинна інтелігенція. У братство увійшло 12 осіб. Воно діяло нелегально.

Учасники Кирило-Мефодіївського товариства зазнали сильного впливу поезії Тараса Шевченка, який рішуче виступав за визволення слов'янських народів від деспотизму, скасування кріпацтва, відродження вільної України. Шевченків заклик до одночасного національного та соціального визволення і ліг в основу програмних документів кирило-мефодіївців.

Одним із засновників Кирило-Мефодіївського товариства був історик Микола Костомаров (1817—1885). Він показував не лише подібність, але й відмінність "двох народностей" (російської та української), дві засади історичного розвитку: демократичну, козацьку в Україні і самодержавну, притаманну Росії. Костомаров висував ідею єдності пригноблених слов'янських народів, що тільки і могла їх врятувати від національного і соціального гноблення. Ця ідея і лягла в основу діяльності кирило-мефодіївців.

Програмні положення Кирило-Мефодіївського братства викладеніу "Книзі буття українського народу" і "Статуті слов'янського братства Св. Кирила і Мефодія", основним автором яких був Микола Костомаров.

4. Вплив діяльності кирило-мефодіївців на розвиток українського національного руху

Певний час кирило-мефодіївцям вдавалося діяти таємно від властей. Вони збиралися на квартирах членів товариства, де вели дискусії, обговорювали подальші плани. Свої ідеї вони поширювали в приватних бесідах з людьми, яким довіряли. Серед них найбільше було студентської і військової молоді, інтелігенції й дрібного чиновництва. У березні-квітні 1847 року Кирило-Мефодіївське братство було розгромлене жандармами, а його керівники арештовані.

Loading...

 
 

Цікаве