WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Створення Організації Об’єднаних Націй - Курсова робота

Створення Організації Об’єднаних Націй - Курсова робота

Радянський Союз вважав це законним, оскільки всі члени Британської співдружності були членами ООН і мали право голосу. Проте Британанську співдружність важко порівнювати з СРСР. Будучи насправді централізованою державою, Радянський Союз отримав би в ООН 46 голосів9 і представники США та Англії на конференції в Думбартон-Оксі висказались проти пропозиції радянської делегації.

Президент США Рузвельт звернувсяся 31 серпня до голови радянського керівництва І.В.Сталіна з посланням, в якому закликав не піднімати питання про членство радянських союзних республік у Міжнародній організації безпеки до початку діялбності Асамблеї10. У своєму докладі І.В.Сталін підкреслив, що це питання має виключно важливе значення і що такі республіки, як, наприклад, Україна та Білорусія, які входять до Радянського Союзу, по чисельності їх населення та політичному значенню перевищують деякі держави, повинні бути включенні у число членів засновників міжнародної організації. ".. .Я сподіваюсь. —писав він, — що матиму нагоду роз'яснити вам політичну важливість питання, поставленого радянською делегацією в Думбартон-Оксі"11.

Як видно з заключної частини цього послання, представництво СРСР вважало можливим відкласти на деякий час рішення питання про членство радянських республік у Міжнародній організації безпеки. У подальшому ці питання на конференції в Думбартон-Оксі не торкались.

Однак делегації США та Англії не погодились з цією пропозицією. Вони мотивували свої заперечення доводами про те, що начебто немає можливості чітко виявити, є та чи інша держава фашисткою. Стеттініус заявив про те, що середній американець не розуміє ніякого іншого типу держави, крім американського.

Наслідком такої позиції делегацій США та Англії стало те що в Думбартон-Оксі не вдалось домовитись про те, які країни можуть бути першочерговими членами організації. Тому учасники конференції вирішили обмежитись формуліровкою, яка декларувала, що "членами організації можуть бути всі миролюбні країни"12.

Особливу позицію на конференції зайняло питання про склад, процедури та повноваженнях Ради Безпеки. Рада, мовилось у директивах, повинна відігравати рішучу роль у майбутній організації, нести головну відповідальність за збереження миру, для чого слід наділити її необхідними правами та повноваженнями. В директивах підкреслювалась необхідність того, щоб питання, які відносяться до попередження чи припинення агресії, рішення Ради приймались більшістю голосів, при умові згоди всіх постійних представників у Раді.

При вирішенні питання щодо складу Ради всі учасники конференції прийшли до єдиного рішення, що Рада Безпеки повинна складатися з представників 11 держав-членів організації, по одному від кожного13. Преставники СРСР, США, Великобританіі,Китая та у "належний час" Франції мають постійні місця. Генеральна Асамблея обирає шість держав для заповнення непостійних місць. Ці шість держав обираються на дворічний термін, причому три з них обирають щороку і не можуть бути переобрані негайно14.

Передбачалось, що Рада Безпеки повинна діяти постійно. Домовились, що Рада Безпеки уповноважувалась досліджувати будь-який спір чи будь-яку ситуацію, яка може призвести до міжнародного непорозуміння. Вона повинна закликати сторони для врегулювання питань шляхом мирних переговорів, посередництва, примирення, арбітражу, судового втручання чи за допомогою інших засобів за їх вибором. Якщо Рада Безпеки врахує, що невдача у вирішенні спорів являє собою загрозу міжнародному миру та безпеки, вона повинна прийняти всі заходи необхідні для підтримання миру15. Рада Безпеки уповноважується визначати, які дипломатичні, економічні чи інші заходи не зв'язані з використанням озброєних сил повинні застосовуватися для здійснення її рішень, чи закликати членів організації вжити ці заходи16. Якщо Рада Безпеки визначить, що таких заходів недостатньо вона уповноважується вживати такі заходи за допомогою повітряних сил, які можуть бути необхідними для даної ситуації17. У зв'язку з цим утворюється Воєнний Штабний Комітет, завданням якого є дача рекомендацій та надовати допомогу Раді Безпеки. Для того щоб всі члени організації могли зробити свій внесок в підтримання мира та безпеки, вони зобов'язуються надовати Раді Безпеки, за її закликом у відповідності з особливою згодою, збройні сили, засоби обслуговування та співпраці, необхідні для підтримання міжнародного миру та безпеки18. Досягнута домовленість у складі та функціях Ради Безпеки була важливим кроком на шляху утворення ООН. Однак не всі питання, пов'язані з статусом Ради Безпеки, вдалось з'ясувати на конференції в Думбартон-Оксі.

Гостру дискусію викликало питання про порядок голосування в Раді Безпеки. Щодо цього багато американців, зокрема серед представників армії та флоту, не хотіли погодитися з тим, що Рада Безпеки простою більшістю голосів зможе змусити США до воєнних дій. Крім того, Сенат ніколи не ратифікував би договору, який містив би в собі відмову від національного суверенітету. І тому вирішено, що постійні члени Ради Безпеки матимуть право вето. Одностайність великих держав, за словами Стеттініуса, мала життєво важливе значення для функціонування організацій19.

Ще до конференції в Думбартон-Оксі всі три держави декларували необхідність єднсті дій. В прийнятій на Тегеранський конференції 1 грудня 1943р. Декларації трьох держав вказувалось: "Що стосується мирного часу, то ми впевнені, що існуюча між нами угода забезпечить міцний мир".

Принцип одностайності був підтверджений і на конференції в Думбартон-Оксі. Роблячи висновки першого тижня переговорів, радянська делегація повідомляла: "Всі три делегації згодні з тим, щоб прийняття рішення Радою Безпеки з усіх питань, які мають відношення до підтримання миру та безпеки, було обумовлено одностайністьм постійних членів Ради".

28 серпня на засіданні глав делегації американська сторона підтримала пропозицію А.Кадогана, який вказував на те ,що всі її спроби розробити пропозицію про особливу процедуру прийняття рішень, коли конфліктом заторкуються великі держави, не завершилися успіхом.

Характеризуючи таку ситуацію, К.Хелл писав пізніше наступне "...в нас не було ні малішого сумніву стосовно того, що голосування постійних членів Ради у питаннях, торкаючись безпеки, повинно бути єдино мовним. Мова йшла про так зване право вето. Ми не менш росіан були рішучими прихильниками цього принципу, за виключенням нашої думки, що голос члена Ради Безпеки, який бере участь в спорі, не повинен враховуватися"

Радянська делегація не змогла погодитись на вказане виключення. Порядок голосування у Раді Безпеки, запропонований делегаціями США та Англії, не створював необхідних гарантій проти можливих зло використовувань з боку окремих держав. Не можна було поручитись за те, що при такому порядку голосування західні держави не спробують застосувати метод диктату та вирішувати в своїх корисних цілях питання про розрив дипломатичних стосунків та про застосування воєнних та економічних санкцій.

29 серпня у розмові з Стеттініусом, торкаючись питання про прийняття Радою Безпеки рішень щодо справ, які стосуються великих держав, голова радянської делегації А.А.Громико вказав на те ,що Радянський уряд придає цьому питанню важливе значення та категорично виступає проти пропозиції, внесеної делегаціями США та Англії.

З американського боку неодноразово приймалися спроби вплинути на точку зору радянської делегації. 8 вересня 1944р. президент США Ф.Рузвельт заявив радянському послу, що сторона, замішана у спорі, не повинна брати участь у голосуванні в Раді Безпеки. За думкою Рузвельта, пропозиція про "абсолютне вето" утворює особливі труднощі як у Конгресі США, так і у взаємовідносинах з іншими Об'єднаними націями.

А.А.Громико в свою чергу заявив, "що прийняття останньої американської пропозиції означало б відступ від принципу одностайності постійних членів Ради при винесенні їх рішень20. Не дивлячись на розбіжності позицій, бесіда проходила в дусі взаєморозуміння, і Стеттініус, який був присутній назвав її важливим кроком у створенні Міжнародної організації безпеки.

Оскільки на конференції в Думбартон-Оксі взаємовигідного рішення найти не вдалося, домовились записати в підсумковому документі, що процедура порядку голосування у Раді Безпеки ще розглядатиметься. Однак вже тоді були передумови до цього рішення.

Колишній прем'єр міністр Великобританії У.Черчиль, торкаючись підсумків Думбартон-Окської конференції, у своїх мемуарах "Друга світова війна" приводить послання, отримане ним від фельдмаршала Сметса від 20 вересня 1944р. Говорячи про розбіжності, які виникли в Думбартон-Оксі у зв'язку з питанням про порядок голосування, Сметс відмічав, що "якщо підійти до питання по суті, то можна багато сказати на користь принципу одностайності серед великих держав, хоча б на найближчий післявоєнний час. Якщо цей принцип з'явиться нездійсненим на практиці, положення можна буде переглянути пізніше, коли буде встановлена та заложена взаємна довіра і буде закладена більш практична основа.

Loading...

 
 

Цікаве