WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Проблема визнання УНР Францією та Великою Британією в грудні 1917 - січні 1918 років - Курсова робота

Проблема визнання УНР Францією та Великою Британією в грудні 1917 - січні 1918 років - Курсова робота

Прикладом може послужити навчальний посібник "Нарис історії України ХХ ст." [14] В ньому відзначається, що Англія і Франція намагалися встановити дипломатичні відносини з Україною (причина не вказується), і зробили це, але далі декларацій справа не пішла, і тому під тиском північного сусіда Україна була змушена розпочати переговори з центральними державами.

З іншого боку, в спеціальних дослідженнях обстоюється переважно думка, що визнання України державами Антанти треба оцінювати дуже обережно. Викликає численні питання процес призначення офіційних представників Франції та Англії при уряді УНР: чи мали вони вірчі грамоти від своїх урядів, чи були їх повноваження рівнозначними, чи означало призначення офіційних представників при уряді УНР визнання української державності, в якому статусі була визнана Україна тощо.

Як зазначають Ю.Павленко та Ю.Храмов [15], хоч акредитація представників Англії та Франції при уряді УНР була значним кроком на шляху до міжнародного визнання України, ноти французького та англійського урядів не можуть свідчити про остаточне визнання України як незалежної держави хоча б тому, що вона сама ще не проголосила себе незалежною. Крім того, в згаданих документах ненав'язливо, але цілком певно йшлося про підтримку України з боку Антанти саме в справі організації спільної боротьби з країнами четверного блоку, і тому подальша антиукраїнська позиція Англії і Франції після укладання дружньої угоди між урядами Центральної Ради і Німеччини та Австро-Угорщини не повинна дивувати.

Аналогічну думку висловлює І.Овсій [16]. Як зазначається, іноземних офіційних осіб, що виявляли інтерес до України восени 1917 р., дуже непокоїло питання, чи вимагатиме Україна самостійності. Але отримували бажану для себе відповідь: ні, не вимагатиме. Це означало, що Україна не вийде зі складу Росії, надійного союзника Франції та Англії. Союзники повідомляли про свої плани щодо України з великою мірою відвертості. Як заявив генерал Табуї при вступі на посаду офіційного представника Франції при уряді УНР, "Франція ... підтримуватиме всіма силами Українську республіку в тих зусиллях, які вона вживе, щоб продовжувати свій хід по шляху, який накреслили собі союзники..."

Добре показав, як різко змінилося ставлення до УНР представників країн Антанти після прийняття Четвертого Універсалу, О.С.Підгайний. Вже 28 січня (ст.ст.) вони побували на прийомі у М.А.Муравйова (були присутні члени місій з Великобританії, Сербії, Франції, Чехословаччини) і заявили: наші країни відчувають симпатію до Радянської Росії, а Центральну Раду можемо лише ганьбити за сепаратизм. Віце-консул Англії П.Багге, який повернувся в Київ 13 лютого, насамперед поспішив повідомити, що його країна так і не визнала УНР де-юре [17].

Як зазначає І.Нагаєвський, ген. Табуї, не одержавши від уряду УНР жодної відповіді на пропозиції допомоги, надіслав йому офіційну ноту з попередженням, що підписання Україною перемир'я з центральними державами стане причиною негайного скасування визнання України самостійною державою з боку Франції і припинення дипломатичних зв'язків з нею [18].

Н.Городня ставить питання: в якій якості могла бути визнана Україна? Адже в той час ще не було проголошено її незалежності. Статус України як складової частини майбутньої федеративної Російської республіки, зафіксований у Третьому Універсалі, не давав підстав для визнання України самостійною державою. В спільному англо-французькому меморандумі від 22 грудня 1917 р., складеному вже після встановлення офіційних відносин між Францією та УНР (нота від 5 (18) грудня 1917 р.), Україна називається напівавтономною провінцією Росії [19]. Дослідниця звертає увагу на заяви французького посла Нуланса, який заперечував визнання Францією УНР в січні 1918 р. За його словами, зима 1917-1918 рр. була несприятливим часом для визнання Францією України, оскільки ЦР бракувало ефективної влади, яка є необхідною умовою будь-якого визнання. Однак він не заперечував інтересу Франції до реорганізації України [20].

Як відзначається, під час переговорів між представниками УНР і держав Антанти в Яссах 17-18 січня 1918 р. французький міністр повідомив про свої повноваження визнати незалежність України в обмін на позитивну відповідь українських делегатів на вимоги союзників продовжувати війну і не підписувати сепаратного миру. Отже, якби визнання вже відбулося, такі умови не були б висунуті. Дослідниця припускає, що, направляючи Багге і Табуї до Києва, держави Антанти здійснювали швидше спостережницьку політику, яка обумовлювалася військовими інтересами. Тобто йшлося не про дипломатичне визнання, а про кваліфіковане вивчення, яке могло привести до угоди з новим урядом, якби він виявив ознаки стабільності [19].

О.Кучик, аналізуючи конференцію в Яссах в січні 1918 р., також відзначає наполегливість Антанти у відверненні українського уряду від укладання сепаратного миру. З одного боку, представники Антанти заявляли про надання фінансово-економічної й військової допомоги УНР та визнання її де-юре. З іншого боку, як згадував П.Скоропадський, проголошення незалежності України 24 січня "дуже не сподобалося французам. Вони тоді мені говорили, що ніколи самостійна Україна не буде визнана" [21]. Отже, на думку О.Кучика, протилежні вислови свідчать про тактичний характер української політики Антанти для досягнення власної мети [22].

Дослідник вважає, що визнання України з боку Франції та Англії лише фактичне, а не офіційне. Про це свідчить документ англійського Міністерства закордонних справ від 6 квітня 1918 р. про домовленість між англійським і французьким урядами від 6 січня 1918 р. надати формальне визнання де-факто українському уряду та вказівки П.Багге діяти лише після консультацій з представниками Франції. Як свідчать матеріали Форін Офіс, П.Багге був згоден з Ж.Табуї, що "австрофільські тенденції більшості українського уряду, що можуть найближчим часом матеріалізуватися у сепаратний мир з центральними державами, унеможливлюють тепер визнання уряду УНР". Автор робить висновок, що урядові кола Англії та Франції пішли на визнання уряду УНР де-факто, прагнучи зберегти стабільність на її території та Східний фронт проти Німеччини, створити бар'єр від просування більшовизму в Європі [22]. У зовнішньополітичних доктринах західних країн була відсутня чітка концепція стосовно українського питання. Воно використовувалося лише як засіб для досягнення тактичних, військових цілей на Східному фронті. Небажання урядових кіл Антанти розглядати питання про офіційне визнання уряду УНР пояснювалося як нестабільним становищем всередині держави, так і відсутністю чітко сформульованої зовнішньополітичної стратегії України [23].

В.Коваль відзначає, що Великобританія та Франції були згодні визнати самостійність УНР за умови продовження війни з Четверним союзом, хоч це було абсолютно неможливо [24].

Н.Городня аналізує спільний англо-французький меморандум від 22 грудня 1917 р. про політику союзників у Росії, який, на її думку, багато в чому пояснює їх подальший інтерес до України, по-перше, як до хлібного регіону, по-друге, як до учасниці у боротьбі проти центральних держав. У документі нічого не йшлося про визнання України як держави, проте йшлося про допомогу їй - як фінансами, так і шляхом призначення відповідальних офіцерів. Отже, вважає дослідниця, призначення Ж.Табуї і П.Багге повноважними представниками в Україні було виконанням плану, визначеного в меморандумі. Надзвичайна напруженість на фронтах спричинила обіцянки представників Антанти визнати Україну. Однак вони невідступно дотримувалися принципу збереження територіальної цілісності Росії. Звідси невизначеність їх позиції щодо України [20].

Л.Радченко [25] вважає, що заяви Ж.Табуї та П.Багге про визнання України де-факто не варто перебільшувати, адже в цей час у Парижі та Лондоні ще жевріла надія на участь України в боротьбі на Східному фронті.

На думку М.Держалюка [26], щодо визнання Францією та Англією УНР тут бажане видається за дійсне. Антанта вимушено направила своїх офіційних представників до України, бо Росія й Україна розпочали активні переговори в Бресті з центральними державами. Активні дії Росії та Німеччини задля досягнення перемир'я настільки занепокоїли Антанту, що вона змушено вдалася до визнання України як вагомого фактора боротьби і проти більшовизму в Росії, і проти гегемонізму та експансіонізму Німеччини. Представники Антанти мали за мету відлучити Україну від переговорів у Бресті, не допустити підписання мирного договору з центральними державами. Обидва представники Антанти прагнули докорінно змінити зовнішню політику УНР, хоча не мали вірчих грамот від своїх країн, бо їхні уряди розглядали Україну як регіон Росії, а не окреме державне утворення. Антанта добивалася від України виконання її умов без жодних зобов'язань щодо УНР. Центральна Рада, незважаючи на своє безвихідне зовнішньополітичне становище, не прийняла грошової допомоги від Франції ні в грудні 1917 р., ні в січні 1918 р., бо це означало продовження війни проти центральних держав, у той час як треба було шукати оборони і підтримки на Сході проти інтервенції більшовицької Росії.

Loading...

 
 

Цікаве