WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → " Грузія після ""революції троянд""" - Курсова робота

" Грузія після ""революції троянд""" - Курсова робота

До другої половини 2005 р. на території Абхазії залишилося 70 тис. громадян титульної нації, решта виїхали на заробітки - в основному до Росії. Протягом 2004 - 2005 рр. прикордонні катери Грузії затримували сейнери Росії, України, Туреччини, які вели вилов риби біля берегів Абхазії, обстрілювали абхазькі катери. Учасників подібних операцій потім нагороджували у Тбілісі. Однак на початку липня 2005 р. міністр закордонних справ Абхазії С. Шанба твердив: "Время покажет, кто способен выдержать это напряжение, силой нас не взять". Заслугою абхазької влади він назвав факт повернення майже всіх біженців-грузинів на територію Гальського району. Втім, останні скаржаться на те, що в пошуках призовників молодь затримували на вулицях, на роботі. Якщо виявлялося, що особа мала право не служити у збройних силах, відпускали, але вимагаючи хабара у 12 тис. російських рублів [6; 43; 33, c. 287 - 288].

Коли М. Саакашвілі пообіцяв, що наступну річницю незалежності Грузії у 2006 р. він відзначатиме в Сухумі, віце-прем`єр та міністр оборони Абхазії С. А. Сосналієв (кабардинець за національністю) нагадав: у наших резервістів вдома постійно зберігаються автомати, кулемети, гранатомети й боєприпаси. Якщо ж матиме місце збройна акція Тбілісі проти Абхазії, останній на допомогу обов'язково прийдуть загони з Карачаєво-Черкесії, Адигеї, Чечні. Про неминучість саме такого кроку свідчить вся ситуація навколо проблем Південного Кавказу та його сусідів [69, c. 10; 92, p. 382; 77]. Таким чином, абхазько-грузинські стосунки знаходяться у стані "стійкої стабільності глухого кута". Близько 300 тис. грузинів з Сухумі, Сухумського, Гульріпшського, Очамчирського, частково, напевне, й Гальського районів вибули до Грузії або Росії. У Зугдидському районі продовжує існувати "уряд Абхазії в екзилі", що складається з грузинів та мінгрелів [46, c. 4]. До вересня 2005 р. Абхазія посилила свою берегову оборону, встановивши артилерійські установки типу КС-19. Вони забезпечили обстріл всієї прибережної смуги Чорного моря на відстані 20 км. Радник уряду Грузії Н. Чікхелашвілі, що знаходилась у жовтні 2005 р. в Берліні у фонді Фр. Науманна, твердила: "Вирішення грузино-абхазького конфлікту блокує Росія". Тбілісі висловив незадоволення тим, що російські та абхазькі залізничники, не допустивши 9 грузинських спеціалістів, провели обстеження 194 км грузинської залізниці на території Абхазії. Москва згодилась не лише відновити ділянку дороги Сухумі-Сочі, але й допомогти у відновленні Інгурської ГЕС. Ще навесні 2003 р. Абхазія намагалась стати асоційованим членом Російської Федерації, йшла мова і про широку автономію у складі Грузії або кондомініум (подвійний протекторат, який, напр., має Андорра). [9, с.108, 111; 86; 49]

Міністр закордонних справ України Б.Тарасюк 21 квітня 2005 р. пропонував замінити російських миротворців на кордоні з Абхазією українськими військовими. В цьому зацікавлені країни Прибалтики, Польща, Румунія, країни Європейського Союзу. Але керівники Абхазії висловилися категорично проти такого кроку. Абхази не бажають відмовлятися від історичної пам'яті про негрузинську Самурзакані, а Тбілісі намагається підготувати ґрунт для приєднання їхньої території до складу Грузії. Не даремно М.Саакашвілі, представляючи в 2004 р. нового міністра оборони І.Окруашвілі, заявив: "Він залишатиметься міністром найближчі 5 років, доки буде відновлена цілісність Грузії". С.Багапш відреагував таким чином: "Протягом найближчих ста років питання про возз'єднання Абхазії з Грузією стояти на порядку денному не буде". [94, с. 15]

Масову появу невизнаних світом державних утворень, яка мала місце в 90-х роках ХХ ст., британець Т. де Вааль назвав "світовим рекордом". Для Тбілісі ще однією болючою проблемою у цьому відношенні залишилась автономія Південної Осетії. Вона має територію 3,9 тис. кв. км, у кінці 80-х років минулого століття тут проживали 100 тис. людей, включаючи третину грузин. На початку ХХІ ст. близько 80% з 68 тис. осетинів мають російське громадянство. Серед них президент Російської Федерації В.Путін більш популярний, ніж власний голова держави - 39-річний Е.Кокойти. На виборах 14 березня 2000 р. за кандидатуру В.Путіна віддали свої голоси 98% виборців Південної Осетії. Протягом листопада 1989 - червня 1992 рр. столиця автономії Цхінвалі перетворилася на своєрідне "Сараєво Кавказу", коли в боях між грузинами та осетинами загинуло більше 1100 осіб. Після закінчення воєнних дій Цхінвал постійно охороняють 1500 добровольців - осетинів, грузинів, росіян. Частина жителів Південної Осетії, осетини з внутрішніх районів Грузії переселилися на територію Північної Осетії - Аланії - в основному за 1990 - 1991 роки. Потім у кінці 2003 р. представники південно-осетинської еліти (так само, як абхазької та аджарської) прибули до Москви. Існує думка, що до початку 2004 р. на землях Південної Осетії сталася справжня гуманітарна катастрофа, ледь не децимація, бо з 70 тис. осетин там начебто лишилось десь 15 тис. (невірна оцінка). Соціологічні дослідження спеціалістів Школи державознавства ім. Д. Кеннеді при Гарвардському університеті, проведені у 1997- 1999 та 2002 роках у зоні грузино-осетинського конфлікту, продемонстрували тривожний результат. Якщо за конфедеративний зв'язок з Грузією висловлювалися в 1999 році близько 21% жителів Південної Осетії, то в 2002 - лише 7%, а серед 20 - 29-річних громадян жодний не підтримав таку думку. У свою чергу, один з грузинських діячів, роздратований незговірливістю "Самачабло" (недружнє прізвисько Південної Осетії у грузинів), говорив: "Одного сина відправлю воювати за повернення Абхазії, іншого - Південної Осетії, а сам одягну військову форму і спатиму в казармі". По-войовничому був налаштований і М.Саакашвілі, який вважав, що осетинська влада у змозі контролювати лише Цхінвалі, а це всього 15 - 20 тисяч осіб. [84; 38, с. 123-132; 39, с. 7-9]. Столиця Південної Осетії затиснута, дійсно, поміж грузинськими за складом жителів населеними пунктами, які фактично не підлягають владі автономії.

Щоб прискорити процес приєднання Південної Осетії до складу Грузії, Тбілісі підкуповував місцеву еліту, було відновлено залізничне сполучення з Цхінвалом, надсилалась гуманітарна допомога, велась інформаційна пропаганда. Влітку 2004 р. справа дійшла до збройних сутичок, причому проти грузинської поліції, членів "Кмари" воювали не лише осетини, але й найманці з Росії, козаки, яким не перешкоджали прибувати до Південної Осетії російські миротворчі сили. Зокрема 19 серпня 2004 р. осетини відбили висоту Павук, що знаходилась біля спаленого у попередній війні села Тліакан. Грузини обстрілювали Цхінвалі, було побито 14 осетин, яких попередньо затримали 31 серпня у селі Ередві, взято до полону 50 грузинських поліцейських, арештовано 3-х "шпигунів" з Тбілісі тощо [21, с. 185-187; 22, с. 51; 61].

4 грудня 2004 р. Південна Осетія прийняла закон "Про воєнний стан". Більшість населення Південної Осетії не бажала мати грузинське громадянство вже тому, що восени 2004 р. російська пенсія дорівнювала 1700 руб., а грузинська - лише 276 руб., тобто була меншою ушестеро. Жителі пам'ятали також, що Тбілісі протягом майже 14 років проводив економічну блокаду Південної Осетії. При таких умовах не дивно, що значна частина населення жила від контрабанди, нелегальної торгівлі горілкою та зброєю, а президент Е.Кокойти вважався горілчаним магнатом. Від Чорного моря до Джвари на абхазько-грузинському порубіжжі, з Ергнеті під Цхінвалом до Грузії надходила контрабанда. Через Рокський тунель перевозили бензин, інші товари, потім доставляли на стихійний Ергнетський ринок, де все реалізовувалось без митного оформлення. Щоденно до Тбілісі прибували до 150 легкових автомобілів з контрабандними товарами - щорічно на суму 200 млн ларі. Коли в 2005 р. Ергнетський ярмарок закрили, незадоволеними були як осетини, так і грузини [42, с.79; 17, с.170-171].

Керівна верхівка Південної Осетії налаштована різко негативно щодо включення автономії до складу Грузії. Так, віце-спікер парламенту Ю.Дзіццойті заявив: "Хоча Рада Європи схиляє нас до федерації з Грузією, однак ми досягнемо незалежності, і саме мирним шляхом". Президент автономії Е.Кокойти запевняв, що до 2007 р. Південна Осетія буде визнана незалежною і увійде до складу Росії. На зустрічі у Цхінвалі з групою міжнародних експертів 29 жовтня 2004 р. він стверджував: "Грузія активно і тісно співпрацює з міжнародним тероризмом". Але його доказ був надто слабким, бо він послався на участь у терористичній акції в Беслані на початку вересня 2004 р. одного грузина, по якому в його рідному селі у Панкіській ущелині справили панахиду. Майже через рік Е.Кокойти вимагав, щоб Грузія взяла відповідальність за геноцид осетинів, відмовилась від націоналістичної ідеології [75; 28]. На думку керівника Північної Осетії Т.Мамсурова, обидва осетинські регіони повинні об'єднатися. Більш категорично й різко висловився секретар Ради безпеки Південної Осетії О.Албаров. Він нагадав, що Грузія так і не оволоділа штурмом Джавськими висотами, не висадила десант у Рокському тунелі, не змогла зіштовхнути інгушів з Північною Осетією. Нарешті О.Албаров пообіцяв потенційних нападників "на майдані у Тбілісі" поставити "на коліна разом з Саакашвілі" (натяк на поставлених на коліна у Цхінвалі 2004 року 39 грузинських полонених). Представник Південної Осетії у Російській Федерації Д.Медоєв 9 липня 2005 р. теж не вагався, заявивши, що його народ ніколи не згодиться увійти до складу Грузії. Між тим М.Саакашвілі вже 11 вересня 2005 р. вкотре підтвердив, що кордони Грузії необхідно обов'язково повернути до періоду 80-х років XX ст., тобто по річці Псоу та Рокському тунелю.

Loading...

 
 

Цікаве