WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Архівні матеріали ЦДАГО України та ЦДАВО України з проблеми діяльності інституту червоної професури у 20-30-ті роки ХХ ст - Курсова робота

Архівні матеріали ЦДАГО України та ЦДАВО України з проблеми діяльності інституту червоної професури у 20-30-ті роки ХХ ст - Курсова робота

Кузнею "червоної професури" був Інститут червоної професури (ІЧП), організаційна структура якого забезпечувала підготовку кадрів у галузі гуманітарних наук. У "Положенні про ІЧП" зазначалося, що це "вищий навчальний партійний заклад, який має готувати висококваліфіковані, більшовицькі українські кадри викладачів, наукових та практичних працівників для соціалістичного господарства і різних ділянок культурного будівництва в галузі політекономії, історії, історії ВКП(б) і КП(б)У, філософії, радянського будівництва й права та літератури" [27]. Він мав 7 відділів (історичний, економічний, філософський, радянського будівництва і права, літературний) та заочний і підготовчий. Так, історичний відділ опирався в науково-педагогічній роботі на кафедри (історії України, всесвітньої історії, історії Росії та народів СРСР, історії ВКП(б) і КП(б)У). У березні 1934 р. у ньому було 416 слухачів, з них робітників - 67,4%, селян - 18%, службовців - 18,1%, у тому числі українців - 54%, євреїв - 23,8%, росіян - 13,7%, інших -4,7% [28]. Директором у липні 1934 р. був З.А. Ашраф'ян, котрий входив до ЦК КП(б)У [29], згодом інститут очолював Л.А. Гіттель, а заступниками ректора стали О.І. Петров, Є.П. Чеботарьов [30]. На підготовчому відділенні в листопаді 1933 р. перебувало 182 слухачі, у липні 1934 р. - 116 (усі комуністи), а викладачів було 43, з них професорів - 32, доцентів - 7, асистентів - 4 [31]. Наприклад, серед викладачів літератури з вищою освітою працювало 18, з них лише один здобув її до 1917 р., а решта закінчили радянські "виші" [32]. Склад професорів і доцентів був "класово витриманим". Тут працювали О.І. Білецький, П.С. Афіногенов, В.Є. Берг, Г.П. Падалка, М.М. Пакуль, Є.П. Чеботарьов, О.Т. Діброва. На початку січня 1937 р. багатьох з них було звільнено: О.І. Петрова (заступник директора з наукової частини), П.С. Афіногенова (зав. історичним відділенням), Величка (зав. літературним відділенням), професора О.Т. Діброву, Є.П. Чеботарьова (13 березня 1937 р.) та інших професорів і викладачів [33]. 1937 року ІЧП припинив існування, а його слухачами були відомі українські історики М.А. Рубач, П.К. Стоян, М.І. Супруненко [34].

Формування "червоної професури" відбувалось через систему вищої школи, науково-дослідні кафедри, аспірантуру, шляхом адміністративного призначення (принцип так званого "висування"), соціальною основою якої були переважно робітничо-селянська молодь та вихідці з сімей "трудової інтелігенції". Пролетаризація студентства, жорстокі соціально-класові обмеження і квоти для учнів радянських вищих навчальних закладів стимулювали прикладні професійні навички. Склад працівників гуманітарних наук (педагогіки, медицини, наук соціально-економічного циклу) поповнювали вихідці з "трудової інтелігенції", а практичний фах освоювала робітничо-селянська молодь. Політично "червона професура" вважалася привілейованою групою, хоча за культурно-освітнім рівнем суттєво поступалася дореволюційній.

До малодослідженого архівного джерела з даної проблеми належать фонди Інституту червоної професури при ВУЦВК (ф. 1267), тому що у формулярах про використання справ немає запису дослідників, а документи й матеріали, що зберігаються там, просто унікальні (анкети, автобіографії професорів, списки студентів, листування про матеріальне забезпечення, статистичні звіти про підготовку аспірантів, фінансовий стан структурних підрозділів, їхніх керівників і обставини звільнення протягом 1936 - 1937 рр. відомих учених цього елітного навчального закладу (О.В. Масленнікова, О.І. Петрова, О.В. Сазанова, О.Т. Діброву, Є.П. Чеботарьова, П.С. Афіногенова).

Діяльність науково-педагогічної інтеліґ енції в умовах радянської модернізації суспільно-політичного і духовного життя в Україні 20-30-х рр. ХХ ст. обумовила необхідність прискіпливого відбору архівних документів і матеріалів, що мають безпосереднє відношення до проблеми, наприклад, матеріалів щодо функціонування системи політико-ідеологічної цензури в освітньо-наукових закладах і видавництвах. Упродовж 20-х рр. ХХ ст. існувало чимало контрольно-інспекційних комітетів і комісій, але в галузі освіти та науки вони мали професійну специфіку. Діяли науково-педагогічна комісія Головного управління соціального виховання Наркомосу (ф.166, оп.4, спр.339), Державний науково-педагогічний комітет при Наркомосі (ф.166, оп. 4, спр.339, 431), що мали власний штат "фахполітрецензентів" (ф.539, оп.4, спр. 1402), до складу якого входили педагоги та вчені І.П.Соколянський, О.І.Попов, А.І.Гендрихівська, О.С.Залужний, В.О.Арнаутов, М.С.Волобуєв, П.Г.Канцелярський. Інститут цензури існував у кожному державному видавництві, відслідковуючи політичну лінію й водночас дбаючи про кваліфікаційний рівень рекомендованих праць. Так, Державне видавниче об'єднання України (ДВОУ, ф.177) мало спеціальну навчально-педагогічну секцію, члени якої рецензували посібники, підручники, хрестоматії, монографії, що стосувалися проблем педагогічної теорії та практики.

До цінних історичних джерел належать документи й матеріали Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), у якому зосереджені переважно фонди оргбюро, секретаріату, політбюро ЦК КП(б)У, а з 90-х рр. ХХ ст. - архівно-кримінальні справи реабілітованих жертв сталінських репресій (ф.263). Питання національно-культурного розвитку українського суспільства 20-30-х рр. ХХ ст., особливо його політичної та науково-педагогічної еліти, перебували завжди під особливим наглядом партійних органів. Вони розподіляли й ухвалювали керівний склад наукових і навчальних закладів, про що свідчать різні документи. Наприклад, тут є матеріали про так звану самоліквідацію українських політичних партій (боротьбистів, укапістів), про "висування" їх керівників на різні службові посади в Наркомосі УСРР та інших органах державної влади (ф.1, оп.6), про контроль органів ДПУ за діяльністю української інтелігенції, особливо колишніх активних членів УПСР, УРСДП (ф.1, оп.20, спр.2455), а з іншого боку - про кадровий склад нижньої ланки системи народної освіти (ф.1, оп.20, спр.1424). Проблема співробітництва українських есерів, хоч і реформованих, з радянською владою, у тому числі в освітньо-культурних закладах, належить до малодосліджених, а тому пошук джерел для її висвітлення є актуальним. Протоколи й особливо матеріали засідань політбюро ЦК КП(б)У розкривають ставлення політичного режиму до української інтелігенції, до її окремих лідерів, до системи національних шкіл.

Надзвичайно велика колекція документів зосереджена в описі архівних справ оргбюро ЦК КП(б)У (ф.1, оп.20), які завжди були доступними для дослідників, але не всі відкрито посилалися на його критичні матеріали. Вони досить вичерпно висвітлюють політику українізації духовного життя в Україні. Особливо хотілось би виділити статистику щодо українізації вищої школи, професорсько-викладацького складу, студентів, педагогів різних категорій і шкіл, а також щодо соціального походження "радянської" інтелігенції. Знаходимо матеріали й відносно національного питання, "молдовізації", "євреїзації", "полонізації", тобто щодо функціонування політико-ідеологічних кампаній, про які забувають, досліджуючи політику коренізації (ф.1, оп.20, спр.2455). Наприклад, пропозиція Х. Раковського про трансформацію політики українізації у відверту радянізацію духовного життя суспільства в січні 1922 р. є малопомітною, але дуже важливою для з'ясування тактико-стратегічної суті апаратної українізації загалом (оп.20, спр.1020). Матеріали цього опису архівних справ досить вичерпно висвітлюють період 30-х рр., особливо реорганізацію системи педагогічних інститутів, персонального складу Інституту червоної професури, наукових підрозділів Академії наук. Біографічний довідковий матеріал на окремих представників освітньо-культурних закладів є у фондах ЦКК КП(б)У (ф.22), на кандидатів і членів політбюро - у ЦДАГО України (ф.39).

Становлення соціально-професійного типу "червоної" професури відбувалося за рахунок студентів старших курсів університетів, які продовжили навчання в реорганізованих вищих навчальних закладах радянської держави, а також за рахунок радянського студентства, тобто тих, хто здобув вищу освіту виключно в ІНО та вступив до аспірантури задля наукової або викладацької роботи. Безпартійність переважної більшості "старої" професури не була показником її політичної пасивності, тому що партійні органи орієнтувалися на промисловий пролетаріат, поповнюючи лави партії, а щодо "червоної" професури партійність стала однією з умов її службового просування.

Таким чином, у Центральному державному архіві громадських об'єднань України та Центральному державному архіві вищих органів влади зосереджено значний масив документів, які характеризують різні аспекти діяльності інституту "червоної професури" у 20 - 30-ті роки ХХ ст. Ці документи уможливлюють комплексне вивчення даної проблеми і складають джерельну базу для розв'язання значної кількості важливих наукових завдань.

ЛІТЕРАТУРА:

1. ЦДАВО України. - Ф. 166. - Оп. 12. - Спр. 5914. - Арк. 9.

2. Там само. - Спр. 6874. - Арк. 2.

3. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2455. - Арк. 200.

4. Там само. - Спр. 194. - Арк. 66.

5. Там само. - Спр. 6222. - Арк. 15.

6. Там само. - Спр. 4206. - Арк. 6.

7. Директивы ВКП(б) по вопросам просвещения. - М., 1931. - 481 с.

8. ЦДАВО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 6222. - Арк. 16.

9. Там само. - Спр. 4206. - Арк. 72-73.

10. ЦДАВО України. - Ф. 812. - Оп. 1. - Спр. 164. - Арк. 27.

11. Там само. - Арк. 34.

12. Там само. - Спр. 512. - Арк. 1-2.

13. ЦДАВО України. - Ф. 166. - Оп. 11. - Спр. 3. - Арк. 17.

14. Затонский В. Итоги ноябрьского пленума ЦК и ЦКК ВКП(б) и задачи работников просвещения. - Х., 1934. - С. 11-12.

15. ХІІ з'їзд КП(б)У, 18-23 січня 1934 р.: Стеногр. звіт. - С. 367.

16. Дюшен В., Кельман Є. Рік боротьби й перемог // Пролетарська правда. - 1933. - 18 вересня.

17. Більшовик. - 1934. - 17 травня.

18. На фронті культури. - К., 1935. - С. 15.

19. ЦДАГО України. - Ф. 22. - Оп. 5. - Спр. 50. - Арк. 12.

20. Там само. - Арк. 22.

21. На фронті культури... - С. 99.

22. Там само. - С. 100.

23. Комуніст. - 1936. - 5 липня; Збірник наказів НКО УСРР. - 1939. - № 18. - С. 3-5.

24. Колбановский В. "Так называемая педология" // Советская наука. - 1936. - № 12. - С. 82-93.

25. ЦДАГО України. - Ф. 22. - Оп. 1. - Спр. 73. - Арк. 3; Спр. 74. - Арк. 4.

26. ЦДАВО України. - Ф. 331. - Оп. 1. - Спр. 603. - Арк. 1-3.

27. Там само. - Ф. 1267. - Оп. 1. - Спр. 48. - Арк. 1.

28. Там само. - Арк. 11.

29. Там само. - Арк. 10.

30. Там само. - Оп. 2. - Спр. 16. - Арк. 10, 36.

31. Там само. - Оп. 1. - Спр. 50. - Арк. 1-3.

32. Там само. - Оп. 1. - Спр. 14. - Арк. 9.

33. Там само. - Оп. 1. - Спр. 39. - Арк. 34, 45, 98, 186, 203-222.

34. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 7091. - Арк. 1.


 
 

Цікаве

Загрузка...