WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Ставлення кадетів до Української державності в період Центральної Ради (березень-липень 1917 р.) - Курсова робота

Ставлення кадетів до Української державності в період Центральної Ради (березень-липень 1917 р.) - Курсова робота

Член Центрального комітету (далі - ЦК) П. П. Гронський назвав усі сумніви українців помилковими. Перебуваючи в Галичині і в Карпатах, оратор переконався, що місцеве населення чудово розуміло солдат-великоросів. Український народ, - зазначив він, - є народ російського походження, і навіть русини в Галичині називають себе "русью", старою назвою, яка зустрічається в "Слові о полку Ігоревім", і примушує українців залишатися в орбіті російського великого племені, де вони займають рівне з усіма місце. На його думку, спасіння українців в союзі з великоросами [12].

Петербуржець Є. О. Дубосарський закликав партію вжити заходів для попередження розвалу на окраїнах, висловлюючи надію на те, що всі народи Росії заговорять однією мовою - мовою вимоги єдиної держави при широкому задоволенні національних домагань [13].

Представник Москви А. В. Кріммер відчув сепаратистські нотки в словах М. Бутенка. Він вважав, що мріяти треба не про окремі кімнати, не про мешканців окремих номерів мебльованих кімнат, а про один купол великої Росії, під яким будуть жити не територіально роздроблені, а об'єднані спільною культурою народи Росії [14].

VII і VIII з'їзди партії П. Мілюков за значенням прирівнював до організаційних з'їздів 1905 р. і 1906 р., оскільки вони визначили ставлення кадетів до поворотних історичних моментів [15]. У нових історичних умовах позиція партії повинна базуватись на принципах єдності влади, ліквідації двовладдя і спроб різних організацій конкурувати із законним і визнаним країною урядом, сили влади і права застосовувати цю силу, ведення війни до переможного кінця і підписання мирного договору. Лідер кадетів зазначив, що партія буде докладати всіх зусиль, щоб попередити шкідливі центробіжні тенденції, які з'явилися в умовах розрухи. Кадети визнають вимогу створення місцевих самостійних органів і передбачають введення автономії з правом законодавства з деяких питань. Однак вони проти негайного створення національних територій з тими розширеними правами державної автономії, на яких наполягали різні народи [16].

Історик Д. Яневський вважає, що взаємовідносини між центром - Петроградом - і так званими "національними районами" не могли не загостритися внаслідок рішень щодо права на автономний устрій та інші права національностей, ухвалених з'їздом кадетів [17]. З цією думкою важко не погодитись, адже, займаючи провідні місця в органах влади, свої програмні принципи вони ставили в основу державної управлінської політики. Це простежувалось і у ставленні кадетів до політизації суспільного життя на Україні, до процесу формування українських органів влади.

Яскравим прикладом ставлення російських кадетів до прагнень українців стала реакція урядової комісії у складі лібералів на делегацію Центральної Ради, яка на чолі з В. Винниченком у травні 1917 р. відвідала Петроград, маючи на меті представити на розгляд уряду свої вимоги і, насамперед, автономію України. Голова уряду кн. Львов, відмовившись розглядати прохання делегатів, передав їх на розгляд спеціальної урядової комісії, до якої увійшли Д. Щепкін, С. Урусов, С. Котляревський, М. Лазаревський [18]. Закінчилися зустрічі комісії з делегацією заявою урядовців, що потрібен час на вирішення питання, тобто безрезультатно. Своїми враженнями від перебігу столичних переговорів поділився В. Винниченко: "В цій комедії в кадетських професорів під час захоплення дебатами мимоволі з-під строгої наукової мантії визирнуло їхнє сите, жадне, буржуазно-класове тіло. Вимірюючи територію майбутньої автономії України, вони торкнулись Чорного моря, Одеси, Донецького району, Катеринославщини, Херсонщини, Харківщини. І тут від одної думки, від одної уяви, що донецьке і херсонське вугілля, що катеринославське залізо, що харківська індустрія обніметься в них, вони до того захвилювались, що забули про свою професорську мантію, про свою науку, про високі Установчі Збори, почали вимахувати руками, розхристались і виявили всю суть свого руського гладкого, жадного націоналізму" [19, с.167-168].

Отримавши чергову відмову уряду щодо автономії України, оскільки Тимчасовий уряд не є правочинним вирішувати надання такого статусу, а Центральна Рада не є представником всього населення України, 10 червня 1917 р. Центральна Рада проголосила І Універсал. Цей документ викликав реакцію різного характеру: від щирого, патріотично-ейфоричного захоплення українців до осуду, гнівного заперечення російським суспільством.

У кадетській газеті "Речь" проголошення І Універсалу розцінювалось як "виконання ще однієї ланки німецького плану розкладу Росії, прямий злочин проти закону, який вимагає проти себе негайного застосування суворих законних покарань" [20].

У Державному архіві Російської Федерації міститься цікавий документ - запис наради членів конституційно-демократичної партії з питання щодо ставлення до І Універсалу Центральної Ради. Серед учасників наради були П. Новгородцев, Ф. Родічев, Я. Імшенецький, П. Гронський, І. Демидов, Д. Гримм, О. Мануйлов, В. Вернадський, Ф. Кокошкін, З. Френкель, М. Некрасов, А. Шингарьов. Документ не датований, але за змістом можна припустити, що засідання присвячене саме обговоренню проголошення І Універсалу.

Ф. Кокошкін підкреслив, що "незадоволення викликає територіальний аспект і права Ради, компетенція якої безмежна, хоча навіть в штатах є обмеження певними сферами. А тут вся влада належить парламентському уряду". Він застерігав, що проект неприйнятний: "Ми перед історичною межею, здаємо свої позиції. Вимога України тільки (курсив у документі - Л. Щ.) перша: зараз інші народи поставлять питання в тій же формі і будуть вимагати поступок в таких самих виразах" [21]. Серед майбутніх вимагачів назвав Литву, Грузію, Естонію, Латвію, мусульман. На його думку, "треба прийняти документ, який визнає повноту права національної культури, самовизначення, мови - негайне запровадження в діловодство місцевих установ на рівних правах із загальнодержавним визнанням і здійснення автономних місцевих установ у місцевостях, заселених українцями, управління повинно здійснюватися Тимчасовим урядом через місцевих людей, які користуються довірою місцевого населення (не організації) і можуть об'єднати декілька губерній і створити орган, повністю залежний від Тимчасового уряду, - генеральний комісар з радою із 7 осіб, із ширшими повноваженнями, ніж звичайно, при розбіжностях комітету і ради питання вирішуються урядом. Далі йти не можна: це порушення навіть перед українським народом, бо Рада ніким не вибрана" [22].

Пропозиція Ф. Кокошкіна не влаштувала П. Новгородцева, тому що все одно створюються форми обласної автономії. Він запропонував визнати Раду тільки громадською організацією.

Ф. Родічев у питанні відновлення Росії покладав надію на воєнні успіхи: "пропала єдність Росії, але, якщо будуть успіхи армії, ми повернемося. Українці вже тепер тверезіють. Поступку можна забрати назад, коли вони одумаються" [23].

Я. Імшенецький вважав, що "уряд не здатен подолати революційний акт. Він шкідливий, але немає сил виправити хід подій, як ми хочемо" [24].

П. Гронський наполягав на тому, що "ця нісенітниця не може бути визнана як акт уряду. Це нічого з точки зору державного права, але якщо на цей шлях переговорів стали, то треба домовлятися про цей документ і внести редакційні виправлення, оскільки в даній формі - документ зовсім неприйнятний. Треба наполягати, щоб Універсал відповідав документу: не говорити про відповідальність. Все приймати - нижче гідності уряду" [25].

Loading...

 
 

Цікаве