WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українсько-італійське інвестиційне співробітництво у контексті двосторонньої економічної співпраці у кінці 1990-х - початку 250-х років - Курсова робота

Українсько-італійське інвестиційне співробітництво у контексті двосторонньої економічної співпраці у кінці 1990-х - початку 250-х років - Курсова робота

Для України важливим є те, що сьогодні у контексті відносин Україна - ЄС Італія підтримує Україну в її прагненні стати повноправним членом європейської спільноти націй. Саме італійський міністр закордонних справ був одним із перших серед європейських політиків, який визнав необхідність переведення відносин між Україною та Європейським Союзом на рівень асоціації. І саме італійський прем'єр-міністр С.Берлусконі визнав під час свого візиту до України у жовтні 2003 р., що Україна може бути готова до вступу в ЄС раніше, ніж у 2011 році [6].

На початок ХХІ століття Італія залишається одним із основних партнерів Української держави в торговельно-економічній галузі й за обсягами торгівлі з Україною посідає друге місце в Західній Європі (після Німеччини). Товарообіг між Україною та Італією у 2004 р. досяг, за даними Держкомстату України, 2,4 млрд. дол. США, що на 26,81% більше, ніж у 2003 р. При цьому експорт збільшився на 27,74% і склав 1,62 млрд. дол. США, імпорт - на 25% і дорівнює 805 млн. дол. США. Сальдо торговельного балансу для України - позитивне (814 млн. дол. США) [6].

Значні темпи економічного зростання в Україні приваблюють італійський бізнес. Підприємці цієї країни інтенсивніше за своїх європейських колег освоюють український ринок. Італійські інвестиції присутні у виробничому секторі України. Станом на 1 жовтня 2004 р., обсяг італійських інвестицій в Україні складав 99 млн. дол. (зростання з початку року - 4,4%): машинобудівна промисловість - 45%, легка промисловість - 20%, торгівля - 8,8%, готельний та ресторанний бізнес - 3,4% [6]. Цей період україно-італійських торгівельно-інвестиційних відносин слід виділити у третій етап розвитку економічної співпраці.

Існують, утім, значні невикористані можливості для участі італійського бізнесу в приватизаційних проектах в Україні. Не повністю задіяні всі можливості для співпраці в таких галузях як космічна, енергетична, машинобудування, транспортні перевезення, сільське господарство, зв'язок. У даний момент великий інтерес для України являє досвід Італії в енергетичній галузі. Остання майже на 100 відсотків залежить від зарубіжних енергоносіїв і мотивовано розвиває новітні енергозберігаючі технології. Наприклад, у 2002 році італійська нафтова компанія "ЕНІ" уклала контракт з Лівією (на 1,2 млрд. дол.) на будівництво нафтопереробного заводу [7]. Тобто експорт капіталу у нафтопереробну промисловість інших країн використовується Італією як забезпечення ресурсними можливостями для внутрішньодержавних потреб енергоносіїв.

У той же час, є певні проблеми залучення італійських інвестицій (іноземних інвестицій взагалі) у економіку України. Ці проблеми обумовлені в основному недоліками нормативно-правового поля національного законодавства.

При плануванні господарської діяльності підприємства з фінансами іноземних капіталовкладників, у першу чергу, постає проблема прав та гарантій суб'єктів господарювання. Такі права і гарантії забезпечуються нормативно-правовим полем держави, яке має тенденцію до постійних змін. Поряд з національним законодавством існує система міжнародних норм та правових традицій. Але основне поле діяльності компаній з іноземним капіталом регулюється національним законодавством. Характерним виявом цих процесів є правове регулювання залучення іноземних інвестицій.

У Законі України "Про режим іноземного інвестування" іноземні інвестиції визначені як цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту [8]. Така диспозиція законодавців однозначно визначає систему національного законодавства як імперативну стосовно міжнародних норм у даній сфері відносин.

При дослідженні правових аспектів проблем залучення інвестицій в компаніях з іноземним капіталом, слід зазначити, що нормативно-правова база, яка регулює визначені відносини, не є досконалою. Розвиток правових норм (інвестиційне право має міжгалузевий характер, але останнім часом об'єктивно простежується тенденція виокремлення у галузь) формується у системному розвиткові кількох галузей. З метою систематизації та узагальнення вбачається доцільним розробити проект інвестиційного кодифікованого акту, що уміщував би у собі національне законодавство з інвестиційної діяльності у оновленому вигляді (деякі функціональні чинники механізмів залучення іноземних інвестицій діють у застарілому правовому полі) та імплементовані норми європейського законодавства з інвестиційної діяльності. У останньому випадку необхідно вказати на недосконалість нормативно-правової бази методів залучення іноземних інвестицій, особливо у сфері права власності на господарські об'єкти іноземних інвесторів, у загальній безсистемності інвестиційного законодавства.

Таким чином, розвиток інвестиційної взаємодії України та Італії протягом 1990-х - початку 2000-х років характеризується в основному залученням італійського капіталу у економіку України. Цей процес пройшов три етапи свого розвитку: 1) 1992 - 1995 рр., коли Італія досліджувала можливості української економіки та формувалася договірно-правова база умов інвестування італійського капіталу; 2) 1996 - 2000 рр., коли динаміка торгівельно-економічного обігу між Україною та Італією набула сталих форм. Створювалися спільні українсько-італійські підприємства, досягли значних обсягів капіталовкладення італійського бізнесу в українську економіку; 3) 2000 - 2005 роки характерні формуванням спеціальних вкладень італійських інвесторів у важку та легку промисловість України.

Рівень розвитку української економіки поки що не дозволяє адекватно інвестувати капіталовкладення у економіку Італії. На 2005 рік тенденція залучення італійських інвестицій має позитивний характер, але при недосконалості національного законодавства у сфері регулювання майнових прав інвесторів може змінитися на протилежну. У даному випадку вбачається доцільним систематизувати національне інвестиційне законодавство з імплементацією норм ЄС у цій галузі та удосконалити інститут права власності іноземних інвесторів.

Література:

1. Курочкін Л. Італія і Україна- Взаємний інтерес // Посередник. - 31.05. 1999 - С. 9.

2. Сорока М. Світ відкриває Україну. - К., 2001. - С. 269 - 276.

3. Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (1991-2003) / Відп. ред. С.В. Віднянський. - К.: Генеза, 2004. - 616 с.

4.Спільна заява з питань економічних відносин між Урядом України і Урядом Італійської республіки. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. Офіційне видання. / За ред. А. М. Зленка. Т. ІІ, Кн. 1. - К. 2002. - С. 332 - 334.

5. www.ukrstat.gov.ua

6.Зустріч Президента України В.А.Ющенка з Головою Палати депутатів Італії П.Ф.Казіні (Київ, 14 лютого 2005 р. ). // Урядовий кур'єр. - Лютий, 2005.

7.Дзеркало тижня - № 45. - 23-29 листопада, 2002.

8.Закон України "Про режим іноземного інвестування" № 93/96-ВР від1996.03.19 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 19. - С. 80.

Loading...

 
 

Цікаве