WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → ОУН і УПА як історична реальність суспільно - політичного життя України - Курсова робота

ОУН і УПА як історична реальність суспільно - політичного життя України - Курсова робота

Водночас на теренах Західної України, незважаючи на польський спротив, український національний рух не був, порівняно з тією територією, де хазяйнував більшовицький московський режим, у цілковито пригніченому стані. На Галичині діяли молодіжні організації "Луг", "Сокіл", "Пласт", які не дали загинути національній ідеї й готували молодь до нових визвольних змагань. Активізувало свою роботу товариство "Просвіта", що, розгортаючи по селах мережу читалень, ширило як загальноосвітню, так й національну й політичну грамотність. Не стояла осторонь цих процесів і греко-католицька церква на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким, яка, користуючись величезним авторитетом народу, ревно плекала у віруючих любов до Бога і України. Подібні ж атрибути громадсько-політичного життя в радянській Україні були цілковито ліквідовані або змушені були стати на службу пануючому режиму. Таким чином, центром національно-політичного життя України, незважаючи на полонізацію краю, стає Галичина, а "Українським П'ємонтом" - місто Львів.

Між тим тисячі колишніх вояків Української Галицької Армії перебували в полоні в Польщі та Чехословаччині. Серед полонених була найосвіченіша західноукраїнська молодь [12, с.16]. У таборах для військовополонених діяли різноманітні гуртки, була створена Стрілецька Рада, видавалися різні часописи [13, с.20-21]. Однак час вимагав змінити тактику боротьби, бути готовими до нових подій, які очікувалися не лише з можливістю виникнення нової війни, але й тривалим перебуванням України під окупацією польських та московських загарбників. Тому в липні 1920 р. у Празі на засіданні Стрілецької Ради полковник Є. Коновалець обґрунтував ідею переходу на нові форми боротьби і створення нового проводу (керівництва. -Ю.Р.) для подальшого розвитку українського визвольного руху. Є. Коновалець виходив із того, що "війна не закінчена, тому зброї не складаємо, йдеться про те, щоб не дати закріпитись на західноукраїнських землях молодій польській владі" [14, с.406]. Це знайшло втілення в утворенні на цьому ж засіданні Стрілецької Ради нової організації - Української Військової Організації (УВО) - першої націоналістичної організації у післявоєнний період [15, с.72].

З утворенням Української Військової Організації збройна боротьба за українську державність повинна бути не ліквідованою, а тільки змінена щодо її форми, стати більше пристосованою до нових реалій суспільно-політичного життя. Тобто, регулярну українську армію повинно на певний період замінити організоване збройне українське підпілля. Продовження боротьби проти окупантів у нових формах повинно було б, на думку організаторів УВО, "тримати далі весь український народ у стані морально-політичної мобілізації, ставити безупинну перед очі своїм і чужим нестійкість та насильницький характер ворожої окупації і революційною дією творити потрібний морально-політичний капітал для ведення відповідних політичних акцій на зовнішньому форумі" [16, с.73].

Почалася робота щодо розгортання мережі УВО, налагодження її систематичної діяльності і опрацювання чітких політико-ідеологічних засад. Це було необхідно ще й тому, що до складу УВО входили люди різних політичних та ідеологічних переконань [17, с.4].

Для організацій УВО в Україні, причому як на західноукраїнських землях, так й на Наддніпрянщині, з-за кордону відряджувалися найактивніші члени УВО. Зокрема, з цією метою на Наддніпрянщину прибули сотник Іван Андрух, поручник Микола Опока, у Галичину - підполковник Юрко Отмарштан та ін. [18,с.73], а згодом до Львова прибув і сам Є. Коновалець.

Оскільки через терор ЧК на Сході України не було можливості розгорнути повноцінну діяльність, то головним плацдармом для УВО стали західноукраїнські землі (ЗУЗ), де ситуація напівдемократичної Польщі дозволяла хоч якось налагодити підпільну роботу. Для чіткішої організаційної праці ці землі були поділені на чотири округи. Усю діяльність УВО спрямовувала і контролювала "начальна команда", до якої входили начальник штабу - сотник Богдан Гнатович, бойовий референт - Михайло Саєвич, політичний референт - Дмитро Паліїв, керівник розвідки - Осип Думин та декілька членів команди, які не мали офіційних посад. Очолював "начальну команду" Є. Коновалець [19, с.39].

Завдання і мету діяльності УВО роз'яснювала спеціальна брошура, видана під назвою "У.В.О." відділом пропаганди організації [20]. У ній, зокрема, чітко окреслювалися два основні напрями дій УВО - організація пасивного і активного опору. Пасивний опір, тобто різні форми бойкоту польської влади, із залученням до них широких мас народу. До активних форм опору, оскільки вони передбачали бойовий характер, належали терористичні акти проти конкретних осіб, експропріаційні акти, тобто напади на державні установи з метою заволодіння коштами, які в умовах окупації вважалися українським багатством і тому повинні були повернуті народові, саботажі - нищення ворожого майна тощо. До активних форм опору залучалися лише члени УВО, оскільки виконання таких завдань було пов'язане з небезпекою для життя виконавців.

УВО займалося здебільшого суто військовими акціями, а були ж іще інші галузі роботи. Підростало нове покоління, яке треба було належним чином виховати і залучати до визвольної діяльності. Виникає, зрештою, ціла низка окремих, незалежних одна від одної, організацій як в Чехословаччині, так і в Галичині, де осіло найбільше українських емігрантів: Група Української Націоналістичної Молоді, Легія Українських Націоналістів, Організація Вищих Класів Українських Гімназій та ін. [21, с.138]. Необхідно було під діяльність цих організацій "підвести" якусь спільну ідеологічну платформу. Сумнівів у керівників УВО практично не було - це повинна бути ідеологія націоналізму. Саме з цією метою на пропозицію Є. Коновальця апологет українського націоналізму Д. Донцов переїхав з Відня до Львова, щоб відновити видання "Літературно-Наукового Вісника", який повинен був стати рупором націоналістичної ідеології: "Націоналістичний "ЛНВісник" - "Вісник", між двома війнами у Львові, якраз мав за мету збудження нового "люду героїв" - "трагічних оптимістів", якими були поети і прозаїки нового журналу..." [22, с.914].

Саме зростаючий рівень національної свідомості дозволив усі українські організації об'єднати в одну революційно-підпільну, з чітко визначеними ідеологічно-політичним обличчям, структурою, єдиною програмою. Однак, прагнучи до об'єднання всіх націоналістичних організацій, Є. Коновалець не пропонує їх влиття до УВО, але пропагує створення з усіх існуючих нової революційної націоналістичної організації.

У результаті численних тривалих переговорів і консультацій із лідерами партій УВО прийшло до скликання Першої Конференції Українських Націоналістів, що відбулася 3 - 7 листопада 1927 р., і висловилося за те, щоб "створити єдину організацію українських націоналістів..." [23, с.27]. Отже, український націоналізм став, таким чином, "витвором української нації" [24].

На Першому Конгресі Українських Націоналістів, матеріали якого повністю були видруковані на сторінках журналу "Розбудова нації" протягом березня-травня 1929 р., відзначалося, що найвищим законодавчим органом ОУН є Збір Українських Націоналістів, виконавчим - Провід Українських Націоналістів (ПУН), який складається з голови, котрого вибирає Збір, і восьми членів, яких на пропозицію голови затверджує Збір. Кожний член Проводу, який очолює якусь Референтуру, називається Референтом Проводу. Структурно на території України ОУН ділилася на Краї і Округи, а на еміграції - на Терени і Держави. Структурами ОУН у Краю, до якого входила Галичина і Волинь (у 30-і роки волинські землі виділилися в окремий Північно-Західний Край), керувала Крайова Екзекутива (від лат. слова - "виконувати") ОУН на західноукраїнських землях. Керував нею Провідник, його заступники і референти, які очолювали певні ділянки роботи.

Уся територія Краю - західноукраїнських земель - поділялася на 10 округ (Львівська, Стрийська, Станіславівська, Коломийська, Бережанська, Тернопільська, Перемиська, Сокальська, Луцька, Рівненська). Округи поділялися на повіти, що збігалися з адміністративним поділом. Повіти - на райони і підрайони, що включали три - п'ять сіл. Найнижчою клітиною були "п'ятірки" і "трійки", тобто три - п'ять членів ОУН, завжди добре законспірованих так, що коли в якомусь селі були дві "п'ятірки", то вони зовсім не знали одна одну. Якщо в якійсь місцевості не було необхідної кількості активістів руху, то там призначався станичний. Спочатку при розбудові структур керувалися демократичним принципом - усіх керівників вибирали. Однак досвід роботи в підпіллі показав, що ефективнішим є призначення керівника. Тобто сама ОУН у краї мала чітку організаційну структуру, побудовану на військовий лад.

Окремі пункти резолюції передбачували державний устрій, з'ясовували військове питання, ставлення ОУН до культури і мистецтва, освіти, релігії тощо.

В Організації панувала військова дисципліна. Кожний член ОУН обов'язково повинен був мати псевдонім. Ніхто не користувався справжніми іменами і прізвищами. Усі села і міста в системі інформації і зв'язку були закодовані, причому коди і псевдоніми періодично змінювалися.

Loading...

 
 

Цікаве